Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте передумови, характерні риси та основний зміст періоду «відлиги».

2. Чим було викликане приєднання Кримської області до УРСР?

3. Охарактеризуйте особливості процесу десталінізації в Україні.

4. Дайте оцінку економічним експерементам М.Хрущова.

5. Якими були причини і наслідки зародження руху шістдесятників та дисидентів?

6. Назвіть прояви системної кризи тоталітарного режиму в другій половині 1960-х – середині 1980-х років.

7. Що ви розумієте під поняттям «неосталінізм»?

8. До чого зводився офiцiйно проголошений КПРС курс на прискорення «злиття нацiй»?

Лекція хvіі україна на переломі: 1985–1991 роки

1. Ґорбачовська «перебудова» в українському контексті

Після смерті 76-річного Л.Брежнєва (1982), а за ним і двох його наступників: 70-річного Ю.Андропова (1982–1984) та 74-річного К.Черненка (1984–1985) до влади в СРСР нарешті прийшов представник молодшого покоління – 54-річний Михайло Ґорбачов, якого в березні 1985 р. було обрано генеральним секретарем ЦК КПРС (у 1988 р. він став головою Президії Верховної Ради СРСР, а в 1990-му – президентом СРСР). Саме з його ініціативи в Радянському Союзі почалася т.зв.перебудова, мета якої полягала в оновленні життя країни.

Спроби змін: причини і сутьЯк і свого часу хрущовська «відлига», ґорбачовська «перебудова» була наслідком не особистого бажання її ініціатора, хоча й це зіграло немаловажну роль, а нагальним велінням тодішнього часу. На середину 1980-х роківвсеохоплююча кризавразила всi сфери життя СРСР. Неефективна «соціалістична економіка» хронiчно не забезпечувала потреб країни. З кожним роком знижувався життєвий рівень населення. Разючого удару i без того критичному економiчному становi завдали падіння цiн на нафту i природний газ на мiжнародному ринку та радянська аґресiя в Афганiстан. Тривала виснажлива гонка озброєнь. До економічних додавалисясуспільно-політичні негаразди. Зокрема, потужна репресивна машина нещадно придушувала всякі вияви незалежної громадської чи особистої думки. Зазнали руйнацiї суспiльнi вiдносини, мораль, загрозливих масштабів набирало повальне пияцтво, процвiтали корупцiя, казнокрадство, органiзована злочиннiсть. Без рішучих змін країна була приречена на повну деґрадацію. Подібна перспектива змусила М.Ґорбачова на квiтневому пленумi ЦК КПРС 1985 р. оголосити про потребу докорінних змiн у галузі економiки й політики, соцiальному й духовному житті. Щодо зовнiшньої політики новий лідер висловився за впровадження нового політичного мислення у міжнародні відносини, перехід від класових до загальнолюдських цінностей. Був узятий курс на «перебудову», «демократизм» i «гласнiсть».

Однак, як виявилося, ведучи мову про «перебудову», її iнiцiатори мали на метi лише вдосконалення iснуючої системи. Йшлося про лiбералiзацiю в межах «оновленого соцiалiзму», про «повернення до ленiнських норм» i т. iн. Тому з часом поняття «перебудова» через утопiчнi риси, притаманнi їй, поступово втратило свiй змiст.

Що стосується ходу перебудовних процесів в Українi, то певний час тут взагалі не спостерiгалося будь-яких змiн, оскiльки вiльна думка в Українi була винищена значно ретельнiше, нiж у Москвi, та й iдеологiчний вiддiл ЦК КПУ вкупi з вiдповiдними службами КДБ працювали бiльш цiлеспрямовано. У той час як на союзному рiвнi вiдбулися важливi змiни у складi вищого керiвництва, першим секретарем ЦК КПУ аж до осенi 1989 р. залишався одiозний В.Щербицький, оскільки Ґорбачов боявся швидко змiнювати ситуацiю в Українi, яка була надто важливою для СРСР у цiлому. Вiдтак у першi роки «пербудови» «гласнiсть», проголошена в Москвi, мало змiнила обличчя навіть республiканської преси, не кажучи вже про якiсь iстотнi зрушення. Україна все ще залишалася «заповідником застою».

Централізований «ринок»Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності країни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері – економіці. Висунута програма перетворень передбачала «прискорення соціально-економічного проґресу» країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозуміло, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін у радянській економічній моделі. Реформатори ж прагнули поєднати ринок з централізованим плануванням. Тому їхні спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі формули «самостійність», «самофінансування», «самоокуп­ність» (було прийнято закон «Про державне підприємство та об’єднання»), активізацію приватної ініціативи (за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо) не увінчалися успіхом.Перші ж спроби кооператорів заробляти привели до того, що на їхнюдіяльність ввелипроґресивний податок на дохід, який на певному рівні сягав позначки 70%, а кількістьперевіряючих інстанцій збільшилася до понад30. Вінцем «уваги» держави до кооперативного руху сталапостановаКабміну СРСР«Про заходи посилення боротьби з нетрудовими доходами».Коли союзногоміністра фінансів запитали, чому, на його думку, в кооперативах гроші заробляють нечесно,вінлукавовідповів: «Тому що на чесній праці не розживешся».

Наслідком такого підходубули подальшепадіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної(на безгрошовій основі, натуральної) економіки, а в новому підприємницькому секторі – «економіки казино», коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізоване планування додалися прожекти керівництвапро забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім’ї окремою квартирою чи будинком та запровадження в побут населення «здорового способу життя». Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалізації такого широкомасштабного завдання, а тому так і залишився «прекрасною мрією радянських людей». Другий прожект був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, вирубування виноградників у Криму й на Закарпатті, часткової ліквідації виноробних виробництв. Проте алкоголізм, який становив собою реальну загрозу фізичної, розумової і моральної деґрадації суспільства, подолати не вдалося, а бюджет однієї лише України втратив 10 млрд крб.(Реальна собіварість літра дешевої горілки становила у першій половині 1980-х років близько 4-х копійок, а коштував цей літр понад 8 крб.). До того ж значно поширилося самогоноваріння, що привело до дефіциту цукру, почастішали випадки отруєння неякісним алкоголем та його суроґатами, збільшилося число наркоманів.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки України був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага важкої промисловості становила більше 60%. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. 95% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та послідуючий її перерозподіл поза зв’язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2% витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта – перерозподілом союзних.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва і, як наслідок, привели до формування масового незалежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпочалися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугільнодобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шахтарі висували й деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на поступки, задовільнивши майже всі домагання страйкарів.

Чорнобильська трагедіяВеличезною проблемою для української економіки, загальнонаціональною трагедією став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. За розрахунками експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, таких як скинута у 1945 р. на Хіросіму. Республіканське керівництво під тиском з Москви, зокрема М.Ґорбачова, певний час боягузливо замовчувало сам факт катастрофи, а згодом – і її справжні наслідки. В результаті населення Швеції швидше дізналося про трагедію в Чорнобилі, ніж українці. Ще одним злочином як республіканського, так і центрального керівництва стала першотравнева демонстрація у Києві, в якій брали участь діти. Звичайно, це були діти простих киян, бо партноменклатура встигла вивезти своїх за межі Києва завчасно. Офіційне попередження про небезпеку радіоактивного опромінення було оприлюднене лише 5 травня, на 9-й день після катастрофи. До цього засоби масової інформації – як республіканські, так і центральні – переконували, що аварія на ЧАЕС не становить загрози для здоров’я населення.

Катастрофічні екологічні й економічні наслідкиЧорнобильської трагедії не піддаються точним оцінкам. Досить сказати, що до початку 1990 р. в Україні було дезактивовано 3,5 млн га орної землі й 1,5 млн га лісу, що становило близько 12% території республіки. З господарського обігу вилучено близько 190 тис. га землі. У цілому жертвою радіоактивного зараження стали понад 1000 українських міст і сіл. Десятки тисяч чоловік змушені були змінити місце проживання. Число людей, які загинули від радіоактивного опромінювання та викликаних ним хвороб, важко точно підрахувати. (На початок 2001 р. офіційно померлими від катастрофи на ЧАЕС вважалися 15 тис. осіб. Більше 70 тис. стали інвалідами.). Загалом, за оцінками Міністерства охорони здоров’я України, в результаті аварії на ЧАЕС постраждало близько 3,5 млн осіб. Понад третина з них – діти. Витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської трагедії тільки за період з 1986 по 1989 р. становили більше 10 млрд дол. США, а непрямі витрати – 25 млрд дол. Щорічно Україна змушена витрачати 800–900 млн дол. для вирішення чорнобильських проблем. Сама ЧАЕС згідно з міжнародними домовленостями наприкінці 2000 р. припинила своє функціонування.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала поштовхом до пробудження українського суспільства, оскільки яскраво висвітлила колоніальне становище України: рішення про замовчування справжніх наслідків катастрофи приймалися саме в Москві. (Усвідомлення трагічної залежності від московського центру яскраво простежувалося навіть у тодішніх сумних жартах: «Алло, алло! Це говорять з Чорнобиля! Москва, так? Скажіть, будь ласка, як у нас справи?»; «Що таке мілірентґен? Це рентґен, який пройшов через московську телевізійну програму «Время»). Поступово, iз загостренням почуття критицизму, українцi зосередились i на iнших вадах суспiльного життя.