§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду

Категорія часу – це граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. Дія відбувається в трьох планах: 1) одночасно з моментом мовлення; 2) після моменту мовлення – тобто в теперішньому і майбутньому планах. Категорія часу тісно пов’язана з категорією особи і виявляється в особових формах. Час дієслова визначається морфологічно в дійсному способі. Виділяються такі часові форми: теперішнього, минулого, давноминулого і майбутнього.

Термін теперішній час відомий із середини минулого століття (П.Дячан), зрідка в тому ж значенні виступали теперішність (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович) та теперішник (І.Верхратський). Назву минулий час, хоча вона засвідчена ще в «Лексиконі словенороскім» П.Беринди, стали вживати в українських граматиках лише в першому десятилітті ХХ століття (П.Залозний, Є.Тимченко, Г.Шерстюк). До того був поширений термін минувший час (П.Павлусевич, О.Огоновський та ін.), зрідка минувшість (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович) та минувшик (І.Верхратський). У значенні сучасного терміна майбутній час у цей період вживався будучий час (О.Огоновський, О.Партицький, П.Залозний, Г.Шерстюк), прийдучий (Є.Тимченко), зрідка будучність (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович), будущик (І.Верхратський), будущий час (І.Нечуй-Левицький). У 1926 р. в «Українському правописі (проект)» уперше вжито термін майбутній час, що ввійшов до складу сучасної української граматичної термінології, хоч певний час окремі автори продовжували користуватися термінами будучий (М.Левицький. Українська граматика для самонавчання, 1918), прийдучий (О.Курило. Початкова граматика української мови, 1922), прийдешній (П.Горецький і І.Шаля). Лише в 30-х роках остаточно стає термінологічною нормою майбутній час. В одних граматиках уживано час передминулий (М.Наконечний. Українська мова, 1928), а в інших – давноминулий (П.Горецький і І.Шаля) і лише в 30-х роках остаточно стає термінологічною нормою перший із них⁸⁸.

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС означає співвідносність дії з моментом мовлення. Його мають лише дієслова недоконаного виду. Момент мовлення може збігатися або не збігатися з моментом безпосереднього говоріння. Залежно від цього розрізняють пряме і відносне вживання форм теперішнього часу.

Форми теперішнього часу при їх прямому вживанні мають два значення: 1) значення теперішнього актуального і 2) значення теперішнього неактуального (їх ще називають прямим детермінованим і прямим недетермінованим).

Теперішній актуальний – це основне значення теперішнього часу. Дія передається як така, що відбувається в момент мовлення. У цьому значенні дієслова теперішнього часу часто вживають в газетних текстах, телерепортажах, коли йдеться про події, очевидцем яких був автор: «Давно вже немає Косинки. Могила його невідома... Я ж бачу його тільки живим...» (газ.).

Теперішній неактуальний передає дію, яка розпочалася до моменту мовлення, відбувається під час мовлення і триватиме після розповіді про неї. Він означає дію, яка відбувається постійно або регулярно повторюється: Вода кипить при ста градусах. У вживанні неактуального теперішнього виділяється ще значення теперішньо-минулого і теперішньо-майбутнього часу.

А) Теперішньо-минулий час переносить дію у план минулого. Це досягається поєднанням дієслова у формі теперішнього часу з прислівниками і прислівниковими словами: «Я бачу мільйони людей, що пересуваються по дорогах і полях...» (Ю.Яновський). Цей час ще називають теперішнім історичним, і характерний він для розповідей події минулого. Різновидом теперішньо-минулого часу є теперішній живописний, який уживається для опису картин природи, обставин, за яких відбувається дія: «Раненько вдосвіта ви берете рушницю, весло, кошика... і йдете на Кримасове озеро» (Остап Вишня).

Б) Теперішньо-майбутній виражається поєднанням дієслова теперішнього часу з прислівниками й прислівниковими словами з часовим значенням. Він уживається як у художніх, так і в наукових та публіцистичних творах: «І так – домовились: ми встаємо завтра о шостій, готуємо нашвидкуруч сніданок і біжимо на заняття» (газ.)

МАЙБУТНІЙ ЧАС недоконаного виду означає дію, яку буде здійснено після моменту мовлення. Відомі дві форми майбутнього недоконаного: синтетична й аналітична. Синтетична форм утворюється за такою моделлю: інфінітив + суфікс майбутнього часу -м- + тематичний суфікс -е- + особове закінчення: читати-м-у, читати-м-е-ш, читати-м-е-мо, читати-м-е-те. Аналітична форма складається з особових форм дієслова бути й інфінітива основного дієслова недоконаного виду: буд-у ходити, буд-еш читати, буд-е читати, буд-емо читати, буд-уть читати, буд-ете читати.

МАЙБУТНІЙ ЧАС доконаного виду означає дію, яку буде здійснено в момент мовлення або після нього. Здебільшого дія майбутнього доконаного виду відбувається після моменту мовлення, рідше – в момент мовлення. У цьому разі майбутній час набуває значення теперішнього: «Утомився вороненький, іде, спотикнеться» (Т.Шевч.). Якщо дієслово майбутнього часу доконаного виду вживається в реченні поряд із формами минулого і теперішнього історичного, то воно виражає дію, що відбувалася до моменту мовлення про неї: «Все небо облягли темні купчасті хмари, які шалено летять в одному напрямі. На мить з’явиться сонце, заллє блиском сивий океан і знову сховається за хмарами.» (К.Станюкович). Часто в художніх творах у таких випадках уживається частка було і слово бувало, які підсилюють минулий час перебігу дії: «Було як почують хуторяни, що йде татарва, то заганяють скотину і ховаються по байраках і котлованах...» (О.Стороженко).

МИНУЛИЙ ЧАС означає дію, яка відбулась або відбувалась до моменту мовлення. Його форми творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса -в (після голосного), його варіанта -л- (перед голосним), а також нульового суфікса (після приголосного): носи-ти + л, в,= носила, носило, носив. Дієслова минулого часу бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова недоконаного виду в минулому часі означають переважно дії, які виконувалися у минулому й не пов’язані з моментом мовлення в теперішньому часі. Це дії не завершені в часі, повторювані: «Харитя зривала дорогою квіточки та йшла все далі» (М.Коцюбинський). Дієсловам минулого часу доконаного виду властива результативність дії, її завершеність: писав – написав. Ці дієслова означають дію, що почалася до моменту мовлення про неї, але результат має продовження тепер: «Я жила в дядька, доки підросла» (І.Нечуй-Левицький). Іноді форма минулого часу вживається із значенням близького майбутньому: «Ну все, я пішов» (розм.). Це характерно здебільшого для розмовно-побутового та художнього стилів.

ДАВНОМИНУЛИЙ (ПЕРЕДМИНУЛИЙ) ЧАС означає минулу дію, яка відбувалася перед іншою минулою дією. Форми минулого часу аналітичні і творяться додаванням до дієслова минулого часу переважно доконаного виду основної дії родової форми минулого часу допоміжного дієслова бути: сказав був, написала була. Давноминулий час найчастіше вживається у складносурядних реченнях із протиставними сполучниками, а також у складнопідрядних реченнях. Наприклад: «Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку перебили» (Є.Гребінка), «Після того, як економ ледве був утік з поля, ніхто більше не важивсь займати коні» (М.Коцюбинський).