§ 2. Семантична класифікація вигуків

Інтер’єктиви поділяють на два основні розряди: 1) вигуки (виражають емоційно-вольові реакції мовців); 2) звуконаслідування (виражають умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови). Вигуки поділяються на такі розряди:

Емоційні вигуки – одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об’єктів чи явищ, переживання, в яких відображається стійке й узагальнене ставлення до об’єктів і явищ (почуття). Різні почуття можуть бути виражені одиним і тим самим вигуком, але цей вигук має вимовлятися з різною інтонацією. І навпаки, різні вигуки можуть виражати однакові почуття чи емоції. Зокрема, вигук ой залежно від контексту може передавати здивування, захоплення, нетерплячість, жах, переляк, погрозу тощо. Окремі вигуки досить обмежені в значенні. Наприклад, вигук ого! Виражає здивування, захоплення, ху! – втому, тю! – презирство тощо. За обсягом і рухливістю семантики первинні емоційні вигуки поділяються на дві групи:

а) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення, урочистості, болю, розпачу, здивування, несподіванки тощо: а!, о!, е!, ай!, ах!, ой!, ох! та їх фонетичні варіанти;

б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції: пхе!, пхи!, пхі!, фе!, фі!, фу!, тьху!, хе!, хі!

Імперативні – вигуки, що виражають волевиявлення мовця. Їх загальне категоріальне значення реалізується в більш конкретних значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення тощо. І поза контекстом вони сприймаються як виразники головної семи волевиявлення: агов!, ей! (звертання), баста! (вимога припинити дію), гайда! (спонукання до швидкої дії), геть! (наказ швидко зникнути), стоп! (вимога зупинитися), пробі! (заклик на допомогу), тс!, чш! (вимога тиші) тощо.

Етикетні вигуки – одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі!, даруйте!, добридень!, добраніч!, здрастуйте!, бувайте!, будь ласка!, прошу! та ін.). Усі вони похідні, зберігають прозорі семантичні зв’язки з відповідними повнозначними словами та частково морфологічну парадигму і сполучуваність. Наприклад: Велике спасибі вам! Прощайте, чари-комиші (О.Гончар).

Вокативні інтер’єктиви – слова для прикликання та відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту між мовем і твариною. Вони безпосередньо повїязані з господарською діяльністю людей і потребою керувати поведінкою чи окремими діями їздових і тяглових тварин, промислових птахів: агуш!, вйо!, гей!, киць-киць!, на!, но!, тю-тю! Вокативні інтер’єктиви широко представлені в діалектному і в окремих сферах професійного мовлення. Вони належать до найдавнішого лексичного складу мови.

Звуконаслідування виражають умовну імітацію звуків навколишнього середовища засобами мови. Сферою такої імітації виступають звуки й шуми природи, звукові сигнали тварин, птахів, звірів. У складі звуконаслідувань виділяються одиниці, що виражають звукові ознаки:

а) предметів і явищ дійсності (Та-та-та! Бов! Бум! Гу! Шу-шу!);

б) дій, рухів (Гах! Гуп! Кап! Пурх! Рип! Тьоп! Хлюп!);

в) тварин, птахів, звірів (Гав! Кар! Ку-ку! Ме! Му! Мур-мур!);

г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини (Апчхи! Кахи! Ха-ха! Тьху! Хух! Пху!).

Звуконаслідування використовуються як стилістичний засіб звукопису, створення звукообразного фону відповідних подій, процесів тощо. Часті також і в художньому стилі.