- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 4. Правопис сполучників
Складні сполучники тож, адже, також, аніж, мовби, немовби, неначеб, мовбито, неначебто, цебто, тобто, буцімто та інші завжди пишуться разом.
Сполучники щоб, якби, аякже, якщо, зате, проте, теж завжди пишуться разом, але однозвучні з ними слова-омоніми пишуться окремо (як би, як же, про те, те ж, за те). Наприклад: Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя (Т.Шевченко); Як би я тепер хотіля у мале човенце сісти і далеко на схід сонця золотим шляхом поплисти (Леся Українка). Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти (Т.Шевченко); Ще добре, що хоч Ілько дома, а що б вона та сама діяла (А.Головко). Леся замислилась, проте заговорила знову (М.Олійник); У голові козака зовсім не тулилися докупи думки про те, що буде далі (В.Кащенко).
Завжди пишуться окремо такі сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоч би, хоча б. Наприклад: Адже ж вона багато б нажала, якби мати не сварила за скалічений палець (М.Коцюбинський). Коли б ти, нічко, швидше минала (Леся Українка).
Через дефіс пишуться такі сполучники: тому-то, отож-то, тим-то, тільки-но. Наприклад: Та тільки-но почалася розмова, Леся забула перше враження (А.Коломієць).
У складених сполучниках кожна частина пишеться окремо: дарма що, тому що, так що, для того щоб, через те що, в міру того як, незважаючи на те що, затим щоб, з тим щоб. Наприклад: Дарма що відгуку вітер не має, а шум на хвилиночку погляд чарує (Леся Українка).
ЧАСТКА
§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
Слово частка, адекватне своїм лексичним значенням іменникові частина, відоме нашій мові давно, досить часто вживається у мові побутовій та в художній літературі. Поступово воно стало називати слова, що не мають власного лексичного значення, а надають іншим словам, словосполученням і реченням додаткового відтінку (не, ні, лише, тільки, аж, хай, нехай, невже тощо). Їх довгий час не об’єднували в якусь одну самостійну частину мови – або зовсім ігнорували, або розглядали у складі прислівників та сполучників. Унаслідок глибшого пізнання граматичної структури мови ці слова стали виділяти в окрему, службову, частину мови тільки у 20-х роках ХХ ст. На думку М.А.Жовтобрюха, як окрема частина мови частка «була зафіксована, здається, вперше в проекті «Українського правопису» (1926 р.), а в 30-х роках стала вже загальновживаною в шкільній і науковій літературі»147.
Частки – це клас службових незмінних слів, що надають окремим словам чи реченням додаткових змістових, емоційно-експресивних і модальних відтінків або беруть участь у творенні окремих морфологічних форм і нових слів. На відміну від сполучників і прийменників, частки не служать засобом вираження синтаксичних відношень. Загальноприйнятим є визнання у часток розмитої семантки, нечіткості їх розрізнення з іншими частинами мови, від яких вони походять. Дискусійними на сьогодні є такі питання: а) про наявність у часток власного інваріантного значення (і тим самим питання про їх самостійність/несамостійність) чи про визначення їх значення семантикою конкретного висловлення; б) питання про еволюцію часток; в) питання про межі їх лінійної протяжності і одиничності/множинності значення при комплексах («і так», «так і», нім. aber auch, nur mal)148.
Зі структурного погляду частки поділяються на прості, складні і складені. До першого різновиду належать одиниці елементарної структури типу би (б), же (ж), бо, ні, не, ну; до складних належать ніби, нібито, адже, лише, справді, однак, просто, нехай та інші; до складених: а то, навряд чи, всього-на-всього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, хай би, хоч би та ін.