163. Правовий режим військової окупації

Воєнна окупація починається з моменту встановлення фактичного контролю над певною територією і триває до втрати цього контролю над нею. На цій території створюється окупаційна адміністрація, яка повинна здійснювати свої функції відповідно до норм міжнародного права. Окупаційна адміністрація зобов’язана допускати діяльність місцевих суддів і урядовців, але не може примусити їх до цього. Окупаційна влада може використовувати для своїх потреб державні будівлі та споруди, але без набуття на них права власності.

Стосовно населення окупованої території повинні виконуватися основні права людини, а також права, зафіксовані в нормах права збройних конфліктів. Забороняються з будь-яких мотивів викрадення, а також депортування населення окупованої території на територію держави, що окупує, або третьої держави. Проте для забезпечення безпеки населення або з особливо вагомих військових міркувань можлива повна або часткова евакуація певного окупованого району. Окупаційна влада не може примушувати населення окупованих територій служити у своїх збройних силах або допоміжних підрозділах, а також примушувати до надання відомостей про армію й оборонні засоби іншої воюючої держави. Особи, яким більше 18 років, можуть бути направлені на примусові роботи, якщо це необхідно для потреб окупаційної армії або пов’язано з діяльністю комунальних підприємств, забезпеченням населення харчуванням, житлом, одягом, транспортом, медичною допомогою. Окупаційна адміністрація повинна поважати життя, честь і гідність, сімейні права та релігійні переконання населення зайнятих територій.

Не допускається захоплення, знищення або пошкодження власності громад, церковних, добродійних, освітніх, художніх і наукових установ незалежно від форми власності. Окупаційна влада зобов’язана забезпечити захист і повагу до культурних цінностей (пам’яток архітектури, мистецтва, історії, наукових колекцій, архівних матеріалів і т. д.), що перебуває під їх контролем.

Реквізиція приватної власності для потреб окупаційної адміністрації допускається з урахуванням місцевих можливостей і за умови оплати вилученого або видачі відповідної розписки. Руйнування приватної власності забороняється, крім випадків абсолютної військової необхідності.

Воєнна окупація є двох видів. По-перше, окупація воюючою державою території ворога в процесі воєнних дій. По-друге, можлива післявоєнна окупація ворожої території як спосіб гарантування виконання переможеним зобов’язань, які випливають з його відповідальності за агресію, як, наприклад, післявоєнна окупація Німеччини військами держав антигітлерівської коаліції. Норми права збройних конфліктів поширюються на обидва види окупації.

164. Правові наслідки закінчення війни

Необхідно ще раз підкреслити, що війна — це насамперед продовження політики, але воєнними засобами. Тому закінчення війни не слід плутати із закінченням воєнних дій. Поширеними формами закінчення воєнних дій є перемир’я і капітуляція.

Перемир’я означає припинення або призупинення воюючими сторонами воєнних дій на основі угоди. Перемир’я може бути місцевим або загальним.

За місцевого перемир’я воєнні дії між підрозділами воюючих сторін припиняються на обмеженій ділянці театру воєнних дій. Найчастіше угоду про місцеве перемир’я укладають для вирішення таких завдань, як підбирання поранених, поховання загиблих, направлення парламентерів і т. ін. У разі не зазначення в угоді строку дії перемир’я його може припинити будь-яка воююча сторона на власний розсуд, але з попередженням про це супротивника.

Загальне перемир’я зумовлює припинення збройної боротьби на всьому театрі воєнних дій, яке може за певних обставин привести і до їх припинення. За такого розвитку подій загальне перемир’я як акт не тільки воєнний, а й політичний, підлягає відповідному договірно-правовому оформленню. Саме в такій формі, наприклад, 27 липня 1953 р. була укладена Угода про воєнне перемир’я в Кореї.

Капітуляція — це припинення опору всіх збройних сил воюючої сторони або їх частини. Однією з форм капітуляції є беззастережна капітуляція, яка зазвичай настає після повного розгрому збройних сил однієї з воюючих сторін або їх основної частини. При цьому капітулююча сторона без жодних умов і застережень забезпечує здавання своїх збройних сил (особового складу, техніки, майна) стороні, що перемогла. Прикладами беззастережної капітуляції є Акт про воєнну капітуляцію німецьких збройних сил, підписаний у Берліні 8 травня 1945 р. після поразки нацистської Німеччини в Другій світовій війні, і Акт про капітуляцію

Японії, підписаний на борту лінкора ВМС США “Міссурі” в Токійській бухті 2 вересня 1945 р. у результаті перемоги союзних військ над японськими збройними силами.

Основною формою, що юридично припиняє стан війни між державами, є мирний договір. Мирні договори покликані регулювати широке коло питань: умови припинення війни; територіальні зміни, спричинені війною; повернення військовополонених; відповідальність воєнних злочинців; реституції та репарації; відновлення дипломатичних і консульських відносин; відновлення дії міжнародних договорів і т. ін.

Є також нетрадиційні способи припинення війни. Так, 25 січня 1955 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною”, який відновив мирні відносини між СРСР і двома німецькими державами.