§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові

Ад’єктивація (від лат. adjectivum – прикметник) – перехід інших частин мови до розряду прикметників. Частіше переходять до розряду прикметників пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу до прикметника: блискучий оратор, сіяне борошно, пекучий біль, вихована людина та ін. Дієприкметники від прикметників відрізняються також і наголосом: у дієприкметників він здебільшого на корені, а в прикметників – на суфіксі. Наприклад: пéчена картопля (дієприкметник), печéна картопля (прикметник), вáрений – варéний, ýчений – учéний.

§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника

Прикметники і самі дуже часто переходять до розряду іменників, втрачаючи значення ознаки і набуваючи значення предметності. Це явище називається субстантивацією. Під субстантивацією дослідники розуміють «процес трансформації слів інших частин мови в розряд іменників без зміни їх зовнішньої форми, але зі зміною їх значення та граматичних (морфологічних і синтаксичних) особливостей»⁵⁹. На думку Д.Г.Гринчишина, не можна визначати субстантивацію як перехід в іменники інших частин мови, бо повністю переходять у іменники лише прикметники і дієприкметники, а інші частини мови можуть тільки вживатися у значенні іменника⁶⁰. Причина субстантивації прикметників, як вважає Й.О.Дзендзелівський, криється в обсязі лексичного значення прикметника та регулярності його вживання при тому чи іншому іменникові. Якщо прикметники означують меншу кількість іменників, а частіше і регулярніше вживаються з якимось певним іменником, то вони і частіше субстантивуються ⁶¹.

Існує повна (лексична) і неповна (синтаксична) субстантивація. До першої групи належать прикметники, які зовсім утратили прикметникове значення і виконують граматичну функцію іменників, зберігши лише мовну оболонку прикметника, наприклад: набережна, операційна. Сюди ж відносять географічні назви: Срібне, Ніжин, Рівне, а також значну кількість прізвищ: Петрів, Колодний, Пономарів. До другої групи належать прикметники, які можуть передавати значення або прикметника, або іменника залежно від контексту: моє минуле і минуле літо, черговий, черговий студент. Сюди належать: а) назви деяких предметів, приміщень, страв: пальне, чайна, шампанське, учительська, диспетчерська; б) окремі абстрактні поняття: далеке, минуле, знайомі, сучасне, давнє; в) назви осіб за професією, соціальною належністю, зовнішньою чи внутрішньою ознакою: їздовий, убогий, німий, військовий; г) назви тварин: вороний, зозулястий, круторогі; д) частина слів військової лексики: передова; е) термінологічні назви: фрикативний (звук), дотична (лінія), бурова (установка) та ін.

Використання субстантивованих форм прикметників у мові засобів масової інформації є одним із шляхів підвищення культури української мови, розмаїття мовного вираження. Проте у використанні повних субстантивних форм прикметників трапляються помилки при їх відмінюванні. Це стосується географічних назв типу Кам’янець-Подільський, Рава-Руська, Могилів-Подільський, Переяслав-Хмельницький, Пуща-Водиця, Михайло-Коцюбинське, Орєхово-Зуєво та ін. За правилом, назви з відприкметниковими іменниками на -ово, -ево (-єво), -іно (-їно), а також побудовані як прикладки чи утворені від імені та прізвища або двох імен змінюються в другій частині: Михайло-Коцюбинськім, Михайло-Коцюбинського, Орєхово-Зуєва, Орєхово-Зуєвом. Інші назви-сполучення змінюються в обох частинах: Переяслава-Хмельницького, у Петропавловську-Камчатському, у Пущі-Водиці, Могилевом-Подільським.

Правило відмінюваності тісно пов’язане з нормами відмінювання, напр.: Н.в. – Пушкіно, Тушино, Шувалово, Сватово, Молодово, Васильково, Кірово; Р.в. – Пушкіна, Тушина, Шувалова, Сватова, Молодова, Василькова, Кірова; але: Василькове, Сватове, Борисове, Молоде – Василькового, Сватового, Борисового, Молодого; Васильків, Сватів, Борисів – Василькова, Сватова, Борисова; О.в. – Сватів – Сватовим, Борисів – Борисовим, Борисово – Борисовом.