165. Поняття та джерела міжнародного морського права

Міжнародне морське право - галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають статус морських просторів, включаючи дно і ресурси, а також порядок користування ними.

Збільшення значення океану і його ресурсів, розширення можливостей його експлуатації визначили активний розвиток морського права і ускладнили завдання, що стоять перед ним. З метою адаптації морського права до нових умов в 1958 р. були прийняті чотири Женевські конвенції: про відкрите море; про територіальне море і прилеглу зону; про континентальний шельф; про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря. Проте ряд питань, включаючи режим дна, не були вирішені. До того ж на світову арену вийшла значна кількість нових незалежних держав, які зажадали врахування їх інтересів. В результаті була скликана конференція ООН, яка в 1982 р. прийняла Конвенцію ООН з морського права (далі - Конвенція з морського права), що налічує 320 статей і має вісьм додатків. Особливий статус в загальному комплексі займає Угода 1994 р. про імплементацію частини XI Конвенції, в якій мова йде про правовий статус Району.

Про значення морського права свідчить той факт, що Генеральна Асамблея щорічно розглядає питання "Океани і морське право" і приймає відповідні резолюції. Ці резолюції підкреслюють "загальний і уніфікуючий характер Конвенції і її велике значення для підтримання і зміцнення міжнародного миру і безпеки, а також для стійкого використання і розвитку Морів і океанів, а також їх ресурсів".

Отже, Конвенція з морського права є основою міжнародного морського права. Разом з тим вона не охоплює всі аспекти цієї складної галузі. Значна роль належить звичаєвим нормам. Крім того, існує безліч двосторонніх і регіональних договорів в цій сфері.

166. Види морських просторів

До нинішнього часу в міжнародному морському праві всі морські простори Світового океану варто класифікувати за їхніми правовими ознаками на: - внутрішні морські води; - територіальне море (води); - прилеглі зони; - архіпелажні води; - континентальний шельф; - виняткові (морські) економічні зони; - води відкритого моря; - замкнуті або напівзамкнуті моря; - води міжнародних проток; - міжнародний район морського дна. Така правова класифікація морських просторів закріплена у Конвенції ООН з морського права 1982 р. Питання про правову класифікацію морських просторів органічно пов'язане з питанням про правовий статус цих просторів.

Внутрішні морські води - води, що розташовані між прилеглою до берега внутрішньою межею територіального моря і сухопутною територією держави і є частиною державної території.

Відповідно режим внутрішніх морських вод визначається державою. Разом з тим склалися певні стандарти цього режиму, яких дотримуються держави. До внутрішніх морських вод відносяться води портів, бухт і заток.

Територіальне море – це пояс морських вод, що прилеглий до сухопутної території держави або до її внутрішніх морських вод завширшки не більше 12 морських миль.

Україна, як і більшість держав, встановила ширину територіального моря в 12 морських миль. Територіальне море, його дно і надра, а також розташований над ним повітряний простір знаходяться під суверенітетом прибережної держави. Разом з тим визнається право мирного проходу іноземних судів через територіальне море. Це є компромісом між суверенітетом держави і інтересами міжнародного судноплавства.

Прилегла зона - зона, що знаходиться за межами територіального моря, зовнішня межа якої знаходиться на відстані не більше ніж 24 морські милі від тих самих вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря. У цій зоні прибережна держава володіє правом здійснювати контроль з метою запобігання порушенням митних, фіскальних, імміграційних або санітарних норм в межах її території або територіального моря або застосовувати покарання за такі порушення. Відповідно говорять про митну, фіскальну, імміграційну і санітарну зони.

Континентальний шельф - природне продовження сухопутної території до зовнішньої межі підводної околиці материка або до 200 миль, якщо межі підводної околиці материка не досягають цієї межі. Згідно Конвенції з морського права, прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права відносно розвідки і розробки природних ресурсів. Останні включають мінеральні ресурси дна і його надр, а також живі організми, що відносяться до "сидячих видів". Думається, що формула "суверенні права", як і у випадку з виключною економічною зоною, є даниною країнам, що претендували на повний суверенітет відносно цих просторів. Насправді мова йде про спеціалізовану юрисдикцію, обмежену міжнародним правом.

Виключна економічна зона - зона, прилегла до територіального моря, на яку міжнародне право поширює спеціальну юрисдикцію прибережної держави. Виключна економічна зона включає води, морське дно і його надра. Ширина зони не може перевищувати 200 морських миль, що відраховуються від тих же вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря. Більше 100 держав визначили свої зони шириною в 200 миль. Виключна економічна зона є частиною відкритого моря, в якій прибережна держава здійснює визначені міжнародним правом суверенні права.

Відкрите море - частини моря, які не входять ні до виключної економічної зони, ні до територіального моря. Це визначення не охоплює виключну економічну зону, яка є частиною відкритого моря, але з особливим режимом. Основою морського права залишається принцип свободи відкритого моря, правда. Свобода відкритого моря означає, що воно відкрите для всіх країн. Жодна держава не може претендувати на підпорядкування якої-небудь його частини своєму суверенітету. Права держав визначаються тільки міжнародним правом. Свобода відкритого моря означає свободу судноплавства, свободу польотів, свободу прокладати кабелів і трубопроводів, свободу зводити штучні споруди, свободу рибальства і наукових досліджень. Правомірним є використання відкритого моря в мирних цілях.

Район - дно Морів і океанів і їх надра, що знаходяться за межами національної юрисдикції.

У правовому режимі Району знайшла втіленя концепція загальної спадщини людства. Конвенція з морського права 1982 р. не тільки проголосила Район загальною спадщиною, але і визначила основні принципи цієї концепції. Використання Району допустиме лише в мирних цілях.

Замкнуте або напівзамкнуте море - затока, басейн або море, оточені територією декількох держав, сполучаються з іншим морем через вузьку протоку або повністю ізольовані, такі, що головним чином складаються з територіального моря і виключних економічних зон декількох держав.

Основний принцип полягає в тому, що режим такого Моря визначається угодою прибережних держав. Вони зобов'язані співробітничати при здійсненні своїх прав відносно даного Моря. 

Морські протоки мають важливе значення для морського судноплавства, значно скорочуючи час в дорозі і витрати. Велике їх значення і для військового судноплавства, особливо це зачіпає інтереси крупних морських держав. Не випадково США практично в ультимативній формі поставили на Конференції ООН з морського права питання про максимальну свободу проходу військових кораблів через протоки. Найбільш важливі для судноплавства такі протоки, як Гібралтар, Ла-Манш та ін. Для наший країни особливе значення мають чорноморські протоки. У Конвенції з морського права мова йде про міжнародні протоки.