Kamyanets

зазначено, не нагадує поезії Е. По і взагалі не властивий поезії – так як її розуміють у російській культурі. Утім, іронію дещо виказує згаданий коментар “почти как у По”, який водночас робить її не такою тонкою, як в англійському оригіналі.

Український перекладач П. Таращук переклав відповідні уривки дослівно з російської версії:

Ба’ більше: і Лоліти не було б ніякої, якби одного далекого літа я не закохався в найпершу дівчинку. У якомусь князівстві побіля моря (майже як у По) [Набоков, 2008, c. 35].

Я лише прагну наголосити, що одкровення на американській веранді було тільки наслідком того “князівства побіля моря” моїх страдницьких хлоп’ячих літ [Набоков, 2008, c. 71].

До першого уривка в кінці тексту подано таку примітку: У

якомусь князівстві побіля моря (майже як у По) – алюзія на вірш Едгара По “Аннабел Лі” (“Annabel Lee”, 1849), що є одним з найважливіших підтекстів “Лоліти”. Вірш було написано на смерть дружини По Вірджинії (1822–1847), з якою він одружився, коли їй ще не виповнилося чотирнадцяти років [Бабай, 2008, c. 405].

Для завдань нашого дослідження важливо, що зазначений вірш Е. По перекладено українською – відтак, теоретично, цитати з нього в романі В. Набокова можна відтворити за існуючим українським перекладом. Є три українські переклади “Аннабель Лі” – П. Грабовського, Г. Гордасевич і М. Стріхи:

Все те сталось давно, Дуже сталось давно, В королівстві морської землі: Там жила, там цвіла Та, що завжди була,

Завжди звалася Аннабель-Лі. Ми кохались удвох; Те кохання обох

Нас держало обох на землі

(П. Грабовський) [По, 2004, c. 263].

Це було дуже, дуже давно На межі моря й землі,

Там жила дівчина, - ви її знали? – По імені Аннабель Лі, І дівчина ця любила мене, А я любив її

(Г. Гордасевич) [По, 1985, c. 186].

51

Було це дуже і дуже давно, В тій прибережній землі, Де панна жила – ви чули її Імення – Аннабель Лі; Та панна любила мене, а я Всім серцем любив її

(М. Стріха) [По, 2004, c. 181].

Наявність українських перекладів “Аннабель Лі” дає підстави припустити, що потенційні українські читачі “Лоліти” – хоча б частково – ознайомлені з віршем Е. По. Крім того, вони можуть знати цей вірш із російських перекладів або й з оригіналу.

П. Таращук не цитував наявних перекладів Е. По, хоч і мав таку можливість: попри те, що український перекладач був зобов’язаний (на вимогу власника авторського права) перекладати

зросійської версії роману, він, мабуть, не був змушений ані перекладати дослівно, ані копіювати тактик автора, застосованих у російському перекладі. Цитату з Е. По цілком можна було взяти

зукраїнського перекладу “Аннабель Лі” і, наприклад, виділити іншим шрифтом (щоб виразніше натякнути на запозиченість цього рядка) або ж узяти в лапки, замість того, щоб – за прикладом В. Набокова – просто перекладати дослівно. Такий підхід теж можна вважати різновидом очуження, оскільки українські переклади “Аннабель Лі” значно менше інтегровані в українську культуру, аніж оригінал в американську. Однак у сенсі дотримання конкретних принципів перекладу поезії цей підхід орієнтований саме на традиції цільової культури – в якій поезію прийнято перекладати поезією, а не прозою – і в цьому сенсі його можна розглядати як різновид одомашнення. Читачі, які знають конкретний вірш Е. По в українському перекладі, зможуть розпізнати приховані цитати з цього перекладу й відчути інтертекстуальну іронію. З іншого боку, цитуючи існуючий переклад твору-прототексту цільовою мовою, перекладач водночас сприяє його популяризації, тобто більшій інтеграції в цільову культуру, а отже й збагаченню цієї культури. У конкретному випадку не так важливо, чи зазначена подія відбулася “у якомусь князівстві побіля моря” чи “в тій прибережній землі” – важливо відтворити іронічну алюзію на цей вірш Е. По і зберегти когерентність тексту. “У якомусь князівстві побіля моря” за ритмічним візерунком менше схоже на рядок із вірша Е. По, ніж

“в тій прибережній землі”, “на межі моря й землі” чи “в

королівстві морської землі”. Інформацію про джерело алюзії, подану в дужках, можна й вилучити; перекладач, очевидно, має

52

таке право – адже цю інформацію можна трактувати як частину перекладацької тактики В. Набокова; до того ж, в українському перекладі джерело алюзії зазначено в примітці після тексту. При такому підході цільовий текст, можливо, був би витонченіший і художніший, а іронія в ньому – тоншою:

Більше скажу: не було б ніякої Лоліти, якби одного далекого літа я не закохався в найпершу дівчинку. В тій прибережній землі.

Я лише прагну наголосити, що одкровення на американській веранді було тільки наслідком тієї прибережної землі моїх страдницьких хлоп’ячих літ.

Тактика, до якої вдався П. Таращук, дає українському читачеві краще уявлення передусім про Набокова-перекладача, а не про Набокова-автора.

Із трьох українських перекладів “Аннабель Лі” ми надали перевагу перекладові М. Стріхи зокрема тому, що він точніше відтворює ритмомелодику оригіналу, тобто дає краще уявлення про самого Е. По. П. Грабовський, схоже, перекладав “Аннабель Лі” з російського перекладу К. Бальмонта. П. Грабовський взагалі був першим, хто перекладав Е. По українською мовою (очевидно, не без впливу “моди на По” в середовищі тодішніх російських декадентів), проте ці його зроблені не з оригіналу переспіви мають сьогодні здебільшого історичне значення [Стріха, 2004, с. 10]. Г. Гордасевич не була фаховим перекладачем з англійської; її переклад вийшов друком лише раз в малодоступному сьогодні альманахові “Поезія”, і стати набутком широких кіл читачів він не міг.

М. Стріха переклав “Аннабель Лі” спеціально для збірки поезій Е. По, яку упорядкував А. Онишко [По, 2004]. Мотивація у нього була, мабуть, приблизно така сама, як у Г. Кочура, коли той вирішив перекласти славнозвісного “Крука”: “Я переклав “Крука” з міркувань престижних, – це ж таки ганьба, що в українській літературі є тільки один переклад, та й той застарілий” [Кочур, 2008, с. 196].

У перекладі М. Стріхи конкретний рядок (“в тій прибережній землі”) навряд чи можливо трансформувати так, як В. Набоков трансформував оригінал (замість “kingdom” написав “princedom”), не порушивши ритму. Однак заради збереження тонкої іронії й естетики цільового тексту цим нюансом можна й пожертвувати – адже чимось жертвувати доводиться так чи інакше. Водночас

“королівство морської землі” (переклад П. Грабовського)

можливо змінити на “князівство”, проте сам цей вираз дещо незрозумілий. Що означає “морська земля”? У К. Бальмонта: “в

королевстве приморской земли”.

53

Із примітки до українського перекладу читач дізнається про джерело алюзії, однак цього може виявитися недостатньо, щоб повною мірою відчути іронію. Для цього, як уже було зазначено, необхідно знати принаймні загальний контекст поезії Е. По, а в ідеалі – ще й зміст вірша “Аннабель Лі”, паралель із яким водночас служить натяком на те, що кохана героя В. Набокова (спершу Анабелла, а тоді й Лоліта) помре, як і Аннабель Лі. Із примітки зрозуміло лише те, що вірш Е. По – мабуть, “серйозний”, оскільки написаний на смерть дружини. Доцільно було б подати в примітці весь текст цього невеликого вірша (в українському перекладі), оскільки це – “один із найважливіших підтекстів “Лоліти” [Бабай, 2008, с. 407], без знання якого неможливо зрозуміти загальний задум твору і, зокрема, відчути іронію.

Із цього аналізу випливає ще одне важливе спостереження – навряд чи доцільно перекладати “Лоліту” (українською чи якоюсь іншою мовою) з російської версії, повністю абстрагувавшись від англійської, яка є первинною. Адже загальновідомо, що в перекладі завжди щось втрачається (російський переклад “Лоліти” – не виняток). Загальновідомо й те, що різні переклади одного твору (у тому числі різними мовами) допомагають краще зрозуміти оригінал, оскільки по-різному висвітлюють нюанси, що їх ресурси однієї цільової мови не дають змоги охопити одночасно в одному цільовому тексті [див. Некряч, 2009]. У розглянутому прикладі в англійському оригіналі інтертекстуальна іронія, очевидно, тонша, ніж у російській версії. Коментар автора про “деренчання його іржавих російських струн” дозволяє припустити, що й він це визнавав. Якби ж в українському перекладі цю іронію вдалося відтворити майстерніше, ніж у російській версії, то від цього переклад тільки виграв би.

У наступному з розглянутих уривків герой-оповідач “Лоліти” згадує серафимів, які буцімто заздрили його щастю так само, як і закоханим у вірші Е. По:

Ladies and gentlemen of the jury, exhibit number one is what the seraphs, the misinformed, simple, noble-winged seraphs, envied. Look at this tangle of thorns [Nabokov, 1991, с. 9].

В Аннабель Лі про серафимів сказано так:

But we loved with a love that was more than love– I and my Annabel Lee;

With a love that the winged seraphs of heaven Coveted her and me…

The angels, not half so happy in heaven, Went envying her and me… [По, 2004, с. 180]

54

Завдяки епітетам, яких немає в Е. По: misinformed, simple, noblewinged ─ іронія, що утворена передусім за допомогою алюзії на поета-романтика Е. По, тут іще відчутніша.

У російській версії “Лоліти” В. Набоков застосував ту саму тактику, що й у попередньому випадку – переклав цитату дослівно

й додав інформацію про її походження:

Уважаемые присяжные женского и мужского пола! Экспонат

Номер Первый представляет собой то, чему так завидовали Эдгаровы серафимы – худо-осведомленные, простодушные, благороднокрылые серафимы… Полюбуйтесь-ка на этот клубок терний [Набоков, 1989, с. 22].

У російських перекладах “Annabel Lee” (до 1967 року) відповідний уривок звучить так:

Но выше земной была эта любовь, Любовь к моей Аннабель-Ли, – Настолько, что даже завидовать ей И ангелы в небе могли!

(Д. Садовников) [По, 1988, с. 363].

И, взирая на нас, серафимы с небес Той любви нам простить не могли… Половины такого блаженства узнать Серафимы в раю не могли

(К. Бальмонт) [По, 1988, с. 364].

Серафимы крылатые с выси небес Не завидовать нам не могли! … Вполовину, как мы, серафимы небес Блаженными быть не могли!

(В. Брюсов) [По, 1988, с. 365].

И ангелы неба смотреть на нас Без зависти не могли

(А. Оленич-Гнененко) [По, 1988, с. 367].

Тактика В. Набокова в цьому випадку, як і в попередньому, має на меті наблизити цільового читача до культури-джерела. Однак читачеві, який не має жодного уявлення про Е. По, – а такі серед цільової російськомовної аудиторії, очевидно, є – сама підказка про джерело цитати навряд чи допомагає відчути іронію повною мірою. Натомість у російському тексті, як і в англійському, іронію виказують гумористичні епітети “худо-осведомленные,

простодушные, благороднокрылые”. Слово “Едґарові", якого формально немає в англійському оригіналі, можна розглядати щей як аналог означеного артикля.

55

П. Таращук у цьому випадку теж скопіював тактику В. Набокова, тож увесь повищий коментар щодо російської версії здебільшого справедливий і щодо українського перекладу:

Шановнi присяжнi жiночої та чоловiчої статi! Експонат Номер Один є тим, чому так заздрили Едґаровi серафiми – кепсько обiзнанi, простодушнi, шляхетнокрилi серафими... Ану помилуйтесь цим клубком тернів [Набоков, 2008, с. 35].

Варто зауважити, що в цьому уривкові навряд чи можливо було б точніше зацитувати український переклад Аннабель Лі:

Покохалися ми: Серафими сами

З неба заздрити нам почали. Частки наших святих Не зазнали утіх Серафими, що в раї жили

(П. Грабовський) [По, 2004, с. 263].

Та сильніше любити ніхто не вмів, Ніж я і Аннабель Лі, І ясні серафими своїми крилами Осіняли мене і її…

Ангели в небі позаздрили тяжко На щастя моє і її…

(Г. Гордасевич) [По, 1985, с. 186].

Та любов наша більша була, ніж любов, Для мене й Аннабель Лі – І серафими позаздрили нам, Уздрівши з небес її… Не знали янголи в вишині Й півщастя мого та її…

(М. Стріха) [По, 2004, с. 181].

Утім, як варіант, можна розглянути ще й таку тактику – експлікувати алюзію, розширивши цитату:

Шановнi присяжнi жiночої та чоловiчої статi! Експонат Номер Один є тим, чому так заздрили Едґарові серафими – кепсько обiзнанi, простодушнi, шляхетнокрилi серафими. Не знали янголи в вишині й півщастя мого та її... Помилуйтесь-но цим клубком тернів.

Доданий рядок виразно звучить, як вірш і навіть містить риму. На наш погляд, така тактика дає змогу точніше відтворити іронію і додає текстові художності. Цей підхід ми теж розглядаємо як очуження, оскільки він передусім знайомить цільового читача з культурою-джерелом.

56

Перекладацькі тактики В. Набокова і П. Таращука залишаються незмінними – з усіма відповідними наслідками – і в наступних уривках:

When I was a child and she was a child, my little Annabel was no nymphet to me… [Nabokov, 1991, с. 17].

Підкреслені слова – точна цитата з “Annabel Lee”:

I was a child and she was a child,

In this kingdom by the sea… [По, 2004, с. 180].

У російській версії В. Набоков переклав цю цитату, як і попередні, дослівно, без звертання до російських перекладів Е. По, і взяв у лапки, щоб підкреслити запозиченість конкретного вислову, а також додав коментар про його джерело:

“Когда я был ребенком, и она ребенком была” (все Эдгаровый перегар), моя Анабеллла не была для меня нимфеткой… [Набоков, 1989, с. 31].

У російських перекладах “Аннабель Лі” рядок, що його цитує В. Набоков, звучить так:

Оба мы были простыми детьми, Детьми той приморской земли…

(Д. Садовников) [По, 1988, с. 363].

И, любовью дыша, были оба детьми В королевстве приморской земли

(К. Бальмонт) [По, 1988, с. 364].

Я ребенок был, и ребенок она, У моря на крае земли…

(В.Брюсов) [По, 1988, с. 364].

Мы были как дети, она и я, У моря, где край земли …

(А. Оленич-Гнененко) [По, 1988, с. 367].

П. Таращук скопіював тактику В. Набокова:

“Коли я був дитина, й вона була дитина” (і далі Едґарів перегар), моя Аннабелла не була для мене німфеткою... [Набоков, 2008, с. 45].

В українських перекладах “Аннабель Лі” “I was a child and she was a child…” перекладено так:

Ми, як дітки, собі Не давались журбі

В королівстві морської землі…

(П. Грабовський) [По, 2004, с. 263].

Ми обоє діти тоді були На межі моря й землі…

(Г. Гордасевич) [По, 1985, с. 186].

57

Були ми дітьми обоє тоді В тій прибережній землі…

(М. Стріха) [По, 2004, с. 181].

В українському перекладі “Лоліти”, як і в російській версії, цитата з “Аннабель Лі” не звучить ритмічно і не схожа на рядок із поетичного твору. Утім, В. Набоков, схоже, намагався її поетизувати, поставивши слово “была” у кінець – “и она ребенком была”. П. Таращук таких спроб, очевидно, не робив. А проте, можна було і в цьому випадку зацитувати український переклад Аннабель Лі, наприклад, так:

Як були ми дітьми обоє тоді, моя Аннабелла не була для мене німфеткою...

Ритм цього рядка і порядок слів виказують його як цитату з поетичного твору, тобто як інший текст, через зіставлення з яким розповідь Гумберта Гумберта набуває іронічного звучання.

Унаступному уривкові словами Е. По герой-оповідач говорить вже не про Аннабеллу, а про Лоліту, і це підсилює іронію. Аннабелла для Гумберта – це романтичне минуле, Лоліта ж – трагічно-іронічне теперішнє:

I shall probably have another breakdown if I stay any longer in this house, under the strain of this intolerable temptation, by the side of my darling – my darling – my life and my bride [Nabokov, 1991, с. 47].

Увірші Е. По зацитовані слова стосуються вже мертвої коханої:

And so, all the night-tide, I lie down by the side Of my darling – my darling – my life and my bride In her sepulcher there by the sea –

In her tomb by the side of the sea

[По, 2004, с. 182].

Цими рядками, власне, вірш закінчується.

Уросійській версії “Лоліти” цитату традиційно перекладено без звертання до російських перекладів Е. По і додано натяк на її походження. Проте В. Набоков, очевидно, намагався-таки надати цитаті поетичного звучання, вдавшись, як і в попередньому випадку, до інверсії (“…невесты моей”, а не “…моей невесты”):

Боюсь, опять заболею нервным расстройством, если останусь жить в этом доме, под постоянным напором невыносимого соблазна, около моей душеньки – моей и Эдгаровой душеньки – “моей жизни, невесты моей” [Набоков, 1989, с. 63].

Уросійських перекладах “Аннабель Лі” зацитований уривок звучить так:

Я расстаться с моей дорогой не могу И всю ночь провожу на морском берегу…

(Д. Садовников) [По, 1988, с. 364]

58

И в мерцаньи ночей я все с ней, я все с ней, С незабвенной – с невестой – с любовью моей…

(К. Бальмонт) [По, 1988, с. 365]

И всю ночь, и всю ночь, не уйду я прочь, Я все с милой, я с ней, я с женой моей…

(В. Брюсов) [По, 1988, с. 367]

Бьет ночной прибой – и я рядом с тобой, С моею душой и женой дорогой…

(А. Оленич-Гнененко) [По, 1988, с. 368]

П. Таращук теж переклав цитату самостійно (по суті, дослівно з російської версії), не звертаючись до перекладів “Аннабель Лі”, однак, на відміну від В. Набокова, не надав їй ані ритму, ані поетичного звучання:

Боюся, знову захворію на нервовий розлад, якщо лишуся жити в цьому домі, під постійним тиском нестерпної спокуси, коло моєї ясочки – моєї і Едґарової: “мого життя, моєї нареченої”

[Набоков, 2008, с. 80].

В українських перекладах останні чотири рядка “Аннабель Лі” звучать так:

Тінь заблима нічна – Скрізь зі мною вона,

Незабутня, заручена, пташка ясна, – Обік неї лежу я у млі, В домовині морської землі

(П. Грабовський) [По, 2004, с. 264].

І ось поруч з нею я лежу під землею, З коханням, життям, нареченою моєю,

Вдомовині на межі моря й землі,

Вмогилі на межі моря й землі

(Г. Гордасевич) [По, 1985, с. 187].

Плине днів течія, з нею вік буду я, – Там кохана, жона, наречена моя Під надгробком лежить у землі, В тій прибережній землі

(М. Стріха) [По, 2004, с. 183].

Перекласти розглянутий уривок “Лоліти”, спираючись на український переклад “Аннабель Лі” М. Стріхи, можна, наприклад, так:

Боюся, знову захворію на нервовий розлад, якщо лишуся жити в цьому домі, під постійним тиском нестерпної спокуси – тут, де

кохана, жона, наречена моя.

59

Зацитований рядок, окрім того, що звучить ритмічно, містить ще й поетизм “жона”, який виказує інший стиль – а отже, якоюсь мірою, й інший текст, що важливо для відтворення інтертекстуальної іронії.

Унаступному епізоді міститься іронічна алюзія вже на інший вірш Е. По – “Lenore”: через сварку Лоліта пізно ввечері, в дощ, втікає з дому; Гумберт Гумберт із деяким запізненням кидається за нею, зрештою знаходить і вмовляє повернутися. Коли Лоліта, поставивши певні умови, погоджується, він каже їй:

“Now hop-hop-hop, Lenore, or you’ll get soaked” [Nabokov, 1991,

с. 207] (у цей момент Лоліта сидить на велосипеді).

Упримітці А. Аппель пояснює цю алюзію так: “Хоч вірш із такою назвою (тобто “Lenore” – А. К., Т. Н.) написав і Е. По, первинно алюзія стосується головної героїні однієї з найпопулярніших драматичних балад Ґоттфріда Авґуста Бюрґера (1747-1794), німецького поета періоду “бурі і натиску”. Гумберт Гумберт цитує найвідоміший рядок, у якому Ленора та її примарний коханець від’їжджають: “Und hurre, hurre, hopp, hopp, hopp!...”... Ця алюзія іронічна, оскільки Ленора побивається за коханим” [Appel, 1991, с. 408, курсив наш].

За припущенням літературознавців, Е. По запозичив ім’я Lenore для свого вірша – який загалом можна назвати “плачем за померлою” – саме з балади Ґ. Бюрґера [див. Онишко, 2004, с. 293], отже, подвійну алюзію у В. Набокова можна трактувати як одну. Іронія в цьому випадку полягає не лише в контрасті між тональностями двох творів, а й у зіставленні ситуацій: у Ґ. Бюрґера Ленора повстала проти Бога, не погоджуючись із його волею (смертю нареченого) і як кара, її найбільше бажання здійснюється

–коханий повертається з того світу; однак це лише диявольський привид, який мчить Ленору в пекло. Так само Лоліта повстає проти свого творця (Гумберта), утікаючи до спокусника Куїлті, який згубить її. Іронія полягає ще й у тому, що Гумберт Гумберт насправді не усвідомлює, наскільки влучне його ж власне порівняння (Лоліта ─ Ленора) ─ адже він не знає, що Лоліта щойно телефонувала коханцеві.

Рядком, що його цитує герой В. Набокова, розпочинається найвідоміший рефрен балади Ґ. Бюрґера, який, із варіаціями в двох словах, повторюється у творі ще двічі:

Und hurre hurre, hopp hopp hopp!

Ging's fort in sausendem Galopp,

Daß Roß und Reiter schnoben,

Und Kies und Funken stoben.

60