Kamyanets

знайомилися з ним у російському перекладі. Лише 2005 року вийшов друком новий переклад “Паломництва Чайлд-Гарольда” В. Богуславської у збірці творів Дж. Ґ. Байрона [Байрон, 2005], і до шкільних хрестоматій тепер включають уривки з цього перекладу.

У перекладі В. Богуславської відповідна строфа звучить так:

Допомогти розвою; споглядать Твої ранкові радощі дитячі

Іпримхи – недосяжна благодать. Як прикро, що не чую і не бачу, Не пещу на колінах, так, неначе

Іна цілунок я позбувся прав,

Не знатиму пізнань твоїх; одначе В натурі це моїй. Я так і знав,

Що втрачу любе все, все, що в руках тримав

[Байрон, 2005, c. 116].

Очевидно, що підкреслені рядки (які в цьому перекладі формально відповідають англійським рядкам, зацитованим в романі В. Набокова) в українському перекладі “Лоліти” зацитувати неможливо через їхню синтаксичну структуру.

Як варіант, можна спробувати зацитувати в українському перекладі “Лоліти” інші рядки з цієї ж строфи – початкові:

Допомогти розвою; споглядать Твої ранкові радощі дитячі І примхи – недосяжна благодать –

як сказав колись англійський поет.

Однак, така тактика, вочевидь, має істотний недолік: у цих рядках немає натяку на фізичний контакт. Перевага її полягає лише в тому, що це точна цитата з українського перекладу відповідного твору Дж. Ґ. Байрона, яка до того ж значною мірою відтворює ритмомелодику оригіналу; отже можливо, що для якоїсь частини українських читачів іронічна алюзія на “Паломництво Чайльд-Гарольда” в такому вигляді була б упізнаваніша.

Інший автор, якого В. Набоков цитує іронічно, – Т. С. Еліот. Треба зазначити, що В. Набоков загалом доволі скептично ставився до творчості Т. С. Еліота. Зокрема, у примітках до “Лоліти” А. Аппель наводить таке висловлювання В. Набокова: “На відміну від багатьох моїх сучасників, у 1920-х і 1930-х мені не доводилось читати поезій Т. С. Еліота й Е. Паунда. Уперше я натрапив на них аж близько 1945 у будинку одного американського друга, і мало того, що вони не справили на мене жодного враження – я ще й не міг збагнути, з якої рації вони

81

взагалі мали б когось цікавити. Однак думаю, ці поезії мають якусь сентиментальну цінність для читачів, що познайомилися з ними в молодшому віці, ніж я” [Appel, 1991, c. 338].

Герой В. Набокова цитує Т. С. Еліота, розповідаючи про своє знайомство з Ритою – жінкою, яка випадково трапилася на його шляху і тимчасово сяк-так заповнила той вакуум, який утворився після зникнення Лоліти.

I picked her up one depraved May evening somewhere between Montreal and New York, or more narrowly, between Toylestown and Blake, at a darkishly burning bar under the sign of the Tigermoth, where she was amiably drunk… [Nabokov, 1991, c. 258].

“Depraved May” – це алюзія на відомий рядок із поеми Т. С. Еліота “Gerontion”: In depraved May, dogwood and chestnut, flowering judas… [Eliot, 1963, c. 134]. У цьому творі Т. С. Еліот у властивих йому символічній формі і песимістичному тоні говорить про згубний вплив цивілізації на культуру. Очевидно, алюзія на цю поему в “Лоліті” не має на меті провести якісь паралелі на рівні сюжетних ліній чи ситуацій – сам лише різкий контраст між “серйозністю” Т. С. Еліота і “несерйозністю” Гумберта Гумберта чітко виказує іронію.

У російській версії В. Набоков переклав цитату, як звично, самостійно, узяв у лапки і додав інформацію про її джерело:

Я ее подобрал как-то в мае, в “порочном мае”, как говорит Элиот, где-то между Монреалем и Нью-Йорком, или, суживая границы, между Тойлестоном и Блейком, у смугло горевшего в джунглях ночи бара под знаком Тигровой Бабочки, где она пресимпатично напилась… [Набоков, 1989, c. 294].

Замість ”one depraved May evening” (як в оригіналі), що в певному сенсі можна вважати трансформованою цитатою (у Т. С. Еліота: “in depraved May”), у російській версії – просто “в порочном мае”. Мабуть, автор вирішив, що якщо сказати “в один порочный майский вечер”, то алюзія на Т. С. Еліота стане навряд чи впізнаваною.

На час опублікування російської версії “Лоліти” міг існувати лише один російський переклад поеми “Gerontion” – А. Сергєєва.

Уцьому перекладі рядок, що його цитує В. Набоков, звучить так:

Воскверненном мае цветут кизил, и каштан, и иудино дерево…

[Элиот, 1971, c. 85].

Очевидно, що цього перекладу В. Набоков не брав до уваги. Варто зазначити, що цей переклад вийшов друком приблизно одночасно з російською версією “Лоліти” (у другій половині 1960-х), тож імовірно, що В. Набоков не зміг би скористатися ним при перекладі свого роману, навіть якби схотів. Проте в

82

конкретному випадку це насправді не принципово: російський текст “Лоліти” навіть із “порочным маем” когерентний на всіх рівнях ─ тобто навіть, якщо джерело цитати читачеві незнайоме. Однак, щоб відчути в ньому іронію, читач мусить мати якесь уявлення про поезію Т. С. Еліота (на якого є чітке посилання в самому тексті) – достатньо й найзагальнішого уявлення, оскільки тема “Геронтіона” – це, фактично, один із лейтмотивів творчості цього автора.

П. Таращук переклав дослівно з російської версії “Лоліти”:

Я підібрав її якось у травні, в “порочному травні”, як каже Еліот, десь між Монреалем і Нью-Йорком, або, коли звузити межі, між Тойлестоном і Блейком, біля смагляво засвіченого в джунглях ночі бару під знаком “Тигрового Метелика”, де вона добряче впилася... [Набоков, 2008, c. 326].

На відміну від В. Набокова, П. Таращук у цьому випадку точно мав змогу скористатися наявним перекладом поеми Т. С. Еліота цільовою мовою. Українською “Геронтіона” переклав О. Мокровольський, цей переклад був опублікований 1990 року в

У маї оскверненому, коли дерен, каштан і дерево іудине в цвіту... [Еліот, 1990, c. 55].

Очевидно, що П. Таращук не звертався до цього перекладу, і даремно: вислів “у маї оскверненому”, навіть без зв’язку із джерелом, має доволі виразне стилістичне забарвлення, яке виказує серйозний, навіть пафосний, тон, – тож тим більше є підстав зацитувати його в творі В. Набокова для відтворення іронії. Крім того, в перекладі П. Таращука є істотна неточність:

“добряче впилась” – це зовсім не те саме, що “пресимпатично напилась”: і образ героїні спотворюється, і стиль мовлення змінюється, а він, своєю чергою, формує образ самого оповідача.

Схожі перекладацькі тактики щодо іронічної алюзії на Т. С. Еліота простежуються і в наступному уривкові, яким розпочинається один із розділів роману:

I have to tread carefully. I have to speak in a whisper. Oh you, veteran crime reporter, you grave old usher, you once popular policeman…, you wretched emeritus read to by a boy! It would never do, would it, to have you fellows fall madly in love with my Lolita!

[Nabokov, 1991, c. 134].

Розділ, що починається цими словами, загалом можна трактувати як ліричний відступ: у ньому герой намагається “відокремити пекельне від райського в дивному, страшному, божевільному світі німфолепсії” [Набоков, 2008, c. 181]. “Emeritus read to by a boy” – це алюзія на ту саму поему “Геронтіон” Т. С. Еліота, яка починається такими словами:

83

Here I am, an old man in a dry month, Being read to by a boy…”

[Eliot, 1963, c. 133].

Іронія в цьому епізоді, як і в попередньому, виникає у результаті апелювання до безмежно “серйозного” контексту поеми Т. С. Еліота.

Уросійській версії В. Набоков переклав цитату з Т. С. Еліота, як і в попередньому випадку, самостійно:

О, ты, заслуженый репортер по уголовным делам, ты, старый

иважный судебный пристав, ты, некогда всеми любимый полицейский…, ты, в страхе живущий отставной профессор, у которого отрок служит в чтецах! [Набоков, 1989, c. 158].

Уперекладі А. Сєргєєва початок поеми “Геронтіон” звучить

так:

Вот я, старик, в засушливый месяц, Мальчик читает мне вслух, а я жду дождя

[Элиот, 1971, c. 84].

Текст російської версії “Лоліти”, як і в попередньому прикладі, когерентний навіть без розпізнання алюзії: “в страхе живущий отставной профессор, у которого отрок служит в чтецах” – це просто один із кількох адресатів, до яких звертається оповідач. Тим часом, “розшифрувати” в російському тексті іронічну алюзію на Т. С. Еліота доволі складно: вислову “у которого отрок служит в чтецах” немає ні в перекладі А. Сергєєва, ні в пізніших російських перекладах поеми “Геронтіон”, а самого Т. С. Еліота цього разу в російському тексті “Лоліти” не згадано. Іронію оповідача виказує хіба що пафосний тон розглянутого уривка, що контрастує із загальним тоном оповіді.

П. Таращук теж переклав цитату з Т. С. Еліота самостійно – проте, очевидно, не з англійського оригіналу, як В. Набоков, а з перекладу В. Набокова в російській версії “Лоліти”:

О, ти, заслужений репортере з кримінальних справ, ти, старий і статечний судовий приставе, ти, колись повитий загальною любов’ю полісмене…, ти, відставний професоре, що живеш у страху, бо за читця в тебе служить хлопчик! [Набоков, 2008, c. 180] (виділено нами – А. К., Т. Н.).

Початок поеми “Геронтіон” в українському перекладі О. Мокровольського звучить так:

Ось я, старий, у місяці сухому Я жду дощу. Мені читає вголос хлопчик

[Еліот, 1990, c. 54].

84

Очевидно, що в перекладі П. Таращука розпізнати іронічну алюзію на Т. С. Еліота, як і в російській версії “Лоліти”, доволі складно з тих самих причин (зокрема тому, що в українському перекладі “Геронтіона” немає вислову “за читця в тебе служить хлопчик”). Крім того, в розглянутому уривкові в перекладі П. Таращука є серйозна, нічим не виправдана, хиба: з його версії випливає, що професор живе у страху, тому що за читця у нього служить хлопчик. В оригіналі такого немає, а в перекладі виникає двозначність.

Ще однією іронічною алюзією на Т. С. Еліота в “Лоліті” є перші рядки “смертного вироку” Куїлті. Розшукавши нарешті таємничого суперника (Куїлті), який украв у нього Лоліту, Гумберт Гумберт, перед тим, як убити негідника, пропонує йому прочитати власний “смертний вирок”, написаний у поетичній формі. “Вирок” починається такими словами:

Because you took advantage of a sinner Because you took advantage

Because you took

Because you took advantage of my disadvantage…

[Nabokov, 1991, c. 299].

Ці рядки – пародія на інший безмірно песимістичний твір Т. С. Еліота – поему “Ash Wednesday”, яка починається так:

Because I do not hope to turn again Because I do not hope

Because I do not hope to turn

Desiring this man’s gift and that man’s scope…

[Eliot, 1963, c. 112].

Ash Wednesday (в українському перекладі “Великопісна середа”) – це День покаяння, перший день Великого посту, коли відбувається церковне богослужіння, зміст якого – моління про благу смерть, каяття у гріхах, відмова від земних радощів. Герой поеми Т. С. Еліота – звичайна людина, розчарована реальним життям, як і сам поет. Він зрікається земного і звертається до неба, до Бога. Очевидно, саме на це Гумберт Гумберт натякає Куїлті, спародіювавши у “смертному вироку” початок поеми Т. С. Еліота. Жоден із двох героїв В. Набокова, схоже, не здатний ставитися до життя надто серйозно, і навіть у цю критичну мить обоє змагаються в дотепності й іронізують. Про іронію, зокрема, свідчить і сама поетична форма “вироку”.

85

У російській версії “Лоліти” перші рядки “вироку” Куїлті звучать так:

За то, что ты взял грешника врасплох. За то, что взял врасплох, За то, что взял,

За то, что взял врасплох мою оплошность…

[Набоков, 1989, c. 339].

Очевидно, що В. Набоков переклав ці рядки, не беручи до уваги єдиного наявного у 1960-ті роки російського перекладу “Ash Wednesday” – перекладу А. Сєргєєва, який має назву “Пепельная среда” і починається такими словами:

Ибо я не надеюсь вернуться опять Ибо я не надеюсь Ибо я не надеюсь вернуться

Дарованьем и жаром чужим не согреюсь…

[Элиот, 1971, c. 98].

У російській версії “Лоліти” в цьому випадку, як і в попередньому, розпізнати алюзію на Т. С. Еліота, мабуть, складно, оскільки схожість між метатекстом (текстом роману) і прототекстом (російським перекладом поеми “Пепельная середа”) зводиться суто до форми, точніше до повтору перших слів у трьох рядках вірша; самі ж слова не збігаються. Іронію виказує поетична форма і пародійний тон “вироку”, проте без розпізнання алюзії на конкретну поему Т. С. Еліота в цьому “вироку” неможливо відчитати ще й іронічний натяк на каяття в гріхах і моління про благу смерть.

Вукраїнському перекладі “вирок” Куїлті перекладено дослівно

зросійської версії “Лоліти”:

За те, що грішника схопив зненацька, За те, що взяв зненацька, За те, що взяв,

За те, що взяв зненацька мою хибу...

[Набоков, 2008, c. 376].

Зрозуміло, що П. Таращук не звертався до українського перекладу “Великопісної середи” С. Еліота, виконаного О. Мокровольським і опублікованого 1990 року в тій самій збірці вибраних творів Т. С. Еліота:

86

Бо я не сподіваюсь повернутись знов, Бо сам собі я не дозволю, Бо я не сподіваюсь повернутись

Щоб хист у цього взяти, в того – волю…

[Еліот, 1990, c. 92].

В українському перекладі “Лоліти”, як і в російській версії, в цьому випадку схожість із поемою Т. С. Еліота теж зводиться суто до форми, тобто до анафори в трьох рядках вірша, чого навряд чи достатньо, щоб розпізнати й “розшифрувати” іронічну алюзію.

Аби відчитати в перекладі “Лоліти” інтертекстуальну іронію, створену за допомогою алюзій на твори Т. С. Еліота, цільова аудиторія, як уже було зазначено, передусім мусить мати хоча б загальне уявлення про лейтмотиви творчості цього англійського поета. Те, що поеми “Геронтіон” і “Великопісна середа”

перекладено українською, аж ніяк не означає автоматично, що українська аудиторія (чи її переважна більшість) знайома з цими творами. В Україні творів Т. С Еліота не вивчають у межах шкільної програми, а в університетських курсах із зарубіжної літератури вони є факультативними, тож навряд чи можна розраховувати на ознайомленість із ними якоїсь значної частини цільової аудиторії – особливо з уваги на ідейно-композиційну складність цих творів, адже Т. С. Еліот, як відомо, “писав і хотів писати для обраних” [Засурский, 1971, c. 6]. Про неоднакову ознайомленість із творчістю Т. С. Еліота англомовної та україномовної аудиторії докладніше йтиметься в третьому розділі.

З огляду на невисоку популярність Т. С. Еліота в Україні, можна стверджувати, що перекладацькі тактики, застосовані в українському перекладі “Лоліти” щодо іронічних алюзій на твори цього англійського автора, здебільшого нівелюють у цільовому тексті ефект, який виникає від зіставлення песимістичної тональності його поезій та наскрізь іронічного тону “Лоліти”. Очевидно, те саме стосується й російської версії “Лоліти” – з уваги на схожість культурної ситуації (рівня популярності Т. С. Еліота в Росії) та перекладацьких тактик. Суть алюзій на Т. С. Еліота в романі В. Набокова в українському перекладі варто було пояснити в примітках, а в тексті зацитувати, наскільки це можливо, опубліковані українські переклади Т. С. Еліота, зазначивши їхнього автора і джерело, задля популяризації цих перекладів, а через них – і творчості Т. С. Еліота в Україні.

У наступному з розглянутих уривків інтертекстуальна іронія в романі В. Набокова посилена грою слів. Варто зазначити, що цим прийомом В. Набоков володів досконало і в романі “Лоліта” застосовував його якнайактивніше.

87

Укотре зауваживши позаду авто таємничого переслідувача (Куїлті), Гумберт Гумберт – не певний, чи це справді хтось стежить за ним і Лолітою, чи йому так тільки ввижається – цитує й перекручує відчайдушне благання Фауста з трагедії К. Марло, намагаючись приховати реальну тривогу за іронією:

The driver behind me… looked like a display dummy, and his convertible seemed to move only because an invisible rope of silent silk connected it with our shabby vehicle. We were many times weaker than his splendid, lacquered machine, so that I did not even attempt to outspeed him. O lente currite noctis equi! O softly run, nightmares! [Nabokov, 1991, c. 219].

До цього уривка в кінці тексту подано примітку такого змісту:

“O lente currite noctis equi!: “O slowly run, horses of the night”; “переклад” Гумберта Гумберта – гра слів із дослівним англійським перекладом латинського рядка (night mares), який походить із “The Tragical History of the Life and Death of Doctor Faustus” Крістофера Марло (1564–1593). Коли Фаустові залишилася лише година до вічного прокляття, він відчайдушно прагне якось продовжити свій час” [Appel, 1991, c. 412].

Насправді зазначена латинська цитата первинно походить не з трагедії К. Марло, англійського драматурга XVI ст., а зі значно давнішого джерела – однієї з любовних елегій Овідія (“Amores”), і йдеться в ній буквально про колісницю часу: оповідач хоче, щоб ніч тягнулась довше і він міг довше побути з коханою. А богиня світанку Аврора, що править колісницею часу, як завжди, поспішає, втікаючи від старого немічного чоловіка Тіфона, для якого вона випросила в Юпітера вічне життя, але забула попросити про вічну молодість:

Все ти тікаєш од мужа – зв’ялив його вік безконечний. О, як зненавидів він ту колісницю твою!

Чи не гукнула б і ти, обнявши якогось Кефала, Коням нічним: “Не спішіть! Годі-бо квапитись так!”

Що я в тім винен, що муж твій ослаб? Чи ж я тобі радив Брати старого? Чому ж я маю кару нести?

[Овідій, 1999, c. 51].

Фауст у К. Марло вживає цей вислів уже в переносному значенні: він хоче, щоб час зупинився і фатальна година, коли Люцифер прийде по його душу, ніколи не настала:

Ah, Faustus,

Now hast thou but one bare hour to live,

And then thou must be damned perpetually!

88

Stand still, you ever-moving spheres of heaven, That time may cease, and midnight never come: Fair Nature's eye, rise, rise again and make Perpetual day; or let this hour be but

A year, a month, a week, a natural day, That Faustus may repent and save his soul!

O lente, lente, currite noctis equi!

The stars move still, time runs, the clock will strike, The Devil will come, and Faustus will be damned

(Act V Scene 2) [Marlow, http://www.gutenberg.org/dirs/8/1/811/811.txt].

Уромані В. Набокова, наскрізь просякнутому іронією, герой і оповідач в одній особі цитує К. Марло (і водночас Овідія) іронічно. Таку інтерпретацію підказує, зокрема, зіставлення трагічного контексту твору К. Марло з іронічним тоном “Лоліти”.

Зіншого боку, про іронію свідчить те, що Гумберт Гумберт перекручує англійський переклад цитати: “horses of the night” (як прийнято перекладати зазначений латинський вислів англійською

[Latin Proverbs, Mottoes, Phrases, and Words, http://www.wordinfo.info/words/index/info/view_unit /3476]) він замінює на “night mares” (“нічні кобили”), які легко перетворюються на “nightmares”, – і вживає англійський “переклад” не в переносному значенні як ідіому, а в прямому, маючи на увазі буквально: “Їдь повільніше, жахіття!” (а не: “Зупинися, час!”). Власне, саме англійське слово mare у британському варіанті має переносне значення жахіття.

Трагедія К. Марло “The Tragical History of the Life and Death of Doctor Faustus” – дуже відомий в англомовному світі твір, що входить до кожної антології англійської поезії [див. Стріха, 2003, c. 21]. Латинський вислів “Е lente currite noctis equi!”, з

англійським перекладом, міститься в англомовному словнику латинських прислів’їв, крилатих висловів та слів [Latin Proverbs, Mottoes, Phrases, and Words, http://www.wordinfo.info/words/index/info/view_unit /3476], що свідчить про його відносну поширеність та ідіоматичність в англомовному світі. Отже, можна припустити, що для значної частки англомовних читачів “Лоліти” інтертекстуальна іронія, утворена за допомогою гри слів та алюзії на К. Марло, доступна.

Уросійській версії “Лоліти” зазначений уривок перекладено

так:

Е lente currite noctis equi! О тихо бегите, ночные драконы!

[Набоков, 1989, c. 250].

89

Зрозуміло, що зберегти в перекладі гру слів, яка створює комічний ефект і підсилює іронію, навряд чи можливо. Замість “night mares” В. Набоков ужив слово, яке частково поєднує в собі семантику слів кінь (як тварина, що тягне колісницю) і жахіття. Важливо, що російські слова дракон і конь частково збігаються фонетично. Водночас можливо, що “дракони”, які з’явилися в російській версії, – це алюзія на інший уривок “Фауста”, в якому описано, як Фауст “піднісся вище олімпійських круч” (переклад М. Стріхи [Марло, 2003, c. 62]) в огненній колісниці, запряженій драконами:

Learned Faustus,

To know the secrets of astronomy

Graven in the book of Jove's high firmament, Did mount himself to scale Olympus' top, Being seated in a chariot burning bright, Drawn by the strength of yoky dragons' necks

[Marlow, http://www.gutenberg.org/dirs/8/1/811/811.txt].

Запозиченість латинського вислову в російській версії “Лоліти”, як і в англійській, очевидна, однак без зв’язку з трагедією К. Марло його значення не зрозуміле; не особливо прояснює його й “переклад”. Наявність латинської фрази допомагає ідентифікувати наступний за нею вислів “О тихо бегите, ночные драконы!” як цитату, що певною мірою забезпечує когерентність тексту – бо якщо не сприймати цей вислів як цитату, то російський текст насправді не когерентний: не зрозуміло, до чого тут “ночные драконы”, адже дія відбувається вдень. Відчути ж іронію, мабуть, можливо, лише розпізнавши інший – трагічний – контекст до якого апелює оповідач за допомогою трансформованої цитати.

Твір К. Марло “The Tragical History of the Life and Death of Doctor Faustus” неодноразово перекладали російською мовою. Перші часткові переклади були зроблені майже півтора століття тому. У грудні 1859 року часопис “Современник” опублікував уривок із трагедії в перекладі Д. Мінаєва. Наступного року часопис “Русское слово” надрукував переклад останньої сцени трагедії, що належав М. Михайлову. Перший повний переклад трагедії виконав Д. Мінаєв (часопис “Дело”, 1871, травень). К. Бальмонту належить другий переклад (“Жизнь”, 1899, кн. 7 і 8). У перекладі О. Бірукової трагедію було видано 1949 року

(“Гослитиздат”) і 1959 року (“Искусство”); у збірнику “Легенда о докторе Фаусте” (видавництво АН СССР, 1958) було опубліковано переклад, який виконала Н. Амосова.

90