§ 9. Безособові дієслова

Безособові дієслова виражають дію або стан, які відбуваються без участі дійової особи. Вони не можуть сполучатись у реченні з іменником або займенником у ролі підмета (чи з іншою частиною мови в цій же функції). Сюди належать такі дієслова:

1. дієслова фізичного стану: морозить, трясе, лихоманить, ріже, пече, коле, тіпає, трусить;

2. дієслова психічного стану: спиться, сниться, не їсться, не лежиться;

3. дієслова, що означають явища природи: свіжіє, вечоріє, сутеніє, темніє, смеркає;

4. дієслова, що означають стихійні явища: вигоріло, висушило, спалило, залило, замело;

5. дієслова, що означають буття, міру наявності або відсутності: сталося, минулося, бракує;

6. дієслова успіху: пощастило, поталанило, повелося.

Безособові дієслова не змінюються за особами, хоч і вживаються в теперішньому часі у формі 3-ї особи однини, у минулому часі – у формі середнього роду однини. Наприклад: «Запахло сонцем, воском і зелом» (В.Стус), «Бракує арфі струн, співцеві слів» (Леся Українка).

У безособовому значенні активно вживаються й особові дієслова. Наприклад: Квітка гарно пахне (особове); Надворі гарно пахне (безособове).

§ 10. Дієприкметник

Дієприкметник – це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника⁹². Питання про статус дієприкметнків в українському мовознавстві вирішується неоднозначно. І.К.Кучеренко у статті «Граматична характеристика дієприкметника і його місце в системі частин мови» (Мовознавство. – 1967.– №4. – С. 12-20) та І.Р.Вихованець у монографії «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (К., 1988.– С.180) вважають, що в дієприкметнику повністю переважають прикметникові морфологічні й семантичні властивості, що дає достатні підстави вважати його віддієслівним відносним прикметником.

Як і дієслова, дієприкметники мають категорію виду, часу і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого утворений (виконувати – виконуючий, написати – написаний).

Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі і відмінку.

За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна з цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ вказують на ознаку дійового предмета: любляча мати, зів’яле листя, осиротілі діти. Активні дієприкметники теперішнього часу виражають ознаку, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Вони утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду з додаванням суфікса -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): лежать – лежачий, ревуть – ревучий. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка. Утворюються від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: збідніти – збіднілий, дозріти – дозрілий. До особливостей творення цих дієприкметників належить втрата суфікса інфінітивної основи -ну- (зжовкнути – зжовклий) і випадання кінцевого приголосного основи, зокрема -с- (осісти – осілий). Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються, а, як правило, замінюються описовою формою: той, що переміг, той, що допоміг, той, що зрозумів і т.д.

ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться тільки від основи інфінітива перехідних дієслів: 1) за допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писати – писаний, віяти – віяний, якщо основа інфінітива має тематичний суфікс -ува- (-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який в наголошеній позиції початкове у змінює на о: бетонувати – бетонований, адресувати – адресований; 2) за допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи інфінітива ни -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-і-), та на приголосний: варити – варений, носити – несений. При творенні цих дієприкметників відбуваються морфонологічні чергування д/дж (попередити – попереджений), зд/ждж (заїздити – заїжджений), г, з/ж (зберегти – збережений), с/ш (заносити – заношений), к, т / ч (спекти – спечений), ст/щ (вимастити – вимащений), б, п, в, м, ф / бл, пл, вл, мл, фл (послабити -послаблений, оформити – оформлений); 3) за допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на -и- (-і-), -а-(-я-), -у-, -ер-: мити – митий, гріти -грітий, дерти – дертий. Від основи інфінітива, яка закінчується на -о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен- (-єн-) і -т-: колотий і колений, поротий і порений. Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу і вживаються частіше, ніж активні.

Крім того, дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому разі вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: пекучий біль, блискучий оратор, вихована людина. Це явище має назву ад’єктивації дієприкметників. Дієприкметники можуть переходити і в іменники: Береженого й Бог береже; Поранений важко застогнав.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито. Як і дієслова, керують іменниками і виступають у ролі головного члена безособового односкладного речення.