124. Склад та функції дипломатичного представництва.

Основні функції дипломатичних представництв: 1) представництво своєї держави.2) ведення переговорів з урядом країни перебування; 3) захист інтересів своїх громадян і юридичних осіб; 4) інформаційна функція (з'ясування всіма законними засобами умов і подій в країні перебування і доведенні інформації до відання свого уряду).

Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини, функції представництва мають здійснюватися так, щоб заохочувати дружні відносини з державою перебування, розвиток з нею співробітництва в сфері економіки, культури, науки.

Дипломатичний персонал представництв в даній державі утворює дипломатичний корпус, який очолюється старшим за часом перебування в країні главою представництва - дуайєном (старійшиною, деканом). Цей корпус і його дуайен виконують протокольні функції, поздоровляють владу країни перебування з відповідними подіями або виражають співчуття. Відомі також випадки протесту з боку корпусу при порушенні дипломатичного імунітету.

Дипломатичний персонал представництва складають його голова та члени, що мають дипломатичний ранг. Ст. 1 Закону України “Про дипломатичні ранги України” передбачають встановлення таких дипломатичних рангів:

· Надзвичайний і Повноважний Посол;· Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;· Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;· радник першого класу;· радник другого класу;· перший секретар першого класу;· перший секретар другого класу;· другий секретар першого класу;· другий секретар другого класу;· третій секретар;· аташе.

Друга категорія співробітників представництва - адміністративно-технічний персонал. Його складають бухгалтери, шифрувальники, канцелярські працівники, перекладачі та ін. Наслідуючи поширену практику, Віденська конвенція про дипломатичні зносини значною мірою прирівняла адміністративно-технічний персонал і членів їх сімей до дипломатичного персоналу, за деякими істотними виключеннями. Імунітет від цивільної і адміністративної юрисдикції не поширюється на дії, здійснені не при виконання службових обов'язків. Цей персонал може безмитно ввозити предмети первинного вжитку, але не звільняється від митного огляду (п. 2 ст. 37).

Третю категорію складає обслуговуючий персонал (кухарі, садівники, охорона, водії і ін.). Члени цього персоналу користуються імунітетом відносно дій, здійснених при виконання службових обов'язків, і звільняються від податків на заробіток, що отримується по службі, зрозуміло, за умови, що вони не є громадянами країни перебування (п. 3 ст. 37).

125. Поняття та джерела консульського права.

Консульське право - сукупність міжнародно-правових норм, які регулюють консульські відносини між державами, включаючи статус і функції консулів.

Консул - посадова особа однієї держави, що знаходиться в іншій державі для захисту прав і інтересів своїх громадян і своєї держави.

У регулюванні діяльності консулів важлива роль належить внутрішньому праву. В Україні це Консульський статут. Основним джерелом міжнародного консульського права є загальновизнані міжнародні норми. Універсальною конвенцією в цій галузі є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., яка набула чинності в 1967 р. Кількість її учасників перевищила 100 держав.

Консульські відносини регулюються не тільки багатосторонньою Конвенцією про консульські зносини 1963 p., а й двосторонніми консульськими конвенціями, що їх укладають між собою зацікавлені держави.

Оскільки питання дипломатичного і консульського права становлять підвищений інтерес як для міжнародного співтовариства в цілому, так і для окремої держави, то цілком зрозуміло, що й у внутрішньодержавному праві їм приділяється значна увага.

Деякі загальні положення щодо дипломатичного і консульського права містяться в конституціях держав. Так, у п. 5 ст. 106 Конституції України говориться: “Президент України призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відзивні грамоти дипломатичних представників іноземних держав”. Крім того, в Україні були прийняті й інші нормативні акти у сфері дипломатичних і консульських відносин: Закон України “Про дипломатичні ранги України” 2002 р., що втратив чинність на підставі Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про дипломатичну службу” від 11 січня 2011 p., № 2911-VI яким до вказаного нормативного акта був включений розділ III “Дипломатичні ранги”, Положення про дипломатичні представництва України за кордоном 1992 p., Закон України “Про дипломатичну службу” 2001 р., Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав на території України 1993 p., Консульський статут України 1994 p., Положення про торговельно-економічну місію у складі дипломатичної установи України за кордоном 1994 р. та ін.