9. Сучасний стан злочинності в україні

Як повідомили у прес-службі депутата, згідно з довідкою Генеральної прокуратури, яка забезпечує ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань і здійснює формування статистичної інформації про стан і структуру кримінальних правопорушень, упродовж січня цього року зареєстровано кримінальних правопорушень (проваджень) 148 тисяч 44. У той же час за січень 2012 року (коли діяв старий КПК), згідно зі статистикою МВС України, зареєстровано 42 тисячі 372 злочинів.

З нинішніх 148 тисяч 44 кримінальних проваджень 39 тисяч 268 вже закриті. При цьому рівень злочинності на 10 тисяч населення у січні 2013 року становить 23,9%, тоді як в січні 2012 року - 9,3%, повідомив Москаль.

За його словами, у деяких регіонах цей показник просто зашкалює:

- у Криму він становить 36,6%;

- у Севастополі - 61,2%.

- у Дніпропетровській області - 33,8%;

- у Києві - 37,6%;

- у Херсонській області - 35,2% ;

- у Миколаївській області - 29,4%.

"Такого рівня злочинності на 10 тисяч населення не фіксувалося за всі роки незалежності України", - зазначив депутат.

За його інформацією, особливо тяжких злочинів зареєстровано 9 тисяч 934 проти 1 тисячі 55 за аналогічний період минулого року. Тяжких злочинів - 22 тисячі 280 проти 14 тисяч 292 за січень 2012 року. Навмисних убивств - 5 тисяч 270 проти 240 за січень 2012 року.

"Як колишній працівник МВС, я добре розумію, що раніше міліція могла приховувати від обліку крадіжки курей, велосипедів та інші дрібні злочини. Але вбивства ніхто не приховував. У Донецькій області зареєстровано 1227 убивств. У Криму - 744 вбивства, у Києві - 525, в Харківській області - 320, у Миколаївській - 292. Крім того, зареєстровано: грабежів 2 тисячі 819 проти 1 тисячі 610 за аналогічний період 2012 року; розбоїв - 1 тисяча 523 проти 286 за січень 2012 року; крадіжок - 34 тисячі 501 проти 20 тисяч 366", - повідомив Москаль.

11. Детермінація і причинність злочинності

Проблема причин злочинності є центральною для кримінології. Те чи інше вирішення цієї проблеми визначає науковий зміст кримінологічної теорії і її спрямованість.

Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Зауважимо, що кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога більше обставин, що визначають зміст і структуру досліджуваного явища.

Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв’язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження причиною наслідку. Причинність завжди має об’єктивний характер.

У загальнофілософському розумінні причинність є всезагальною, бо не існує явищ, які б не мали певних причин. І водночас не існує явищ, які б не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності важливо виходити з того, що необхідним є зв’язок між причиною і наслідком. Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності.

Детермінація (від лат. determinare — визначати, обумовлювати) — найбільш загальна категорія, що характеризує походження явищ, які вивчаються у природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і станів від інших, про зв’язок між речами і явищами.

Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв’язку: причинний, обумовлений і функціональний.

Як зазначалося, причинний зв'язок є зв’язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок.

Умова — це явище, яке формує причину або створює можливість її дії, і цей зв’язок з наслідком обумовлений.

Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна одних явищ спричиняє зміну інших.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є “причина": це явище, що безпосередньо зумовлює, породжує інше явище — наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв’язку явищ.

Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв’язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об’єктивні та суб’єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки.

Розглядаючи злочин як соціальне явище, необхідно враховувати, що оцінка одних явищ як причин, а інших як умов завжди матиме відносний характер, оскільки в одних випадках певне явище може бути причиною злочинності, а в інших — її умовою. Проте зауважимо, що явище стає причиною тільки за наявності конкретних умов, що сприяють їй.

У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко використовують термін “фактор", під яким розуміється причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.

Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, І. Фойницький), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця теорія передбачає наявність концепцій, які беруть за основу певну ознаку або групу певних ознак (обставин) і пояснюють їх дією зміст, природу і характер змін досліджуваного явища або процесу. Таким чином, у теорії факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кількох факторів.

У сучасній кримінології термін “фактор” різні вчені сприймають по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що визначає характер та окремі властивості досліджуваного процесу, явища, і групу причин, що об’єднуються за певною ознакою і сприймаються як домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном “фактор” підмінюють категорії “причина”, “умова”, “обставина”. На думку кримінолога К. Горяінова [13], фактором можна вважати і причину, і умову (необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному зв’язку. А. Зелінський [8], вважаючи фактор рушійною силою процесу детермінації, зазначає, що серед факторів того чи іншого явища (у розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умову. Причина в такому вузькому розумінні є вирішальним, активним фактором, який містить реальну можливість наслідку, а умова є відносно пасивним фактором, що впливає на розвиток причинного зв’язку, але не породжує на-слідку. Умова виконує роль каталізатора процесу: без наявності необхідних умов не настане і наслідок.

Важливе методологічне значення має розподіл факторів злочинності на об'єктивні й суб’єктивні. Об’єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать стан екології, економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін. Суб’єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб’єктивної детермінанти поведінки обов’язково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров’я, а також спадкові особливості.

У сучасній кримінології існує кілька методологічних підходів до встановлення причинного комплексу злочинності. Окремі вчені уявляють причинний комплекс різнорідним і тому вважають, що його потрібно поділити на ієрархічні рівні: причини злочинності взагалі; причини окремих категорій злочинів; причини окремого злочину. Дехто вважає, що природа злочинів однорідна і тому недоцільно поділяти фактори на такі, що впливають на одиничну протиправну поведінку, і такі, що формують злочинність як множину актів протиправної поведінки. Оскільки причини досліджуваного процесу є одними й тими ж, розбіжності полягають в інтенсивності їх впливу та ступені залежності поведінки людей від цих факторів.

Так, висловлюючи свою думку щодо класифікації криміногенних факторів залежно від їх рівня, А. Зелінський зазначає, що ця класифікація позбавлена логіки, оскільки не можна зараховувати до одного класифікаційного ряду поняття, що різняться за обсягом. Він піддає також критиці пропонований окремими вченими розподіл причин злочинності на корінні (класові суперечності) і некорінні (усі інші). Свою думку він обґрунтовує тим, що можна й необхідно чітко розрізняти причину і умову: причина породжує, а умова забезпечує генетичний зв’язок. Але явище, що породило наслідок, завжди є корінним й іншим воно бути не може.

Класифікація причин та умов злочинності

У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

- за природою;

- за рівнем функціонування;

- за змістом і способом дії;

- за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на:

- об'єктивні;

- суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. об'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови - це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

- поодинокі для певних злочинів.

За змістом і способом дії:

♦ загальні причини й умови ті, що впливають на всю злочинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурних змін тощо.

Вони можуть бути:

- економічними;

- ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо;

♦ особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

- причини та умови умисних і необережних злочинів;

- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо;

♦ причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин;

- пов’язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану;

- причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

- внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству;

- зовнішні - негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов" злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві дає нам ключ до розуміння того, чому злочинність існує і чим зумовлюється. Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конкретним злочинам.