Kamyanets

3. АЛЮЗІЇ НА ТВОРИ, ЩО НЕ ПЕРЕКЛАДЕНІ УКРАЇНСЬКОЮ

Серед творів, до яких сучасні автори звертаються як до прототекстів, чимало таких, що не перекладені українською мовою, тобто, практично, відсутні в цільовій культурі. Відтворювати в перекладі іронічні алюзії на такі твори особливо складно. Як випливає з дослідження, проведеного в попередньому розділі, в цих випадках варто намагатися відтворити принаймні стилістичний контраст між прихованою цитатою і основним текстом і таким чином натякнути на інтертекстуальність та іронію, або замінити оригінальну алюзію алюзією на інший твір, що присутній у цільовій культурі, або ж – пожертвувати інтертекстуальністю і замість алюзії вжити просто іронічний вислів відповідного змісту.

Показовим є ще один уривок із роману Д. Лоджа “Small World”: у пошуках коханої Персі МакКарріґл опиняється в Амстердамі в кварталі червоних ліхтарів і бачить у вікні одного з будинків розпусти дівчину, як дві краплі води схожу на ту, яку шукає (пізніше виявляється, що насправді це її сестра-близнючка). Вражений, Персі заточується, натикається на перехожих і мало не потрапляє під колеса. Отямившись на капоті авта, водій якого щось сердито йому кричить голандською чи німецькою, Персі вимовляє:

– ’Tis pity she’s a whore [Lodge, 1990, c. 434].

“'Tis pity she’s a whore” – назва найвідомішої драми Джона Форда, молодшого сучасника В. Шекспіра, вперше надрукованої 1633 року. Її центральна тема – інцест, а саме: любовний зв'язок між братом і сестрою. У численних постановках назву драми змінювали, іноді її називали “Giovanni and Annabella” – за іменами головних героїв, пізніше, вже в ХІХ столітті – просто “The Brother and Sister”. Фінал у цієї драми особливо трагічний та ефектний: Джованні вбиває Аннабеллу – яка завагітніла й вимушено вийшла заміж за вельможу Соранцо, щоб приховати зв'язок із братом – і з’являється на сцені із серцем сестри, настромленим на кинджал. Слова, що їх цитує герой Д. Лоджа, – це і назва драми, і водночас її фінальний рядок:

We shall have time

To talk at large of all: but never yet Incest and murder have so strangely met. Of one so young, so rich in nature's store,

Who could not say, 'TIS PITY SHE'S A WHORE?

[Ford, 2007, c.165].

151

Іронія в романі “Small World” зумовлюється, по-перше, зіткненням двох різних за тональністю контекстів – безмежно трагічного контексту драми Дж. Форда і грайливого контексту “куртуазного” роману Д. Лоджа, а по-друге, тим, що Персі МакКарріґл, молодий літературознавець, – хоч і шокований жахливим відкриттям, все одно, за звичкою, говорить цитатами – тобто ніби легко відмежовується від трагізму ситуації, підсвідомо намагається не сприймати її аж надто серйозно. Англомовним читачам роману Д. Лоджа ця іронія здебільшого доступна, оскільки “‘Tis Pity She’s a Whore” – одна з найвідоміших п’єс періоду пізнього Відродження. За її мотивами 1971 року в Італії (місцем дії в п’єсі є Італія) зняли фільм, що італійською має назву

“Addio Fratello Crudele” (“Прощавай, жорстокий брате”);

англійською ж цей фільм називають так само, як драму Дж. Форда

– “‘Tis Pity She’s a Whore”. У російському перекладі назва цього фільму – “Как жаль ее развратницей назвать”. Очевидно,

російську назву взято з перекладу самої драми, яку російською переклав І. О. Аксенов.

Українського перекладу ні драми, ні фільму, наскільки вдалося з’ясувати, немає, отже в перекладі роману “Small World” зацитувати український переклад п’єси Дж. Форда неможливо. Тому не залишається нічого іншого, як маркувати цитату стилістично як інший текст, щоб відтворити хоча б натяк на інтертекстуальність, а отже – й іронію. Допитливим читачам можна пояснити суть цієї іронічної алюзії у примітці після тексту, а в ідеалі – ще й додати переклад цілої останньої строфи п’єси, наприклад такий:

Ще буде час Розважити про все: в предивний жмут

Інцест і вбивство поєднались тут.

Хто ж, зрівши юний хист, що нищить скруха, Не скаже: ”Жаль, що з неї вийшла шлюха”?

(переклав М. Стріха)

У підкреслених словах простежується віршовий ритм, що дозволяє використати його в перекладі роману Д. Лоджа замість оригінального “’Tis pity she’s a whore” для відтворення іронії.

Теоретично є й інший спосіб відтворити інтертекстуальну іронію в розглянутому уривкові роману Д. Лоджа – замінити алюзію на драму Дж. Форда алюзією на інший, відоміший у цільовій культурі твір, однак це, очевидно, мусить бути твір англійської літератури, бо саме на ній досконало знається Персі МакКарріґл, який уживає цитату. Практично ж знайти таку заміну, мабуть, дуже не просто.

152

Тим часом, пожертвувати інтертекстуальністю і вжити замість цитати просто іронічний вислів у цьому випадку навряд чи правомірно – адже кумедність ситуації великою мірою зумовлена тим, що герой навіть у таку критичну мить життя висловлюється цитатою – тобто іронізує ніби мимоволі, підсвідомо. Якщо ж у перекладі на місці цитати з’явиться відверто іронічна репліка, то реакція і весь образ героя стануть іншими, ніж вони є в оригіналі.

Схожа проблема перекладу виникає в уривкові з книжки британської письменниці й журналістки Дж. Твіді “Letters from a Faint-hearted Feminist”, написаної у формі листування між двома сестрами – Мартою та Мері (до речі, ці імена – виразна біблійна алюзія на Марію Магдалену та її сестру Марту, що служить натяком на характер стосунків між героїнями):

Due to hitherto undetected … apricot mountain, baby has runs – i. e., baby sits, I run. Result: this postcard written under low cloud formed by fall-out from nappies incinerating in some foreign field that is forever England [Tweedie, 2003, c. 92].

Вислів “some foreign field that is forever England” – цитата з дуже відомого у Великій Британії патріотичного сонету Руперта Брука “The Soldier” (1914), написаного на початку Першої Світової війни:

If I should die, think only this of me: That there's some corner of a foreign field That is for ever England. There shall be In that rich earth a richer dust concealed;

A dust whom England bore, shaped, made aware, Gave, once, her flowers to love, her ways to roam, A body of England's, breathing English air, Washed by the rivers, blest by suns of home...

[The Oxford Book of the Twentieth Century English Verse, 1988, c. 213].

Для кожного англійця урочистий, патріотичний тон цього сонету – це ще й нагадування про імперське минуле, яким вони пишаються. Тобто, при інтерпретації цитати з сонету Р. Брука важливе значення має “вертикальний контекст”, зокрема історично-культурні реалії.

У розглянутому уривкові твору Дж. Твіді цитата з сонету Р. Брука звучить іронічно – піднесений, патріотичний тон сонету зіставляється з буденною і навіть потішною ситуацією: авторка поштівки описує сестрі, як вона “in some foreign field that is forever England” (насправді у Франції) героїчно “воює” з дитиною, що об’їлась абрикосів і має пронос (“baby has runs”). Цитата з сонету

153

“The Soldier”, що її вживає Дж. Твіді, належить до 100 найвідоміших цитат з Оксфордського словника цитат

[AskOxford.com,http://www.askoxford.com/worldofwords/quotations/100quotes],

тож можна припустити, що інтертекстуальна іронія у творі Дж. Твіді доступна переважній більшості читачів оригіналу.

Дуже приблизним відповідником цієї цитати в українській культурі є відоме гасло радянської епохи: “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”. Однак очевидно, що використати це гасло в перекладі розглянутого твору британської літератури неможливо через його іншу культурну належність.

Уперекладі можна спробувати маркувати цитату стилістично як інший – поетичний – текст, наприклад, за допомогою порядку слів і ритму:

Через щойно виявлену купу абрикосів, дитина має пронос – тобто дитина сидить, ношуся я. Наслідок: цю поштівку писано під хмарою диму від підгузників, що горять “в кутку землі чужої, де буде Англія навік” (переклад А. К.).

Ту саму цитату з сонету Р. Брука вжито і в романі американської письменниці Е. Лурі “Foreign Affairs”, проте загальна тональність відповідного уривка зовсім інша. Американка Вінні, насилу стримуючи сльози, розповідає британцеві Едвіну про смерть свого друга (і коханця) Чака, туриста з Оклахоми:

‘How is what’s-his-name, by the way?... Is he still digging for ancestors down in Wiltshire?’

‘Yes – no,’ Vinnie replies uncomfortably… She hasn’t dared mention Chuck. She knows it will be nearly impossible for her to tell the story without falling apart… But she plunges [into telling Edwin that Chuck is dead]. Several times she hears a tell-tale wobble in her voice, but Edwin seems to notice nothing.

‘So there’s some corner of an English field that is forever Tulsa,’ he says finally, smiling.

‘Yes.’ Vinnie strangles the cry that rises in her [Lurie, 2006, c. 275].

Уцьому уривкові цитата з сонету Р. Брука трансформована і звучить теж іронічно, але тепер це жорстока іронія. Едвін говорить про Чака зневажливо (“what’s-his-name”), навіть не помічаючи, що Вінні в розпачі від втрати таємного коханця. Цитуючи піднесений, патріотичний текст сонету, Едвін кепкує з Чака, американця з Оклахоми, який “героїчно” (читай: безглуздо) загинув в Англії. Для розуміння іронії важливо теж, що Талса (місто в Оклахомі) для британця Едвіна – це уособлення неотесаного Середнього Заходу США. Своєю реплікою Едвін цинічно використовує звістку про смерть Чака як привід продемонструвати власну ерудицію й дотепність на противагу простодушності друга-ковбоя Вінні.

154

Складність відтворення цієї алюзії в українському перекладі зумовлена не лише відсутністю українського перекладу творупрототексту – сонету Р. Брука, а й трансформованістю цитати. У випадку трансформованої цитати іронія частково зумовлюється зіставленням оригінального й нового (часто протилежного) змісту; тобто, щоб її зрозуміти, читач мусить реконструювати в пам’яті оригінальне звучання конкретної цитати. Якщо ж цитата походить із тексту, що відсутній у цільовій культурі, то трансформування цієї цитати в цільовому тексті не створить такого ефекту, як в оригіналі, – адже цільовий читач не зможе реконструювати в пам’яті її первинного звучання, оскільки не знає його. Утім, у конкретному випадку трансформувати цитату необхідно, бо в оригінальному вигляді (“є куток землі чужої, де буде Англія навік”) вона має, по суті, протилежний зміст. Тож варто спробувати, як і в попередньому випадку, маркувати трансформовану цитату стилістично, щоб хоча б частково відтворити інтертекстуальність та іронію:

–До речі, як там той ковбой? Досі розшукує предків десь у Вілтширі?

–Так… Ні… – невпевнено відповідає Вінні. Вона не наважилася сказати Едвінові про Чака. Відчуває, що не зможе розповісти про все, що сталося, й не розплакатись. Але не стримується й починає говорити. Кілька разів її голос по-зрадницькому тремтить, однак Едвін, схоже, нічого не помічає.

–Значить, тепер є “куток землі англійської, що буде Талсою навік”? – дослухавши, промовляє з усмішкою Едвін.

–Так. – Вінні насилу стримує сльози, що рвуться назовні

(переклад А. К.).

Український читач, очевидно, не впізнає цієї цитати, однак стиль (пост-позиція прикметника, поетизм “навік”) і зовнішнє маркування (лапки) виказуватимуть її як інший текст, що, своєю чергою, свідчитиме про іронію.

Теоретично, в перекладі роману Е. Лурі замість цитати з сонету Р. Брука можна використати інший вислів, що відомий у цільовій культурі і має зміст, відповідний для даної ситуації, однак у конкретному випадку цей вислів мусить походити з британської культури, оскільки в романі він належить снобові-британцеві, який хизується ерудицією – до того ж у дуже невідповідний момент. Очевидно, знайти такий вислів вельми непросто.

Як варіант, можна спробувати відтворити в перекладі іронію Едвіна, пожертвувавши алюзією на літературний твір, наприклад так:

155

–То кажеш, він героїчно поліг на чужині? – дослухавши, промовляє з усмішкою Едвін.

–Так. – Вінні насилу стримує сльози, що рвуться назовні.

–Що ж, Талса його не забуде (переклад А. К.).

У цьому випадку іронія створюється алюзією на відомий на пострадянському просторі іронічний вислів: “Батьківщина його не забуде” і підсилюється заміною в ньому пафосного слова “батьківщина” назвою примітивного (в очах Едвіна) американського міста Талса. Однак цей переклад дещо спотворює образ Едвіна – у ньому іронія грубіша, менш претензійна: тут Едвін уже не хизується ерудицією, а доволі відверто глузує.

Відтак, іронічні алюзії в мові персонажів служать важливим штрихом до образу мовця – вони свідчать про ерудицію, дотепність, іноді снобізм, зрештою, про іронічне світосприйняття. Тому в перекладі важливо зберігати інтертекстуальність, навіть якщо твір-прототекст не перекладений цільовою мовою і, практично, відсутній у цільовій культурі. Тактикою мінімального зусилля-максимального ефекту в таких випадках буде стилістичне маркування прихованої цитати, що відрізнятиме її від решти тексту. Інша можлива тактика – заміна оригінальної алюзії алюзією на інший твір, що присутній у цільовій культурі. Однак шукати таку заміну переважно доводиться лише серед текстів культури-джерела, оскільки відповідному персонажеві не личить цитувати іноземну літературу. Заміну алюзії іронічною реплікою без інтертекстуальності належить розглядати в останню чергу, оскільки така тактика зазвичай дещо змінює, примітивізує, образ мовця, а це – дуже істотна втрата при перекладі.

Отже, сучасні англомовні автори іронізують, посилаючись, здебільшого, на прецедентні тексти культури-джерела. Тож допускати множинність інтерпретацій при перекладі таких алюзій не правомірно. Завдання перекладача – з’ясовувати національнокультурні смисли інтертекстуальних посилань і відтворювати їх у цільовому тексті з урахуванням особливостей цільової культури. Потрібно зважати на різну інтегрованість творів-прототекстів у культуру-джерело і їхніх перекладів у цільову культуру та можливу розбіжність у їхніх національно-культурних смислах.

Наявність перекладу твору-прототексту цільовою мовою не гарантує автоматично ні впізнаваності іронічної алюзії на нього в цільовому тексті, ані ефективної тактики для відтворення цієї алюзії в цільовому тексті. Це стосується навіть такого універсального для християнських культур прецедентного тексту як Біблія. Іронічні алюзії на Біблію в українських перекладах не

156

завжди можна відтворити цитуванням відповідного уривка українського перекладу Біблії, оскільки ті самі фрагменти Святого Письма неоднаково інтегрувалися в англомовну й українську культури. Англомовні автори апелюють переважно до тих фрагментів Біблії, що в їхній культурі стали загальновідомими чи навіть перетворилися на фразеологізми. Тим часом, в українській культурі багато з цих фрагментів маловідомі й непрозорі для розуміння, що не дозволяє використовувати їх в українських перекладах для відтворення інтертекстуальної іронії і змушує перекладача шукати інших тактик.

Іронізуючи, автори цитують здебільшого найвідоміші у культурі-джерелі фрагменти прецедентних текстів, що наблизилися до фразеологізмів, часто з іронічними конотаціями. Тим часом, у цільовій культурі відповідні цитати з перекладів цих творів часто маловідомі й не асоціюються чітко зі своїми джерелами – а тим паче, не стали фразеологізмами. Отже, цільові тексти з такими цитатами в сенсі доступності інтертекстуальної іронії неминуче будуть асиметричними оригіналам, що змушує перекладача розглядати й інші тактики відтворення інтертекстуальної іронії – від надання пояснення в примітці до одомашнення цільового тексту шляхом заміни оригінальної алюзії іншим іронічним висловом, природнішим і прозорішим у контексті цільової культури, за умови що така заміна не тягне за собою інших важливих втрат і не спотворює оригінал.

В наявному перекладі твору-прототексту цільовою мовою може бути втрачений важливий смисл, що принциповий для розуміння іронії. У такому разі при відтворенні в перекладі іронічної алюзії на конкретний прототекст треба компенсувати цю втрату одним із способів, що найвідповідніший для конкретної культурної ситуації

– наприклад, перекласти цитату наново (якщо існуючий переклад твору-прототексту маловідомий у цільовій культурі), або трансформувати її, відтворивши цей важливий аспект, або ж надати пояснення в примітці. Якщо іронічна алюзія функціонує на макро-рівні як “формант сюжету”, то заміняти її в перекладі не можна, бо вона є свідомим вибором автора.

Якщо твір-прототекст не перекладений цільовою мовою, тобто, практично, відсутній у цільовій культурі, то забезпечити навіть відносну впізнаваність алюзії на нього в цільовому тексті неможливо. У таких випадках у перекладі варто намагатися відтворити принаймні стилістичний контраст між прихованою цитатою та метатекстом (за умови, що невпізнаваність алюзії не порушує когерентності тексту), або замінити оригінальну алюзію алюзією на твір, присутній у цільовій культурі, або ж пожертвувати інтертекстуальністю і відтворити в цільовому тексті лише функцію конкретної алюзії, тобто іронію.

157

Іронічні алюзії в мові персонажів служать важливим нюансуванням їхнього образу. Тому в перекладі мови персонажів інтертекстуальну іронію важливо зберігати, навіть якщо відповідний твір-прототекст не перекладений цільовою мовою і, практично, відсутній у цільовій культурі. Тактикою “мінімального зусилля-максимального ефекту” в таких випадках є стилістичне маркування прихованої цитати, що вирізняє її як інший текст. Ще одна можлива тактика – заміна оригінальної алюзії алюзією на твір, що присутній у цільовій культурі (зокрема, перекладений цільовою мовою). Заміну алюзії іронічною реплікою з втратою інтертекстуальності належить розглядати в останню чергу, оскільки така тактика зазвичай змінює, примітивізує образ мовця, а це дуже істотна втрата при перекладі.

158

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Інтертекстуальна іронія в сучасних англомовних прозових творах створюється посиланнями на прецедентні тексти культури; отже, ця іронія доступна й зрозуміла більшості читацької аудиторії оригіналів. Орієнтиром для перекладача тексту з інтертекстуальною іронією може бути механізм створення цієї іронії, який ми визначили так: інтертекстуальна іронія виникає при зіставленні двох різних за тональністю текстів, що містять спільний елемент – фразу, уривок, сюжетну лінію тощо – який функціонує як алюзія метатексту на прототекст. Ефект, що виникає при цьому, залежить від ступеня контрасту між тональностями метатексту й прототексту – від легкого відсторонення й заниження тону до цілковитої зміни значення спільного елемента в новому контексті. Отже, щоб зберегти в перекладі інтертекстуальну іронію, треба відтворити в цільовому тексті передусім контраст між тональностями метатексту й прототексту, що зіставляються через алюзію, водночас залишивши можливість так званого “наївного” прочитання. Цільовий текст, як і оригінал, має бути когерентний уже “на поверхні”; глибші смисли мають бути неочевидними й доступними лише для інтертекстуально-свідомих читачів.

Загальних підходів до відтворення в цільовому тексті інтертекстуальної іронії є два: очуження та одомашнення. Очуження означає збереження в цільовому тексті посилань на тексти культури-джерела; одомашнення означає заміну оригінальних інтертекстуальних посилань іншими, що зрозуміліші в цільовій культурі, хоч і не обов’язково асоціюються з нею. У перекладі текстів, що належать до “культурного капіталу” іншої нації, в українській культурі домінує принцип очуження у його “м’якій” формі – як спосіб збагачення цільової мови і як спосіб ознайомлення цільового читача з іншою культурою. Очужувати цільовий текст прийнято лише до тієї межі, доки це не шкодить його стилістиці й когерентності. У кожному конкретному випадку перекладачеві доводиться ретельно зважувати, що доцільніше: замінити культурно-специфічний елемент і таким чином одомашнити цільовий текст чи доносити іншу культуру, можливо, частково жертвуючи влучністю вислову й прозорістю тексту.

При інтерпретації та перекладі тексту з інтертекстуальними посиланнями доречно застосовувати семіотичний підхід – тобто орієнтуватися радше не на суб’єктивні асоціації, а на національно-

159

культурні смисли конкретних інтертекстуальних посилань як семіотичних одиниць і, відповідно, відтворювати ці смисли в цільовому тексті з урахуванням контексту цільової культури, послуговуючись цілим спектром тактик. Прецедентність текстів, що служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії,

– важливий чинник у перекладі. Семіотичність прецедентних текстів культури, точніше, їхні національно-культурні смисли мають слугувати для перекладача орієнтиром при інтерпретації інтертекстуальних посилань у тексті-джерелі.

Приховані цитати, що виконують функцію іронічних алюзій, особливо цитати з поетичних творів, доцільно відтворювати в цільовому тексті, якщо це можливо, за найпопулярнішими (хрестоматійними) перекладами відповідних творів-прототекстів цільовою мовою. Багато творів, що служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії в сучасній англомовній прозі, перекладено українською мовою, проте ці переклади значно менше інтегровані в цільову культуру, ніж оригінали в культуруджерело. Більшість українських перекладів прецедентних текстів англійської та американської культур не належать до прецедентних текстів української культури, що істотно ускладнює завдання відтворення інтертекстуальної іронії в українському перекладі. Ознакою прецедентності тексту (у тому числі перекладу), яка може служити орієнтиром для перекладача, є належність цього тексту до канону шкільної освіти у відповідній культурі. Отже, при перекладі іронічних алюзій важливо враховувати різну інтегрованість відповідних творів-прототекстів у культуру-джерело й цільову культуру і можливу розбіжність у їхніх семіотичних смислах у контекстах двох культур. Наявність перекладу твору-прототексту цільовою мовою не гарантує автоматично ні впізнаваності іронічної алюзії на нього в цільовому тексті, ані ефективної тактики для відтворення цієї алюзії в цільовому тексті.

Для створення інтертекстуальної іронії англомовні автори цитують здебільшого найвідоміші фрагменти прецедентних текстів культури-джерела, що наблизилися до фразеологізмів, часто з іронічними конотаціями. Тим часом в українській культурі відповідні цитати з перекладів цих творів переважно маловідомі й не асоціюються чітко зі своїми джерелами – а тим паче, не стали фразеологізмами. Отже, цільові тексти з такими цитатами неминуче будуть асиметричними оригіналам: у цільовій культурі є значно менше “ідеальних читачів”, здатних відчитувати національно-культурні смисли оригінальних інтертекстуальних посилань і, відповідно, іронію. Так, опитування студентів четвертого й п’ятого курсів спеціальності “англо-український

160