Kamyanets

Und immer weiter, hopp hopp hopp!... (далі без змін). Und weiter, weiter, hopp hopp hopp!... [Burger http://gutenberg.spiegel.de/?id=5&xid=265&kapitel=98 &cHash=7a6f3e11a3lenore#gb_found]

Балада Ґ. Бюргера невдовзі після опублікування стала дуже популярною в Англії й відчутно вплинула на літературу епохи романтизму; схожі мотиви можна зауважити, наприклад, у творі С. Колріджа “Rime of the Ancient Mariner” (в українському перекладі М. Стріхи “Повість про Старого Мореплавця”) та в

“The Eve of St. Agnes” Дж. Кітса. Її неодноразово перекладали англійською мовою. Перший переклад В. Тейлора було опубліковано в часописі “Monthly Magazine” 1796 року. Майже одночасно з’явилося кілька інших перекладів, зокрема переклад В. Скотта із назвою “William and Helen”. Пізніше баладу переклав також Данте Ґабріель Росетті (опубл. 1900).

Цікаво те, що в англійських перекладах немає слів, що їх цитує герой В. Набокова (“hop, hop, hop”) – принаймні їх немає в жодному з відносно відомих перекладів. Наприклад, у перекладі В. Тейлора зазначений рефрен звучить так:

And hurry-scurry forth they go,

Unheeding wet or dry;

And horse and rider snort and blow,

And sparkling pebbles fly.

Halloo! halloo! away they go… і втретє так само

[Burger, http://www.horrormasters.com/Text/a_308.pdf].

В перекладі Д. Ґ. Росетті цей рефрен звучить так:

And hurry, hurry! ring, ring, ring!

To and fro they sway and swing;

Snorting and snuffing they skim the ground,

And the sparks spurt up, and the stones run round.

And ever further! ring, ring, ring!...

And faster, faster! ring, ring, ring! [Burger, http://www.sff.net/people/DoyleMacDonald/l_lenore.htm].

Очевидно, В. Набоков в англійському тексті цитує не англійський переклад балади Ґ. Бюрґера, а німецький оригінал – це, мабуть, зайвий раз має демонструвати ерудицію героя (і автора!), який знає стільки мов і стільки літературних творів в оригіналі. Можна припустити, що для англомовної читацької аудиторії, яка ознайомлена з баладою Ґ. Бюрґера, імені Lenore достатньо, щоб розпізнати алюзію й відчути іронію.

61

Уросійській версії репліку Гумберта Гумберта перекладено дослівно:

А сейчас гоп-гоп-гоп, Ленора, а то промокнешь [Набоков, 1989, c. 237].

УХІХ столітті “Ленора” Ґ. Бюрґера була популярною і в Росії; з’явився її переклад і численні переспіви. Першою з таких стала балада В. Жуковського “Людмила” (1808), що мала підзаголовок:

“Русская баллада. Подражание Бюргеровой Леноре”. Згодом В. Жуковський ще двічі звертався до “Ленори”: той самий сюжет він використав у баладі “Світлана” (1813), а 1831 року переклав “Ленору” вже досить близько до оригіналу. 1816 року з’явився ще один російський варіант “Ленори“ – “Ольга” П. Катєніна, який вже раніше використав окремі мотиви “Ленори” у своїй ранній баладі “Наташа” (1814).

Утворах російських авторів ХІХ століття з’являлися алюзії на “Ленору”. Зокрема, в романі “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна Ленора, з якою поет порівнює свою музу, виникає як якийсь узагальнений образ романтичної поезії:

Как часто, по скалам Кавказа, Она Ленорой, при луне, Со мной скакала на коне!... [Пушкин, 1957, т.5, c. 166].

Останні рядки зі “Светланы” Жуковського є епіграфом до V

частини “Євгенія Онєгіна” (“О не знай сих страшних Снов //Ты,

моя Светлана!” [Пушкин, 1957, т.5, c. 99]).

Проте до часу опублікування російської версії “Лоліти” (1967 р.) культурна ситуація в Росії істотно змінилася, і без спеціального дослідження складно судити, наскільки була ознайомлена з баладою Ґ. Бюрґера потенційна читацька аудиторія російськомовної “Лоліти” та чи була вона здатна “розшифрувати” алюзію на “Ленору” в романі В. Набокова без додаткових пояснень. У перекладі В. Жуковського вислову “гоп-гоп-гоп”, що його цитує В. Набоков, немає. Знаменитий рефрен перекладено так:

Помчались... конь бежит, летит. Под ним земля шумит, дрожит, С дороги вихри вьются, От камней искры льются...

И дале, дале!.. конь летит…і втретє так само

[Жуковский, 1956, c. 437-438].

62

Оскільки текст “Ленори” у російському варіанті нас цікавить суто як матеріал для аналізу перекладацької тактики В. Набокова щодо конкретної алюзії, то ми не розглядаємо текстів переспівів балади, в яких героїню звуть інакше (Світлана, Ольга тощо), бо, очевидно, уловити зв’язок між прихованою цитатою в “Лоліті”

(“А сейчас гоп-гоп-гоп, Ленора…”) й цими творами значно складніше, ніж із власне перекладом, що має таку ж назву, як і оригінал – “Ленора”. З іншого боку, якби автор розраховував на такі асоціації читачів, то в російській версії згадав би саме Світлану чи Ольгу, а не Ленору.

За радянської доби з’явився принаймні ще один російський переклад “Ленори” – блискучий, за оцінкою К. Чуковського [Чуковський, 1988], переклад В. Лєвіка. У цьому перекладі “гоп- гоп-гоп” збережено:

Исвистнул бич, и, гоп-гоп-гоп, Уже гремит лихой галоп.

Иконь, как буря, дышит, Вкруг дым и пламень пышет...

Игромче, громче, гоп-гоп-гоп,

Гремит неистовый галоп…і втретє так само

[Бюргер, 1956].

Теоретично можливо, що В. Набоков зацитував у “Лоліті” переклад В. Лєвіка, оскільки цей переклад з’явився раніше, ніж російськомовна “Лоліта”. З іншого боку, зазначена цитата цілком могла походити і безпосередньо з німецького оригіналу. Важливо, що читачеві, знайомому з баладою Ґ. Бюрґера в перекладі В. Лєвіка, легко розпізнати цю алюзію. Підказки про джерело цитати в російській версії “Лоліти” немає. Очевидно, вмістити таку підказку в пряму мову персонажів доволі складно.

Ім’я Ленора може бути водночас й алюзією на вірш Е. По. На час написання “Лоліти” було щонайменше два російські переклади вірша “Lenore” Е. По: К. Бальмонта (“Линор”, 1901) [По, 1988, c. 278-279] і В. Брюсова (“Линор”, 1924) [По, 1988, c. 279-280]; тож теоретично якась частина російської аудиторії могла пов’язати Ленору у В. Набокова з Линор в Е. По ─ навіть попри розбіжність у написанні цього імені в перекладах Е. По і в романі В. Набокова (Линор – Ленора). Проте без зв’язку з баладою Ґ. Бюрґера ця алюзія інтерпретується інакше: у Ґ. Бюрґера Ленора

– це закохана дівчина, що їде з дому вночі з коханим, який наче вернувся з того світу, й гине, в Е. По Ленора – це молода прекрасна жінка, яка померла і яку оплакує коханий (мотив, схожий з “Аннабель Лі”). Якщо пов’язувати ім’я Ленора у

63

В. Набокова передусім з Е. По, то іронія ситуації полягає в тому, що Гумберт Гумберт, називаючи Лоліту цим іменем, по суті, несвідомо передрікає її долю – адже вона теж помре молодою, як і героїня Е. По.

Український перекладач П. Таращук переклав приховану цитату дослівно:

А тепер гоп-гоп, Леноро, а то промокнеш [Набоков, 2008, c. 266].

Жодної примітки, яка б пояснювала цю алюзію, немає. Українського перекладу балади Ґ. Бюргера, наскільки вдалося

з’ясувати, не існує. Щоправда, є принаймні два переспіви: 1828 року П. Білецький-Носенко написав за мотивами “Ленори” баладу “Ївга” – це була одна з перших українських переробок популярних романтичних сюжетів [див. Москаленко, 2006, 1/2, c. 179], і 1829 року Л. Боровиковський надрукував у журналі “Вестник Европы” баладу “Маруся” – переспів “Светланы” В. Жуковського [див.

Москаленко, 2006, 1/2, c. 182].

Гіпотетично якась частина цільової української аудиторії (очевидно дуже незначна – лише справжні шанувальники літератури) може знати баладу “Ленора” з російського перекладу. Проте відсутність українського перекладу тексту-джерела алюзії автоматично означає неможливість використання цитати з нього й експлікації алюзії за допомогою цього перекладу.

Тим часом вірш Е. По “Ленора” перекладено українською (переклад М. Тупайла [По, 2004, c. 133]). Крім того, ім’я Ленора згадано в іншому відомому вірші Е. По “The Raven” (в українських перекладах – “Крук”), тож можна припустити, що якась частина української аудиторії потрактує ім’я Ленора в “Лоліті” саме як алюзію на Е. По, з усіма описаними вище наслідками.

Вислів “гоп-гоп” в українському тексті “Лоліти” може стати “культурним казусом”, який порушуватиме когерентність “на поверхні” – адже в контексті цільової культури це навіть не цитата (хіба що цитата з німецького оригіналу чи з російського перекладу); в конкретному епізоді Лоліта, якій адресовані ці слова, сидить на велосипеді (не на коні!), тому без зв’язку з “Ленорою” Ґ. Бюргера дещо дивним може видатися те, що Гумберт Гумберт каже їй: “гоп-гоп” (тобто “їдь”). З огляду на це, а також на відсутність українського перекладу балади Ґ. Бюрґера, в українському перекладі “Лоліти” варто пояснити суть цієї іронічної алюзії в примітці – так як це зроблено в англійському виданні “The Annotated Lolita”.

64

Отже, приховані цитати з поетичних творів Е. По – передусім “Аннабель Лі” – що в романі “Лоліта” виконують функцію іронічних алюзій, у російській версії перекладено здебільшого дослівно, без використання наявних російських перекладів Е. По. У цільовому тексті з’являються коментарі, що називають джерело цитати (“почти как у По”, “Едгаровы серафимы”, “Едгаров перегар”). Таку тактику можна кваліфікувати як очуження, оскільки вона не наближає цільовий текст до цільової культури, а навпаки – запрошує читача знайомитися з культурою-джерелом. Різновидом очуження можна вважати й застосований підхід (дослівний переклад) до перекладу власне цитат із поетичних творів – адже практика перекладу віршів “прозою” поширена саме в культурі-джерелі, тимчасом як у цільовій культурі домінують кардинально інші традиції – вірші загалом прийнято перекладати не лише зі збереженням рими, а й розміру, який уважають важливим елементом стилю автора. Такий принцип переважає і в російській, і в українській культурі, де сучасні перекладачі поезії вважають своїм обов’язком відтворити принаймні найприкметніші версифікаційні особливості оригіналу засобами цільової мови.

В українському перекладі “Лоліти” скопійовано тактики, що застосовані в російській версії: приховані цитати перекладено дослівно з російської версії без використання наявних українських перекладів Е. По. З огляду на перекладацькі традиції цільової культури (відтворення цитат за наявними перекладами текстівджерел та збереження в перекладі поетичного твору його віршового розміру), а також механізм створення інтертекстуальної іронії (вживання відомого вислову в новому контексті), доцільно було б цитувати в перекладі “Лоліти” наявний віршований переклад “Аннабель Лі”. Така тактика, по-перше, допомогла б тим читачам, яким знайомий український переклад “Аннабель Лі”, розпізнати цитати із нього водночас із їхнім первинним контекстом і відчути іронію, а іншим – принаймні ідентифікувати конкретний прототекст як поетичний твір і, можливо, теж, хоча б частково, відчути іронію; по-друге, така тактика краще відтворювала б контраст між стилями й тональностями метатексту і прототексту, який власне й зумовлює інтертекстуальну іронію; по-третє, сприяла б популяризації конкретного прототексту (в його україномовній версії) та його інтеграції в цільову культуру. У примітках після тексту доцільно було б не лише називати джерела алюзій, а й подати повний український переклад вірша “Аннабель Лі”, оскільки він, поряд із кількома іншими прототекстами, істотно доповнює й поглиблює зміст “Лоліти”, водночас надаючи оповіді іронічного звучання.

65

2.2. Іронічні алюзії на П. Меріме

Іншим важливим прототекстом “Лоліти” є новела П. Меріме “Кармен”. Алюзія на цей твір теж тематична, так само як і алюзія на “Аннабель Лі” Е. По: Хозе Лісаррабенґоа, нещасний покинутий коханець Кармен, розповідає свою історію з в’язниці, як і герой В. Набокова. А. Аппель зазначає, що алюзії на “Кармен” стосуються лише новели П. Меріме й не мають нічого спільного з однойменною оперою Ж. Бізе [див. Appel, 1991, c. 358]. Паралель з історією Кармен у творі доволі прозора: Гумберт Гумберт неодноразово називає Лоліту подумки моя Кармен, Карменсіта, а також кілька разів цитує слова Хозе, звернені до Кармен.

Розповідаючи про свій останній візит до лікарні (де Лоліта опинилася через “вірусну інфекцію”), під час якого він остаточно зрозумів, що Лоліта його обманює – цього разу змовившись із нянечкою – Гумберт Гумберт каже таке:

Est-ce que tu ne m’aimes plus, ma Carmen? She never had. At the moment I knew my love was as hopeless as ever – and I also knew the two girls were conspirators, plotting in Basque, or Zemfirian, against my hopeless love [Nabokov, 1991, c. 243].

Французький текст (“Ти більше не кохаєш мене, моя Кармен?”)

– цитата з “Кармен”. У примітці подано її переклад англійською (так само як і переклад усіх наступних цитат з П. Меріме) і сказано, що це запитання Хозе ставить Кармен під час передостанньої сварки [див. Appel, 1991, c. 422]. Гумберт Гумберт промовляє його лише подумки, іронічно порівнюючи своє почуття до Лоліти – яка насправді ніколи не відповідала йому взаємністю, і він це чудово знає – з пристрастю Хозе до Кармен. “Plotting in Basque” – теж алюзія на “Кармен”: Кармен і Хозе змовляються баскською мовою у присутності її багатого коханця-англійця, якого Хозе згодом убиває. “Zemfirian” – тут означає “поциганському”; це алюзія на поему А. Пушкіна “Цигани” – ще одну своєрідну “історію Кармен”, герой якої – Алеко – вбиває і зрадливу Земфіру, і її коханця.

Під час останньої зустрічі з Лолітою Гумберт Гумберт, зрозумівши, що насправді й досі нестямно кохає “свою Лоліту, цю Лоліту, бліду й оскверненну, з чужою дитиною під серцем, але й досі сірооку, й досі з сурм’янистими віями, й досі русу та мигдалеву, й досі Карменсіту” [Набоков, 2008, c. 350], подумки повторює слова Хозе, коли той романтично пропонує Кармен Америку як місце, де вони зможуть вести спокійне життя:

Changeons de vie, ma Carmen, allons vivre quelque part ou nous ne serons jamais separes; Ohio? The wilds of Massachussetts? [Nabokov, 1991, c. 278]

(Змінімо життя, моя Кармен, поїдьмо туди, де ми ніколи не розлучимось. В Огайо? Хащі Масачуссеттса?)

66

Умовляючи Лоліту кинути все й поїхати з ним, Гумберт Гумберт цитує подумки ще одну фразу Хозе:

Carmen, voulez-vous venir avec moi? [Nabokov, 1991, c. 278]. (Кармен, ви хочете поїхати зі мною?)

Це питання в новелі П. Меріме звучить у найдраматичнішу мить у кінці оповіді. Кармен таки їде з Хозе, але щойно вони від’їжджають, каже йому, що ніколи більше з ним не житиме. Благання й сльози не допомагають, і він її вбиває.

Для достатньо ерудованого читача алюзії на “Кармен” служать ще й своєрідною сюжетною пасткою: такий читач може помилково припустити, що Гумберт Гумберт, як і Хозе, уб’є свою зрадливу Кармен. Про можливість такого припущення і водночас про його хибність сказано в самому тексті роману. Коли Лоліта відмовляється повернутися до Гумберта Гумберт, він із гіркою

іронією думає:

Then I pulled out my automatic – I mean, this is the kind of fool thing a reader might suppose I did. It never even occurred to me to do this [Nabokov, 1991, c. 280].

Власне в цю мить інтертекстуальна іронія від зіставлення цих двох любовних історій – Хозе й Кармен, Гумберта й Лоліти – стає найочевиднішою.

У російській версії цитати з “Кармен” залишено французькою мовою:

Est-ce que tu ne m’aimes plus, ma Carmen? Никогда не любила. Я

теперь не только знал, что моя любовь безнадежна, но знал также, что они вдвоем замышляют что-то, сговариваясь побаскски или по-земфирски, против моей безнадежной любви

[Набоков, 1989, c. 278].

Changeons de vie, ma Carmen, allons vivre quelque part ou nous ne serons jamais separes. Огайо? Дебри Массачусетса? [Набоков,

1989, c. 316].

Carmen, voulez-vous venire avec moi? [Набоков, 1989, c. 317].

Жодної додаткової інформації про походження цих цитат ні в тексті, ні в примітках немає. Таку тактику однозначно належить кваліфікувати як очуження, вона змушує читача “прийняти” культуру-джерело такою, яка вона є. Можна безпомилково припустити, що цільова російська аудиторія “Лоліти” кінця 1960-х років значно гірше володіла французькою мовою, ніж російська аристократія початку ХХ століття, до якої належав В. Набоков; очевидно, тому переклад французького тексту подано в примітках, щоправда, без коментарів. Проте вловити паралель з історією Кармен в “Лоліті” доволі просто – для цього достатньо лише знати саму цю історію, хоча б у загальних рисах. На час написання

67

російськомовної “Лоліти” новела “Кармен” уже була давно і неодноразово перекладена російською – зокрема, її переклав відомий російський перекладач М. Лозинський; отже, російська аудиторія цілком могла зрозуміти цю іронічну алюзію без додаткових пояснень. Крім того, популяризації “історії Кармен” і в західному світі, і в Росії значно посприяла опера Ж. Бізе, яка за славою безумовно перевершила новелу П. Меріме. І хоч А. Аппель чітко зазначає у примітках, що алюзія на “Кармен” стосується суто новели П. Меріме, – таке застереження не змусить читача, який має уявлення про Кармен насамперед завдяки опері Ж. Бізе (і, можливо, взагалі не читав П. Меріме), абстрагуватися від відповідних фонових знань. До того ж, сам В. Набоков ніде в тексті не посилається чітко саме на новелу П. Меріме – хіба що цитує слова його героїв, які цілком могли бути перенесені і в оперу.

Ж. Бізе запозичив сюжет для своєї опери у П. Меріме, однак дещо змінив зміст та образи. Для нашого дослідження важливо те, що в опері істотно змінено образ головної героїні. Хитрість, злодійкувата діловитість – ці риси Кармен, які домінували в новелі П. Меріме, в опері майже відсутні. Кармен в опері – це уособлення жіночої краси й звабливості, пристрасного волелюбства й сміливості. Ж. Бізе ошляхетнив образ головної героїні, підкресливши передусім прямоту її почуттів і незалежність вчинків.

Опера “Кармен” популярна дотепер і в західному світі, і в Україні. Її й досі можна побачити на сцені Національної опери в Києві, і звучить вона сьогодні мовою оригіналу – французькою. Старше покоління українців пам’ятає часи, коли “Кармен” була однією з найяскравіших вистав у репертуарі київської Опери – не лише завдяки блискучим співакам, а й завдяки прекрасному українському тексту лібрето. Офіційно перекладачем вважався М. Рильський, однак насправді той лише відредагував переклад Л. Старицької-Черняхівської, ім’я якої після 1930-го року було в Радянському Союзі під забороною.

Відтак можна припустити, що українська аудиторія, принаймні її освічена частина, знає історію Кармен – передусім з опери Ж. Бізе. Щобільше, в українській культурі – як і в російській і, мабуть, західній – образ Кармен став уже певною мірою стереотипним, і стереотип сформувався саме на основі опери Ж. Бізе. Коли Гумберт Гумберт, згадуючи Кармен, іронічно натякає передусім на нечесність і невірність Лоліти, сучасна аудиторія (так само, як і аудиторія середини минулого століття, коли роман “Лоліта” вийшов друком) може зрозуміти цей натяк

68

інакше – адже для неї Кармен – позитивна героїня, яка загинула через кохання й ревнощі. Очевидно, що В. Набоков, непересічний інтелектуал і ерудит, був свідомий і розбіжності між образами Кармен в новелі та опері, і того, що опера значно перевершила за популярністю своє першоджерело; тож не виключено, що алюзією на Кармен він свідомо розраховував ввести читача в оману не лише щодо розв’язки всієї “love story”, а й щодо характеру героїні.

Вукраїнському перекладі “Лоліти” цитати з “Кармен” – як і в російській версії – залишено французькою мовою, а їхній переклад подано у виносках:

Est-ce que tu ne m’aimes plus, ma Carmen? Ніколи не кохала. Я

тепер не тільки знав, що моє кохання безнадійне, а знав і те, що вони вдвох щось надумують, змовляються по-баскському або поземфірському проти мого безнадійного кохання [Набоков, 2008, c. 309].

Виноска: Невже ти вже не кохаєш мене, моя Кармен? (Фр.) [Набоков, 2008:309] (Дивує фонетична тавтологія в цьому перекладі: Невже ти вже…).

“Changeons de vie, ma Carmen, allons vivre quelque part ou nous ne serons jamais separes”. Огайо? Хащі Массачусетсу? [Набоков, 2008, c. 351].

Виноска: “Змінімо життя, моя Кармен, заживімо де-небудь, де ми ніколи не розлучимось” (фр.; з “Кармен” Меріме) [Набоков, 2008, c. 351].

Carmen, voulez-vous venire avec moi? [Набоков, 2008, c. 317].

Виноска: “Кармен, хочете поїхати зі мною?” (Фр.; з “Кармен”

Меріме) [Набоков, 2008, c. 351].

Відтворення цитат французькою мовою, навіть попри невисоку імовірність того, що цільова аудиторія зрозуміє їх цією мовою, має одну перевагу: така тактика дає краще уявлення про самого автора-поліглота та про його очікування щодо потенційних читачів – тобто, певною мірою, снобізм.

Вукраїнському перекладі тематичну алюзію на “Кармен” пояснено в примітці П. Бабая: “Повість П. Меріме “Кармен” – один з найважливіших підтекстів роману. Гумберт Гумберт неодноразово ототожнює Лоліту з її героїнею, звабливою циганкою, а себе – з її покинутим коханцем Хозе Лісарранбенґоа, що вбив Кармен і, очікуючи страти у в’язниці, розповідає авторові історію свого життя” [Бабай, 2008, c. 407]. Така тактика має на меті наблизити цільового читача до культури-джерела і теж є різновидом очуження. Алюзію на О. Пушкіна (“поземфірському”) у примітках до українського перекладу не пояснено; імовірно, що для частини українських читачів (як,

69

зрештою, і для американських читачів оригіналу) вона буде втрачена, а сам вислів “по-земфірському” стане культурним казусом, оскільки поему “Цигани” сьогодні не вивчають у межах шкільної програми.

Для нашого дослідження важливо, що новелу П. Меріме “Кармен” перекладено українською. Існує принаймні два переклади ─ М. Рудницького (1926) та Б. Ткаченка (1930). Порівнянню цих двох перекладів присвячена стаття М. Венгренівської “Множинність чи варіативність перекладів”.

Авторка, зокрема, доходить висновку, що “обидва переклади бездоганні, напрочуд близькі до оригіналу. Їм навіть не можна закинути певної архаїчності, бо, налаштувавшись на “код перекладача”, сприймаєш їх цілком по-сучасному” [Венгренівська, 2007, c. 96]. "Кармен" у перекладі М. Рудницького було перевидано 2004 р. [Меріме, 2004]. Це означає, що українськомовна аудиторія має можливість ознайомитися з первинним образом Кармен в українському перекладі. Варто було би в примітках до українськомовної “Лоліти” надавати інформацію про українські переклади відповідних творівпрототекстів, якщо такі переклади існують, задля їх популяризації.

Отже, тематичну алюзію на “історію Кармен” в романі В. Набокова “Лоліта” виявилося нескладно відтворити в російській версії роману та в українському перекладі, з огляду на інтегрованість образу Кармен у цільову культуру – і російську, і українську. Цитати мовою оригіналу (тобто французькою) в російській версії і в українському перекладі роману “Лоліта” залишено без перекладу – це очуження, так би мовити, в найвищому ступені: адже загальновідомо, що серед цільової аудиторії – і російської кінця 1960-х років, і сучасної української – зовсім небагато знавців французької мови. Переклад цитат, щоправда, подано або в примітках після тексту (російська версія), або ж у виносках (український переклад). В. Набоков, залишаючи в російські версії “Лоліти” цитати з “Кармен” французькою мовою, очевидно, традиційно орієнтувався на освічену еліту, з якої походив сам, – або ж уважав, що недосконале розуміння кількох фраз не перешкодить недостатньо освіченому читачеві стежити за сюжетом. П. Таращук скопіював тактику В. Набокова, однак подав переклад цитат у виносках, усвідомлюючи, що більшість українських читачів не знає французької, і не бажаючи залишати в тексті малозрозумілі уривки – хай і не принципові для розуміння змісту. Що ж стосується інтертекстуальної іронії, то вона в цьому випадку зумовлена насамперед зіставленням двох любовних історій і двох сюжетних ліній, тож для її загального розуміння

70