Сучасна українська мова морфологія
(курс лекцій)
Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
Морфологія – розділ граматики, який вивчає особливості будови (морфемний склад) слів і творення їх форм. Це визначення ґрунтується на значенні самого терміна, створеного у ХІХ ст. на основі поєднання грецьких слів morphe – форма і logos – вчення, слово) і використовуваного спочатку тільки в природознавчих науках (наприклад: “морфологія рослин”). У ХІХ ст. цей термін поширився і в лінгвістиці, яка знаходилася на той час під сильним впливом еволюційної біології (раніше в цьому значенні вживалося поняття «етимологія»)1.
У науковий обіг слово «морфологія» ввів видатний німецький поет Й.-В.Ґете, який виявляв значний інтерес до вивчення й опису рослинних форм2. Обсяг поняття «морфологія» трактується у різних концепціях по-різному. Згідно з найпоширенішою точкою зору, морфологія вивчає структуру значущих одиниць мови, які не більші за синтагматичне слово (або словоформу). Максимальна одиниця морфології – словоформа – є водночас мінімальною одиницею синтаксису3. До безпосередніх завдань морфології входить також вивчення граматичних класів слів – частин мови і принципів їх класифікації.
Розрізняють загальну (теоретичну) і спеціальну морфологію окремих мов. Завданням загальної морфології є опис морфологічних способів, які застосовують у мовах світу, аналіз морфологічних значень, а також типів формально-смислових відношень між знаками. Об’єктом вивчення спеціальної морфології є аналіз граматичних форм слова, граматичних значень, граматичних категорій і лексико-граматичних груп слів певної мови.
§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
Як відомо, кожне самостійне слово становить єдність двох значень: лексичного і граматичного4. Під лексичним значенням розуміємо реальний зміст слова, тобто співвідношення між звуковим комплексом, з якого воно складається, і поняттям або уявленням, яке ним називається5.
Але слово не тільки щось називає – одночасно воно виражає якесь відношення, наприклад, відношення його до інших слів у реченні, відношення того, про що сповіщається, до дійсності, до особи, часу, кількості, відношення того, хто говорить, до висловлюваної думки і т. ін. Так, у реченні Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди (Олександр Олесь) слова сміються, плачуть, б’ють не тільки називають певну дію, що є їх лексичним значенням, а й указують на те, що ця дія справді відбувається у момент повідомлення про неї (тепер. час, множина). Це і є граматичне значення слова. Отже, під граматичним значенням учені розуміють «додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його основний (лексичний) зміст»6. Граматичні значенння відображають різні типи відношень між словами з лексичним значенням. Лексичне значення пов’язане з називанням відчуттів, уявлень, понять, а граматичне значення виражає відношення між словами – носіями лексичного значення для оформлення повідомлення про процеси і явища об’єктивної дійсності. Граматичне значення оформляє лексичне значення. Усі частини мови мають граматичне значення. Граматичне значення виражається граматичними засобами (афіксами), а лексичне – цілим словом. Службові слова виражають граматичні значення просторовості (перед лісом), часу (після дощу), єднальності (краса і сила), протиставлення (може, але не хоче) тощо. Проте у науковій літературі останнім часом поширюється думка про наявність у службових словах не лише граматичного, а й лексичного значення (її підтримують І.К.Кучеренко, М.І.Фурдуй та деякі ін.).
У сучасній українській мові для вираження граматичних значень використовуються такі мовні засоби:
Закінчення, тобто показники форм одного і того ж слова, наприклад: форма мрія виражає граматичне значення називного відмінка однини, мрії – родового, мрію – знахідного, мрією – орудного; читаю має значення першої особи однини, читаєш – другої особи, читає – третьої особи і т. ін. Одна і та ж граматична форма в українській мові дуже часто виражає сукупність граматичних значень. Наприклад, закінчення -у в слові мрію означає жіночий рід, однину, знахідний відмінок. Нульове закінчення теж є засобом вираження граматичного значення: дуб, пень, ліс, зелень, піч.
Службові слова. В українській мові прийменники і частки виражають граматичні значення тих слів, до яких приєднуються. Наприклад, у реченні На шлях я вийшла ранньою весною (Леся Українка) прийменник на конкретизує граматичне значення слова шлях (знах. в. однини). За допомогою частки б (би) виражається граматичне значення умовного способу (знав би, писала б).
Наголос досить часто слугує засобом розрізнення граматичних значень слів. Наприклад: травú (род.в. одн.) – трáви (наз.в. множ), дóшки (род.в. одн.) – дошкú (наз.в. множ.), вúкликати (докон.в.) – викликáти (недок.в.).
Суфікси і префікси можуть не тільки слугувати засобом творення нових слів, а й засобом розрізнення граматичних значень слова. Зокрема, у якісних прикметниках, прислівниках суфікси і префікси використовуються для творення вищого й найвищого ступенів порівняння: ніжний – ніжніший – якнайніжніший, ясно – ясніше – якнайясніше. За допомогою суфікса л – ў (графічно в) в дієсловах виражається граматичне значення минулого часу: водила – водив – водило – водили.
Чергування звуків виступають засобом вираження граматичного значення:
а) при утворенні видових форм дієслів: вибрати – вибирати;
б) при творенні форм родового, давального чи місцевого відмінка однини іменників: день – дня, рука – руці, берег – на березі.
Суплетивізм. Мовний засіб вираження граматичних значень за допомогою різних слів називається суплетивізмом7. В українській мові суплетивні форми виражають: а) число і відмінок в особових займенниках (я – ми, ми – нас, він – його); б) вид у деяких дієсловах (брати, говорити, ловити – недоконаний вид; взяти, сказати, спіймати – док.в.); в) форми ступенів порівняння (гарний – кращий, добре – ліпше, погано – гірше).
Порядок слів. Має значення тоді, коли слова з різним граматичним значенням вжиті в реченні в однакових формах (зокрема, коли збігаються форми знахідного і називного відмінків). Наприклад, у реченні Час зупинив страх (час – підмет, тобто суб’єкт дії, а страх – додаток, тобто об’єкт).
Синтаксичний зв’язок. За допомогою синтаксичного зв’язку визначається рід, а зрідка й число невідмінюваних іменників: сонячне Баку (сер. р.), хоробрі макí (множ.).