Kamyanets

Переклад О. Тарнавського: “Та коли ми дітьми бували в ерцгерцога, мого кузена, він взяв мене раз на санчата, і я перелякалася” [Еліот, 2006, с. 59], порівняно з перекладом І. Драча, заслуговує характеристику, яку дав перекладам поетів ньюйоркської групи М. Стріха, – “дистильовані щодо мови й гранично пуританські щодо виражальних засобів” [Стріха, 2006, с. 289]. Що ж до відтворення іронії, то ці два переклади рівноцінні, тобто без розпізнання алюзії не дають змоги відчути іронію, зате когерентно “вписуються” в новий контекст.

Якийсь молодик дає Персі візитку: “Madame Sosostris, Clairvoyante. Horoscope and Tarot. The Wisest Woman in Europe” [Lodge, 1990, c. 497]. У “The Waste Land” про цю “madame”

сказано так:

Madame Sosostris, famous clairvoyante, Had a bad cold, nevertheless

Is known to be the wisest woman in Europe, With a wicked pack of cards

[Eliot, 1975, c. 64].

Так починається центральний епізод першої частини поеми – ворожіння на колоді Таро. Мадам Созостріс, ворожка з грецькоєгипетським ім’ям, розповідає невидимому, але присутньому героєві його долю. Карта героя – загиблий у воді фінікійський моряк. Смерть у воді – це міфологема “смерті – відродження”...

[Павличко, 1990, с. 12]. Отже, у “Small World” знову відбувається зіткнення трагічного з комічним, що породжує іронію.

І Драч переклав ці рядки так:

Мадам Созостріс, уславлена ясновидиця, Мала сильний нежить, незважаючи на те, Що мала славу наймудрішої жінки в Європі З колодою карт зловісних [Еліот, 1990, с. 71].

Переклад О. Тарнавського схожий:

Мадам Сосостріс, знана ясновидиця, Мала поганий нежит, та, проте, Вона відома як наймудріша жінка в Европі, Зі зловіщою колодою карт

[Еліот, 2006, с. 60].

Обидва українські переклади поеми Т. С. Еліота підказують практично однаковий переклад зазначеної алюзії в романі

Д. Лоджа (за винятком хіба що імені ворожки): “Мадам Созостріс. Ясновидиця. Гороскоп і Таро. Наймудріша жінка в

141

Європі”. Однак, без розпізнання джерела алюзії іронія і в цьому випадку навряд чи буде доступна для цільової аудиторії. На іронію може хіба що натякнути наївно-максималістський титул:

“Наймудріша жінка в Європі”.

Варто зазначити, що саме цей титул створює своєрідну іронію і в самій поемі Т. С. Еліота – словосполучення “the wisest woman”, очевидно, можна трактувати як трансформований фразеологізм: a wise woman – це звичний евфемізм для позначення a white witch

[Hurley, http://members.aol.com/ redselchie/articles/irish.html], що,

своєю чергою, означає добра ворожка, знахарка [Multilex, 1987].

Так само це словосполучення трактує й англо-російський фразеологічний словник А. Куніна: a wise woman – 1) колдунья; ворожея, гадалка; 2) знахарка; повивальная бабка; ворожка

[Кунин, 1967, c. 1035].

Отже, в оригіналі поеми Т. С. Еліота “the wisest woman” звучить іронічно і в буквальному значенні, і як трансформований фразеологізм. Складно сказати, чи українські перекладачі знали про існування відповідного фразеологізму/ евфемізму і чи свідомо надали перевагу саме варіантові “наймудріша жінка” – який і справді звучить іронічніше, ніж “найкраща ворожка”.

Далі Персі раптом чує, як хтось гукає: “Stetson!” і бачить перед собою чоловіка в офіцерській уніформі часів Першої Світової війни, який голосно звертається до нього: “You were with me in the ships at Mylae! That corpse you planted last year in your garden, has it begun to sprout?” [Lodge, 1990, c. 498]. У поемі Т. С. Еліота є такий епізод:

There I saw one I knew, and stopped him, crying: ‘Stetson! ‘You were with me in the ships at Mylae!

‘That corpse you planted last year in your garden, ‘Has it begun to sprout? Will it bloom this year?

[Eliot, 1975, c. 65].

Цими рядками Т. С. Еліот впроваджує важливу для нього пацифістську думку, що всі війни – це одна-єдина війна. Гротескна згадка давноминулої битви – великої морської битви при Мілах часів першої Пунійської війни, в якій римляни знищили флот карфагенців – накладається на сцену зустрічі однополчан, що вціліли в щойно завершеній Першій світовій війні. Створюється враження, що людство спрадавна веде одну й ту саму затяжну, одноманітну війну... [Коломієць, 2007, с. 55].

142

У перекладі І. Драча цей епізод описано так:

Зустрів тут знайомого. Спинивсь він на окрик мій: “Стетсоне”! Ми ж були з тобою у флоті під Мілами!

Той труп, що ти закопував у садку ще торік, Чи вже він покільчився? Чи заквітне весною?

[Еліот, 1990, с. 72].

До нього подано примітку: Міли – місце морської битви римлян з карфагенцями 206 р. до н. е. [Павличко, 1990, с. 174], якої в оригіналі немає і яка компенсує брак фонових знань у цільової аудиторії (у даті, очевидно, одрук – правильна дата 260 р. до н.е. –

А. К., Т. Н.).

О. Тарнавський переклав це так:

Там я побачив знайомого й гукнув йому: Стетсон! ти ж був зі мною при фльоті в Мілеях!

Труп, що його ти вкопав ще торік у городі, чи почав він пускати вже парость? Чи буде цвісти цього року?

[Еліот, 2006, с. 61].

Примітки з поясненням немає.

Для відтворення цієї алюзії в романі Д. Лоджа можна, в принципі, зацитувати будь-який із наведених українських перекладів. Однак переклад І. Драча має ту невеличку перевагу, що в ньому назву міста Міли перекладено за нормами чинного правопису. Інша його перевага – примітка, що аж ніяк не зайва.

Трохи пізніше Персі натрапляє на неонову вивіску: “English Pub”. На дверях висить оголошення: “Beer at 1922 prices tonight, 8–10”. Усередині повно відвідувачів, і що кілька хвилин хтось хрипло вигукує: “HURRY UP PLEASE IT’S TIME!” [Lodge, 1990, c. 498]. У поемі “The Waste Land” ці слова теж написані прописними літерами і повторюються п’ять разів [Eliot, 1975, c. 68-69], причому саме ці слова мають дати читачеві зрозуміти, що розмови, серед яких вони звучать, – примітивні балачки жінок із низів про любовні проблеми – відбуваються в лондонському пабі.

І. Драч перекладає цей вислів двома способами – спершу як “ПОКВАПСЯ, ВЖЕ ПОРА” [Еліот, 1990, с. 74], коли він належить одній із відвідувачок пабу, і “МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ВЖЕ ПОРА” [Еліот, 1990, с. 75], коли їх буцімто промовляють

кельнери. Після тексту подано такий коментар (якого в оригіналі немає): “Будь ласка, пора” – так кельнери повідомляють, що бар зачиняється [Павличко, 1990, с. 175]. Цей коментар, на наш погляд, дуже доречний: те, що, однозначно, було відомо

англомовним сучасникам Т. С. Еліота, навряд чи може бути

143

зрозуміло читачам українського перекладу без додаткового пояснення, хоч би як перекладати “магічне заклинання” англійських кельнерів – в Україні ж бо аналогічного “заклинання” немає.

О. Тарнавський перекладає цей вислів усі п’ять разів однаково:

“ПОСПІШАЙ, ПРОШУ, ВЖЕ ЧАС” [Еліот, 2006, с. 59] – і не подає жодного пояснення. Отже, здогадатися, що ці слова належать кельнерові, практично неможливо – тим паче, що дієслово вжите у другій особі однини.

Очевидно, що в перекладі роману “Small World” найкраще процитувати другий варіант І. Драча “МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ВЖЕ ПОРА”, оскільки ці слова періодично долинають саме з англійського пабу. Примітка про те, що так говорять англійські кельнери, мабуть, буде вже зайвою. Іронія в українському перекладі знову ж таки буде доступна лише для “поінформованих” читачів.

Нарешті Персі зустрічає знайомого і радісно вигукує: “Професор Тардьє!”, але той хитає головою і, усміхаючись, каже:

“Je m’appelle Eugenides. Negotiant de Smyrne. Goutez la merchandise, je vous prie” (“Мене звуть Евгенідес. Купець зі Смирни. Скуштуйте, будьте ласкаві, мого товару”) [Lodge, 1990, c. 498] і простягає йому на долоні кілька родзинок. Перекладу цієї фрази англійською мовою немає.

У “The Waste Land” про “купця зі Смирни” написано так:

Mr. Eugenides, the Smyrna merchant Unshaven, with a pocket full of currants… Asked me in demotic French…

[Eliot, 1975, c. 71].

Герой поеми Т. С. Еліота зустрічає ще одного персонажа, який начебто випав з колоди Таро, купця із Смирни Евгенідеса. У давнину сірійці поширювали легенди про Ґрааль (центральний міф цих легенд, міф про Короля-Рибалку – основна сюжетна лінія поеми Т.С. Еліота) і були добрими купцями, тепер же сирієць (він наче нова маска Стетсона, явленого на початку) символізує владу бізнесу і наживи, що домінує у сучасному світі [Павличко, 1990, с. 14].

В українському перекладі роману “Small World” слова Евгенідеса доцільно або відразу перекласти українською, спираючись на український переклад поеми, або ж залишити їх французькою і подати переклад із поясненням у коментарі після тексту.

144

Переклад І. Драча звучить так:

Пан Евгенідес, гендляр зі Смірни,

Неголений, з повними кишенями родзинок...

Запросив мене ламаною французькою...

[Еліот, 1990, с. 77].

У перекладі О. Тарнавського:

пан Евгенідес, торговець із Смірни,

непоголений, в кишені повно родзинок...

запросив мене французьким жаргоном...

[Еліот, 2006, с. 66].

Ці два переклади відрізняються, по суті, двома словами:

гендляр–торговець і ламана французька–французький жаргон.

Перша відмінність доволі характерна для загального стилю цих двох перекладачів – І. Драч подекуди вживає лексику із західного діалекту (крім гендляра, у його перекладі є ще, наприклад, пантофлі [Еліот, 1990, с. 77]), тим часом О. Тарнавський здебільшого обходиться нейтральними словами. Що ж стосується другої відмінності, то англійське слово demotic (“used by or popular with most ordinary people” [Longman, 2005]) неточно відтворено в обох перекладах. Автор, очевидно, мав на увазі примітивною французькою, просторіччям. Однак переклад І. Драча – на відміну від перекладу О. Тарнавського – принаймні когерентний, оскільки зазначений пан Евгенідес – іноземець, тобто не носій французької мови, тож для нього природніше говорити ламаною французькою, радше ніж жаргоном. З погляду відтворення іронії обидва переклади рівноцінні – тобто без знання, хто такий Евгенідес, відчути іронію неможливо.

За мить професор Тардьє пояснює Персі, що в Лозанні відбувається вулична постановка поеми Т. С. Еліота “The Waste Land”, і для “наївного” читача це пояснення рівноцінне примітці із зазначенням джерела всіх прихованих цитат. Персі реагує на це повідомлення ще однією цитатою з поеми: “By the waters of Leman I sat down and wept” [Lodge, 1990, c. 499]. У тому місці поеми,

звідки взято цей рядок, герой дивиться на річку, яку покинули німфи, тобто сама поезія, на її береги, закидані сміттям. “Тут хочеться плакати, як плакали колись юдеї на річках вавілонських. Рядок псалма вводить у твір одну з центральних тем модернізму – тему заслання, вигнання. В Еліота – це вигнання не на чужині, а в спотвореному самою людиною світі” [Павличко, 1990, с. 14].

145

І. Драч перекладає зазначені рядки так: “Над хвилями Женевського озера сів я та й заридав...” [Еліот, 1990, с. 76]. До них С. Павличко подає таке пояснення: перифраз Псалма 137, 1: “Над річками Вавілонськими, – там ми сиділи та й плакали...” [Павличко, 1990, с. 175]. О. Тарнавський перекладає так: “Над водами Леману я присів і заплакав...” [Еліот, 2006, с. 65] і нічого не пояснює. Українською (на відміну від англійської та французької) Женевське озеро стандартно має лише одну назву. Тому, мабуть, не правомірно називати його в українському перекладі “Леманом”. Крім того, текст І. Драча видається дещо поетичнішим, текст О. Тарнавського – буденнішим. У цьому, по суті, й полягає основна відмінність між цими двома перекладами поеми – якщо не враховувати приміток. До речі, і в сенсі дослівного відтворення змісту, переклад І. Драча – принаймні в розглянутих уривках – теж не поступається перекладові О. Тарнавського, а іноді навіть відтворює зміст точніше й глибше.

Розглянутий уривок роману “Small World” – яскравий приклад “подвійного кодування” (за У. Еко [див. Eco, 2006, c. 214]): його можна читати і “наївним” способом, не впізнаючи алюзій, і “свідомо”, насолоджуючись інтертекстуальною іронією, що виникає від порівняння двох контекстів – містично-трагічного контексту поеми “The Waste Land” і жартівливого контексту “Small World” – які до того ж, спираються на ту саму “структурну основу” – міф про Короля-Рибалку. Мабуть, не випадково цитати з поеми Т. С. Еліота наведено здебільшого в такій самій послідовності, в якій відповідні епізоди трапляються в першотворі

– всі разом вони мають нагадати (поінформованому читачеві) лейтмотив прототексту, що іронічно “обігрується” в романі Д. Лоджа. В українському перекладі варто спробувати зберегти обидва рівні прочитання. Тому доцільно перекладати цитати й алюзії на поему “The Waste Land”, спираючись на один із українських перекладів цього твору, нічого додатково не пояснюючи у виносках, щоб залишити можливість “наївного” прочитання. Із двох розглянутих українських перекладів ми б надали перевагу перекладові І. Драча з огляду на його поетичнішу і водночас природнішу мову, ритмічну організацію віршування, ближчу до оригінальної, й на те, що цей переклад супроводжується ширшими примітками, зокрема, з поясненням біблійних алюзій, які, поміж іншим, зумовлюють серйозну, похмуру тональність поеми. Ці пояснення можна подати не у виносках, а в примітках після всього тексту роману, так само, як це зробив Т.С. Еліот та українські перекладачі його поеми.

146

Український переклад усього уривка може виглядати, скажімо, так:

Того вечора на вулицях Лозанни панувало незвичне пожвавлення, що видалося Персі дивним, адже він завжди вважав, що швейцарці – народ дисциплінований і стриманий. На тротуарах було повно люду, багато хто одягнений ошатно й постаромодному. Здавалося, до Лозанни повернулась мода початку двадцятих років: на жінках – обтислі жакети й довгі спідниці, на чоловіках – піджаки з маленькими вилогами, вузькі штани й жилетки. З терас ресторанів, прикрашених різнокольоровими ліхтариками, на Персі дивилися усміхнені обличчя, йому привітно махали руками. Від столиків доносився багатомовний гомін, що змішувався з репліками перехожих. Персі нашорошив вуха, сподіваючись почути голос Анджеліки, і йому здавалося, наче він навмання крутить регулятор потужного радіо, натрапляючи то на одну іноземну станцію, то на іншу. “Я не росіянка, я з Литви – справжня німкеня … О ці дитячі голоси, що співають під куполом!

... І зник в очисного вогню лавині...” Він майже не знав іноземних мов – добре говорив лише англійською та ірландською – однак ці фрази дивним чином видавалися йому знайомими, так само як і слова пісні, що линула з відчиненого вікна у виконанні оперного тенора:

Свіжо вітер віє В краї батьківщинні,

Дитя моє ірландське, Де ж ти нині?

Персі зупинився під вікном, щоб послухати. Десь на сусідній вулиці годинник відбив дев’яту з мертвим звуком на останнім ударі

– тим часом, на руці в Персі годинник показував вже двадцять п’ять на десяту. Повз нього пройшли попід руку жінка в довгій сукні і чоловік у смокінгу й циліндрі. Персі почув уривок розмови:

“Дитиною гостила я в ерцгерцога, мого кузена. Він брав мене на саночки, а я тремтіла з ляку”. Він різко повернувся й витріщився услід дивній парі, уже й не розуміючи, чи це все йому сниться, чи він збожеволів. Якийсь молодик пхнув йому в руку візитку: “Мадам Созостріс. Ясновидиця. Гороскоп і Таро. Наймудріша жінка в Європі”.

– Стетсоне!

Відірвавши здивований погляд від візитки, Персі побачив чоловіка в уніформі офіцера часів Першої Світової війни – в портупеї та обмотках. Той тицьнув у нього тростиною: “Ми ж були з тобою у флоті під Мілами! Той труп, що ти закопував у садку ще торік, чи вже він покільчився? Чи заквітне весною?”

147

Персі злякано позадкував. У пивному барі неподалік відвідувачі голосно засміялися й зааплодували; вони були одягнені буденно й посучасному. Божевільний в уніформі кинувся далі й зник у натовпі. Незабаром Персі, почув, як він гукає когось іншого: “Стетсоне!” Годинник знову відбив дев’яту. Вулицею промарширувала шеренга чоловіків в однакових ділових костюмах у смужку та в капелюхах, зі складеними парасольками в руках; усі як один втупили погляди в бруківку перед собою. За ними з радісними вигуками валив веселий натовп у джинсах та літніх сукнях; він потягнув спантеличеного Персі за собою, і невдовзі той знову опинився біля залізничного вокзалу. Побачивши неоновий напис “Англійський паб”, Персі рушив було туди, однак всередині юрмилося стільки люду, що він навіть не зміг протиснутися в двері. На стіні висіло оголошення: “Сьогодні з 20 до 22 год пиво продається за цінами 1922 року”. У приміщенні що кілька хвилин хтось хрипло вигукував: “МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ВЖЕ ПОРА!”, а потім чулися стогони й благання тих, кого ще не обслужили. Персі відчув на плечі чиюсь руку, озирнувся й побачив засмагле зморшкувате обличчя, очі з товстими повіками й улесливу посмішку.

–Професор Тардьє! – вигукнув він, зрадівши знайомому обличчю, хай навіть і такому.

Чоловік, далі посміхаючись, покрутив головою і відповів французькою:

–Мене звуть Евгенідес, я гендляр зі Смірни. Скуштуйте, будьласка, мого краму. – Витягнув руку з кишені і простягнув на долоні кілька родзинок.

–Заради Господа, – застогнав Персі, – поясніть мені, що тут відбувається.

–Здається, це називають вуличним театром, – відповів Тардьє бездоганною англійською. – Але ж про це написано в програмі конференції.

–Якої конференції? – здивувався Персі. – Я щойно сюди приїхав. Якусь хвилину Тардьє мовчки дивився на нього, а тоді гучно

розреготався (переклад А. К.).

Натрапляючи на цитати з поеми Т. С. Еліота, непоінформований читач, як і Персі МакКарріґл (який, однак, чудово знає поему “The Waste Land”, оскільки написав про неї магістерську роботу), може спочатку дещо збентежитись, не розуміючи, що ж насправді відбувається, однак швидко, мабуть, збагне, що у всьому цьому щось криється, а пізніше одержить пояснення, хоч, не знаючи контексту поеми Т. С. Еліота, навряд чи відчує іронію. Ідеальний читач відчуватиме насолоду від упізнавання алюзій і смакуватиме іронію повною мірою.

148

Серед англомовних читачів роману Д. Лоджа, очевидно, є достатня кількість “ідеальних” читачів, бо поема “The Waste Land” входить до навчальної програми британських шкіл і університетів. Важлива інформація про рівень ознайомленості англомовної аудиторії з поемою Т. С. Еліота міститься в самому романі, на початку першого розділу:

‘April is the cruelest month,’ Persse McGarrigle quoted silently to himself… He had recently completed a Master’s dissertation on the poetry of T. S. Eliot, but the opening words of The Waste Land might, with equal probability, have been passing through the heads of any one of the fifty-odd men and women… For they were all well acquainted with that poem, being University Teachers of English Language and Literature… [Lodge, 1990, c. 229].

Із цього уривка зрозуміло, що принаймні викладачі англійської мови та літератури (які, до речі, з’їхались до Британії на конференцію з різних куточків землі) знають поему Т. С. Еліота настільки, що цілком могли б її подумки декламувати, дивлячись на квітневу негоду. Перший рядок поеми “April is the cruelest month” належить до 100 найвідоміших англійських цитат

[AskOxford.com,http://www.askoxford.com/worldofwords/quotations/100quotes].

Тим часом, серед української аудиторії ідеальних читачів, мабуть, не дуже багато. Те, що поема “The Waste Land” перекладена українською, аж ніяк не означає автоматично, що українська аудиторія (чи її переважна більшість) ознайомлена з цим твором. Зокрема, опитування засвідчило, що навіть студентам спеціальності “англо-український переклад” поема Т. С. Еліота, практично, чужа – у кращому разі, вони лише знають про існування такого автора і такого твору (42 особи), або ж – у найкращому разі ─ намагалися її читати, але вона виявилася для них непосильною (5 осіб). Пояснюється це, мабуть, по-перше, тим, що в курсах зарубіжної літератури в українських університетах цей твір переважно є факультативним, а по-друге, його композиційною складністю, адже Т. С. Еліот, як відомо, аж ніяк не належить до популярних авторів.

Відтак, в сенсі доступності інтертекстуальної іронії оригінал і цільовий текст будуть асиметричні: те, що переважна частина читачів оригіналу впізнаватиме, все ж таки, як іронію (оскільки розумітиме чи хоча б невиразно пригадуватиме, що всі ці дивні сцени запозичені з іншого літературного твору), читачам перекладу нагадуватиме радше фантасмагорію – таким буде результат взаємодії цільового тексту з новим культурним середовищем. Із цих міркувань, в українському перекладі роману

149

“Small World” доцільно подати після тексту розширений коментар, який допоможе читачам зрозуміти інтертекстуальну іронію. Така тактика, з одного боку, залишатиме можливість і “наївного”, і “інтертекстуально-свідомого” прочитання, а з іншого, дасть можливість недостатньо поінформованому читачеві дізнатися хоча б post factum про всі коди, закладені у твір.

Можливий і інший підхід до перекладу наведеного уривка з роману Д. Лоджа – зокрема, можна детально пояснити всі іронічні алюзії у виносках внизу сторінки, однак у результаті цього “якісний бестселер” ризикує перетворитися на науковий трактат. Очевидно, що замінити в перекладі оригінальну алюзію на Т. С. Еліота алюзією на іншого, відомішого в Україні автора в цьому випадку не можна, бо це призведе до втрати однієї з найважливіших інтертекстуальних паралелей – такий цільовий текст було б уже неправомірно підписувати іменем Девіда Лоджа, оскільки автор аж ніяк не випадково посилається в своєму романі саме на Т. С. Еліота.

Отже, складність відтворення в перекладі іронічних алюзій на твори-прототексти, що перекладені цільовою мовою, зумовлена передусім неоднаковою інтегрованістю цих творів у культуруджерело й цільову культуру. Автори іронізують, апелюючи переважно до прецедентних текстів культури, і цитують найвідоміші фрагменти цих творів, що в більшості випадків уже наблизилися до фразеологізмів з іронічними конотаціями, тобто стали семіотичними одиницями. Тим часом, переклади відповідних творів-прототекстів значно менше інтегровані в цільову культуру, а цитати, що в оригіналах виконують роль іронічних алюзій, у цільовій культурі здебільшого маловідомі й не асоціюються чітко зі своїми джерелами – а тим паче, не стали фразеологізмами. Тому цільові тексти з такими цитатами в сенсі доступності інтертекстуальної іронії неминуче будуть асиметричними оригіналам, а іноді навіть некогерентними – і це змушує перекладача розглядати й інші тактики відтворення інтертекстуальної іронії, від надання пояснення в примітці до одомашнення цільового тексту шляхом заміни оригінальної алюзії іншим іронічним висловом, природнішим і прозорішим у контексті цільової культури – за умови, що така заміна не тягне за собою інших важливих втрат, не спотворює оригінал і не руйнує принципової художньої позиції автора.

150