§ 6. Основні значення відмінків

Морфологічне значення відмінка залежить від його місця у відмінковій парадигмі. Як правило, відмінки не мають якогось єдиного загального семантико-граматичного значення; для кожного з них характерна певна кількість таких значень, однак усі вони зв’язуються в єдине значення певного відмінка його формою ³⁵.

Основні значення відмінків такі:

Називний відмінок (елатив) виражає вихідну форму назви предмета, іменник у називному відмінку становить назву суб’єкта дії чи стану, виступаючи підметом. Це первинна і незалежна функція називного відмінка. Вторинні функції називного відмінка: 1) об’єкта дії (у пасивних конструкціях): Будинок будується батьком; 2) атрибутивна, коли іменник виступає у ролі прикладки: роман-хроніка.

Родовий відмінок має об’єктне значення (не виконав роботи, випив чаю, просити слова), суб’єктне значення (свіжість ранку, виступи учителів), атрибутивне значення (поезії Франка, син свого батька), кількісне значення (пляшка молока, кілограм масла), темпоральне значення (Одного дня він приїхав), партитивного суб’єкта (Людей стало менше).

Давальний відмінок виражає об’єктне значення (подарував матері хустку), значення приналежності або стосунку (пам’ятник Шевченкові), при безособових дієсловах означає особу, яка переживає той чи інший стан (сниться матері сон, Іванові щастило).

Знахідний відмінок виражає функцію прямого об’єкта дії (читати книгу), суб’єкта фізичного стану (Івана непокоїло), при неперехідних і перехідних дієсловах – час, простір (Не спала й годинку, всю дорогу мовчали).

Орудний відмінок виражає функцію інструменталя (Їздить машиною, шиє руками), локатива (Ішов полем, стежкою), темпоральності (Співала вечорами), сукупності (Воду лив відрами). Такі значення подає О.К.Безпояско у монографії «Іменні граматичні категорії»³⁶.

Кличний відмінок (вокатив) науково обґрунтований як член граматичної категорї відмінка. Виражає значення потенційного суб’єкта дії лише при предикатах імперативної дії (дієслова ІІ особи наказовий спосіб): Подаруй мені, доле, сто літ. Функція суб’єкта реальної дії виражається формами кличного відмінка у контексті дієслів неімперативної дії: Піду я, мамо, на вулицю. Функція адресата дії: Добридень тобі, Україно моя ³⁷. Останнім часом у науковій літературі з’явилася думка про синтаксичні функції кличного відмінка. Її висловив мовознавець Мар’ян Скаб³⁸, хоча на підметовий характер вокатива ще звертали увагу О.О. Потебня, І.К.Кучеренко, С.П.Бевзенко. Ідея підметовості вокатива подається і в деяких вузівських посібниках з української мови³⁹

Отже, кличний відмінок (вокатив) – повноправний член категорії відмінка. Проте вирізняється з-поміж інших відмінків синкретичністю змісту, зумовленою особливими умовами його утворення і функціонування. Як і називний, кличний відмінок є прямим: він називає виконавця дії, про яку повідомляється в реченні. Специфіка вокатива, вважає М.Скаб, у позначенні потенційного діяча ⁴⁰.

§ 7. Відміни іменників

З погляду відмінювання іменники української мови поділяються на чотири основні парадигми, або відміни. При цьому до уваги беруться рід іменника та характер його закінчення в називному відмінку однини. До неосновних, часткових ознак належать зміни в основі, зокрема поява спеціальних формотворчих суфіксів, відсутніх у називному відмінку однини, зміна наголосу, чергування звуків.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого, середнього і спільного роду з закінченням -а (Микола, сирота, надія, пісня, Галина), а також іменники на -е за умови, що вони вжиті в жіночому роді (гадючище, бородище, бабище, лапище).

До другої відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням і закінченням -о в називному відмінку однини (дуб, стіл, день, Петро, парубійко, Іваненко) і середнього роду з закінченнями -о, -е, -а (орфографічно -я): вікно, дно, життя, листя, пір’я, поле, віконце, серце.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називного відмінка однини: тінь, сіль, вість, путь, верф, далеч, гуаш, нехворощ, а також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а, які у родовому, давальному, місцевому відмінках однини і в усіх формах множини мають основи з суфіксом -ат (курча, хлоп’я), та іменники середнього роду на -а (орфографічно -я) з основами, ускладненими суфіксом -ен- у непрямих відмінках (ім’я, плем’я, сім’я).

Не належать до відмін такі іменники:

1. Невідмінювані (не мають закінчення): торнадо, імпресаріо, поні;

2. Множинні (не мають форм із значенням роду): Ромни, Черкаси, ножиці, штани, іменини;

3. Субстантивіти (відмінюються, як прикметники): набережна, Кобилянська, пальне, Рівне, наречена.