- •Микола лазарович
- •Iсторiя укрАїНи
- •Передмова
- •Лекція і первісна доба і перші цивілізації на території україни
- •1. Становлення і розвиток людського суспільства
- •2. Формування державотворчих традицій
- •3. Походження слов’ян та їх розселення на території України
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція іі київська русь
- •1. Становлення централізованої держави на чолі з Києвом
- •2. Піднесення та розквіт Київської Русі
- •3. Русь-Україна у період політичної роздробленості
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція ііі галицько-волинська держава
- •1. Об’єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства
- •2. «Королівство Русі» Данила Галицького
- •3. Галицько-Волинська держава в останній третині хііі – першій половині хіv ст.
- •4. Культура Русі-України княжої доби
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція іv україна під владою литви і польщі
- •1. Литовсько-Руська держава
- •2. Польська експансія на українські землі в другій половині хіv – середині хvіі ст.
- •3. Національно-культурний та релігійний рух в Україні
- •4. Культура України середини XIV –
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція V українське козацтво
- •1. Формування козаччини на українських землях
- •2. Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка
- •3. Боротьба з турецько-татарською експансією
- •4. Козацько-селянські повстання кінця хvі – першої половини хvіі ст.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція vі українська національна революція під проводом богдана хмельницького
- •1. Причини та передумови нацiонально- визвольних змагань українцiв
- •2. Перші перемоги
- •3. Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр.
- •4. Українсько-московський договір та його реалізація в 1654–1657 рр.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція vіі українська держава на завершальному етапі національної революції (1657–1676 роки)
- •1. Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.
- •2. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
- •3. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція vііі україна наприкiнцi XVII – у XVIII столiтті
- •1. Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик
- •Же през шаблі маєм права!
- •2. Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна лiквiдацiя
- •3. Суспiльно-полiтичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Захiдної України
- •4. Культура України у другій половині хvіi–хvііі ст.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція іх українські землі під владою російської імперії (кінець хvііі – хіх століття)
- •1. Суспільно-політичне та економічне становище наприкінці хvііі – першій половині хіх ст.
- •2. Початки національного відродження
- •3. Україна в умовах російських реформ другої половини хіх ст.
- •4. Український національний рух у 1860–1890-ті роки
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція х західна україна в складі австро-угорщини (кінець хvііі – хіх століття)
- •1. Розвиток західноукраїнських земель наприкінці хvііі – першій половині XIX ст.
- •2. Революція 1848–1849 рр. Та її вплив на розвиток краю
- •3. Перетворення Західної України на «п’ємонт» національного відродження (друга половина хіх ст.)
- •4. Українська культура XIX ст.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хі суспільно-політичний і національний рух в україні на початку хх століття
- •1. Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині
- •2. Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях.
- •3. Україна в Першій світовій війні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хіі українська національна революція 1917–1921 років
- •1. Центральна Рада: становлення національної державності
- •2. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
- •3. Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях
- •4. Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад унр
- •5. Культура України початку хх ст.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хііі міжвоєнна україна під владою тоталітарної системи
- •1. Українські землі в умовах насадження комунiстичного режиму та втягнення до складу срср
- •2. Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні
- •3. Трагедія соціалістичної модернізації
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хіv західноукраїнські землі в 20–30-ті роки хх століття
- •1. Національна політика Польщі на окупованих територіях
- •2. Український визвольний рух
- •3. Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття
- •4. Становище української культури
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хv україна в роки другої світової війни та післявоєнної відбудови (1939 – початок 1950-х років)
- •1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)
- •2. Встановлення нацистського окупаційного режиму та народний опір йому
- •3. Битва за Україну
- •4. Труднощі післявоєнної відбудови
- •5. Культурне життя
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хvі від десталінізації до неосталінізму: україна в середині 1950-х – першій половині 1980-х років
- •1. Десятиліття контрольованого лібералізму
- •2. Поглиблення системної кризи тоталітарного режиму (друга половина 1960-х – середина 1980-х років)
- •3. Дисидентський рух
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хvіі україна на переломі: 1985–1991 роки
- •1. Ґорбачовська «перебудова» в українському контексті
- •2. Зростання національної свідомості
- •3. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність
- •4. Українська культура другої половини XX ст.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Лекція хvііі становлення незалежної україни
- •1. Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук
- •2. Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма
- •3. Українська помаранчева революція 2004 р.
- •4. Основні орієнтири зовнішньої політики
- •5. Культура України
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Найважливіші дати, події
- •1917 Р.
- •1918 Р.
- •1919 Р.
- •1920 Р.
- •1940 Р.
- •1941 Р.
- •1942 Р.
- •1992 Р.
- •1993 Р.
- •1994 Р.
- •1995 Р.
- •1996 Р.
- •1997 Р.
- •1998 Р.
- •1999 Р.
- •2000 Р.
- •2001 Р.
- •2002 Р.
- •2003 Р.
- •2004 Р.
- •2005 Р.
- •2006 Р.
- •2007 Р.
- •Тема 10.
- •Тема 61
- •Рекомендована література з курсу «Історія України»
- •Iсторiя україни
2. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на початку 1660-х років розділилася на дві окремі частини – Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом. Чигиринський центр, який нагромадив великий досвід державної політики, зберіг свій вплив тільки на Правобережжі й то в основному на старшину. В той час на Лівобережжі проводилася інша політична лінія. Усі українські гетьмани перебували під значним впливом іноземних держав, насамперед Московії та Речі Посполитої. Гетьманська влада послаблювалася безперервними внутрішніми сутичками між народними низами і старшиною, соціальним напруженням. В українському суспільстві зростала анархія, з якої користалися його вороги.
Правобережжя
Після Ю.Хмельницького гетьманом Правобережної України, завдяки підтримці татар, став Павло Тетеря(1663–1665). Він походив з православної шляхти, служив канцеляристом у луцькому суді, з 1648 р. – учасник Національної революції. При Б.Хмельницькому Тетеря виконував важливі дипломатичні доручення, зокрема брав участь у виробленні «Березневих статей» 1654 р., а згодом – Гадяцького та Чуднівського договорів, був переяславським полковником та недовгий час займав посаду генерального писаря при гетьманові Ю.Хмельницькому. Людина з доброю освітою, розумна, талановита, він у той же час відзначався користолюбством та егоїзмом.
Ставши гетьманом, П.Тетеря висунув вимоги до польського короля, які передбачали підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького, відміну залежності православної ієрархії від римо-католицької, надання гетьманові права самостійних дипломатичних зв’язків з Кримом, Молдавією та Волощиною тощо. Більшість із них, як свідчить відомий дослідник Я.Дашкевич, король задовольнив. Невирішеним залишилося релігійне питання, яке, поряд з існуючими соціально-економічними суперечностями та намаганнями польської шляхти відновити в повному обсязі своє панування і гноблення в колишніх маєтках, стало причиною постійних народних заворушень.
Влітку 1663 р. інтереси гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою польського війська поширити свою владу на Лівобережжя й таким чином возз’єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у московського царя Смоленщину, яка раніше входила до складу Речі Посполитої. У листопаді 20-тисячне польське військо, 24 тис. козаків та 40 тис. татар ввійшли на Лівобережжя, а вже в січні 1664 р. вони взяли в облогу Глухів, що знаходився недалеко від українсько-московського кордону. Та надалі події розгорталися несприятливо для нападників. По-перше, проти відновлення польсько-шляхетських порядків виступило населення Лівобережжя. По-друге, похід запорізького кошового І.Сірка проти Кримського ханства значно обмежив татарську допомогу польському королеві. По-третє, на Правобережжі почалося повстання, на придушення якого було відправлено частину війська на чолі з П.Тетерею. До цього також додалася надзвичайно важка зима та голод. Переконавшись у неможливості перемоги, король Ян Казимир відмовився від намірів відновити польську владу на Лівобережжі й повернувся у Польщу. У цей час загинув славетний полковник І.Богун, якого розстріляли поляки, звинувативши у зв’язках з новообраним лівобережним гетьманом І.Брюховецьким.
Тим часом розгорялося повстання у Правобережній Україні, спрямоване як проти Польщі, так і проти гетьмана Тетері. Придушувати його останньому допомагало польське військо, яке очолював С.Чарнецький. Прагнучи помститися за 1648 рік, поляки повсюдно палили, грабували, мордували українців, віддавали їх татарам як плату за допомогу. Чарнецький навіть наказав розкопати могилу Богдана Хмельницького й розкидати його останки. На вимогу П.Тетері поляки заарештували і стратили І.Виговського, якого було звинувачено в організації повстання. Це ж інкримінували Ю.Хмельницькому, митрополиту Й.Тукальському, героєві конотопської облоги полковнику Г.Гуляницькому, котрих також було заарештовано та посаджено до в’язниці.
До повстання, що охопило майже все Правобережжя, у березні 1664 р. долучилася інтервенція І.Брюховецького. Витіснивши ворожі війська з Лівобережжя та жорстоко покаравши тих, хто визнав владу польського короля, останній на чолі лівобічних полків та за підтримки московського війська переніс воєнні операції на правий берег Дніпра, прагнучи поширити свою владу на всю Україну. Але ця затія закінчилася невдачею. За допомогою поляків і татар Тетері вдалося витіснити Брюховецького зі своєї території та на певний час придушити основні осередки народного повстання. Наслідком воєнних дій, що точилися протягом 1664 р., стало перетворення Правобережжя на згарища й руїни, щедро политі кров’ю захисників міст і сіл. За дуже приблизними підрахунками дослідників, загинуло близько 100–120 тис. осіб й десятки тисяч було забрано в татарську неволю.
Поведінка П.Тетері та поляків викликала загальний осудта ненависть правобережного населення, яке навесні 1665 р. знову піднялося на повстання. На початку червня один із повстанських ватажків, найімовірніше В.Дрозденко, розбив під Брацлавом військо П.Тетері, ледь не захопивши у полон його самого. Після цього невдатний і розчарований гетьман, прихопивши клейноди, корогви й залишки архіву, втікає до Польщі, а згодом – до Туреччини, де був отруєний польськими аґентами. Зневірившись у московському царі, як ґаранті української державності, Павло Тетеря надіявся знайти підтримку в польського короля та кримського хана, але здобув лише прокляття власного народу за завдані руїни. Виявилося, що в існуванні української державності не зацікавлені ні Польща, ні Кримське ханство, ні, тим більше, Москва.
Лівобережжя
У 1660-х роках Лівобережжя, перебуваючи під впливом московських правителів, переживало тяжкі руйнівні конфлікти, причиною яких, головним чином, були міжстаршинські сутички за гетьманську владу. Каталізатором цієї боротьби, як вже зазначалося, став Чуднівський договір, який ще більше загострив громадянську війну, що неминуче вела Українську державу до розколу за територіальним принципом. Уже в квітні 1661 р. наказний (тимчасовий) гетьман на ЛівобережжіЯким Сомкозробив першу невдалу спробу домогтися на скликаній неподалік Ніжина Козацькій раді обрання себе гетьманом. Через рік – у квітні 1662 р. – на старшинській раді у Козельці він домігся проголошення його «повним гетьманом», але цього разу Москва визнала вибори недійсними, оскільки шукала собі надійнішого васала. Крім Я.Сомка, за гетьманську булаву на Лівобережжі змагалися ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький – демагог, який створив собі імідж переконаного захисника козацьких прав і вольностей, палкий прихильник московської орієнтації.
У червні 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада– виборчі збори, в яких взяли участь низове козацтво, селяни та міщанство. За підтримки запорізьких козаків та черні й під тиском московського війська на чолі з князем Д.Вєліко-Гагіним гетьманом було обрано І.Брюховецького. Його суперники були ув’язнені, а згодом – страчені.
Гетьман Іван Брюховецький(1663–1668) був яскравим представником доби Руїни, одним із тих авантюристів, про яких козацький літописець С.Величко писав, що «для срібла й злата не тільки кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця свого не пощадив би; то як би мав жаловати матки погибающої України?» З 1648 р. він знаходився при дворі Б.Хмельницького в якості «старшого слуги», виховуючи гетьманського сина Юрка та виконуючи окремі доручення. У 1659 р. І.Брюховецький був відправлений на Січ, щоб заручитися підтримкою запорожців Ю.Хмельницького як претендента на гетьманську булаву. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом.
Отримавши гетьманську булаву, І.Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву, у 1665 р. підписав т.зв.Московські статті, що значно обмежували політичні права України, посилювали її залежність від московського уряду: 1) безпосереднє управління військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України, за винятком лише козацького стану, передавалося царським воєводам; 2) військові залоги на чолі з воєводами мали перебувати у всіх великих містах, зокрема у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Полтаві, Кременчуку, Новгород-Сіверському, Каневі й навіть у фортеці Кодак на Запоріжжі. Їх утримання покладалося на українських платників податків; 3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана, вибори якого могли відбуватися лише з дозволу царя у присутності московських представників; 4) українському гетьманові заборонялося вступати у дипломатичні відносини з іноземними державами; 5) податки з українського населення, крім козацького стану, збиралися царськими чиновниками до московської скарбниці; 6) Київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові.
Московські статті стали важким ударом по українській державності. Всі права, за які так завзято боролися попередні гетьмани, І.Брюховецький легковажно втратив. За зраду національних інтересів він отримав боярство, численні помістя та за дружину – доньку князя Долгорукого.
В Україні почало ширитися загальне невдоволення політикою І.Брюховецького і московськими порядками. Чашу терпіння українського суспільства переповнили події, пов’язані з Андрусівським перемир’ям, укладеним на 13,5 років між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. без участі українських представників. Воно передбачало: 1) Україна поділялася по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишалося у складі Московії, Правобережжя, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі; 2) Київ з околицями на 2 роки передавався Московії; 3) Запорізька Січ мала перебувати у спільному володінні обох держав; 4) Московії поверталися Смоленськ і Сіверщина. Отже, Андрусівське перемир’я фактично узаконювало поділ України між двома хижаками, які прагнули поживитися за чужий рахунок, та створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави й возз’єднання в її межах всіх етнічних земель, де проживали українці.
У відповідь на сваволю московського уряду та промосковську політику гетьмана Брюховецького Лівобережжям прокотилася хвиля повстаньпроти царських залог та їхніх українських прихильників. Відчувши загрозу своїм інтересам, Брюховецький несподівано різко змінив політичну орієнтацію і вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. У січні 1668 р. на таємній старшинській раді в Гадячі він висловився за ліквідацію московської влади на Лівобережжі та перехід України під турецький протекторат. Заручившись підтримкою старшини, Брюховецький направив посольства до турецького султана і кримського хана, а також активізував зв’язки із правобережним гетьманом Дорошенком. На початку лютого вибухнуло антимосковське повстання, в результаті якого до середини березня більшість території Лівобережжя була звільнена з-під влади московського уряду. Однак це не допомогло гетьманові Брюховецькому. 18 червня 1668 р. в с. Будищах на Полтавщині його замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською політикою та відмовою зректися гетьманства на користь П.Дорошенка.