Тема 12. Детермінізм і категорії обумовленості буття. План лекції:
Детермінованість як атрибут матеріального й ідеального буття.
Категорії “необхідне” і “випадкове”, “можливе” і “дійсне”.
Універсальні закони розвитку і взаємодії.
Моделі історичного розвитку.
Детермінованість як атрибут матеріального й ідеального буття.
Термін determino з латини перекладається як “визначаю”. Детермінація– це сама реальність обумовленості (змісту і форми, кількості й якості, динаміки й статики, причини й наслідку, можливості й дійсності, необхідності й випадковості). Детермінізм – це принцип, вчення, теорія, це форма виразу єдності світу, взаємної обумовленості всіх явищ, подій і процесів.Детермінізм – філософське вчення про об’єктивну закономірність взаємозв’язку, взаємної обумовленості явищ матеріального й ідеального буття світу. Протилежним вченням єіндетермінізм – методологічна позиція, яка заперечує об’єктивні причинні та інші зв’язки або пізнавальну цінність причинного пояснення в науці. Головний аргумент індетермінізму – наявність свободи волі людини. Існують своєрідні форми індетермінізму:фаталізм– визнає зовнішню обумовленість але без реальної взаємодії конкретних явищ і процесів. Його принцип: чому бути, того не минути. Визначає фатум, рок, доля – наперед визначена сила. Ніякої випадковості не буває: “лисий винен померти”;провіденціалізм – історія як вияв абсолютної волі Бога:здійснення покладеного плану божественного спасіння. Вчення розвинуте в філософії Августина як історичний шлях до есхатології Царства Божого. Жодна волосина не впаде з голови без волі аллаха – така думка мусульман; телеологія – вчення про детермінацію речей вищою зовнішньою метою і призначенням у відповідності з нею. Цілевідповідність покладається як особливий рід причинності, для якого головне питання – для чого? Заради чого? Телеос – мета, логос – вчення. Causa finalis – конечна причина – вимагає також антропоморфізації природних процесів, їхнього призначення й підпорядкування людині.
У забобонах широко використовуються стійкі каузальні зв’язки, які по суті не мають ніяких реальних підстав, не включені в універсальну взаємодію. Колись кіножурнал “Фитіль” показав як, страхаючись чорного кота, людина попала під удар горщика, скинутого з підвіконня третього поверху білим котом.
Справжньою протилежністю індетермінізму є абсолютний детермінізм, який не визнає моменту свободи між стихією й космосом Універсуму, спирається на однозначні лінійні залежності між явищами. Свобода – показник нелінійної, багатозначної залежності між тим, що називають ладом світу (Космосом) і стихією (невпорядкованістю) Буття. Геніальною була думка про самодовільне відхилення атомів у Епікура. Сьогодні наука має справу з багатозначними залежностями у взаємодії самих різних елементів у певних системах, з ланцюгами причин у всій їх структурній складності. Наочно це виявилося в інформаційних системах: природних, а ще більше в комп’ютерних. Рух одних речовин і енергій може переноситися на інші. І це перенесення виступає причинами у ланцюгах прямих і зворотних зв’язків.
Центральним ядром вчення детермінізму є положення про існування причинності. Принцип каузальностіспирається на причинну, з необхідністю, обумовленість одних явищ іншими при певних конкретних обставинах і положенні, на генетичний зв’язок між окремими станами видів і форм буття. Досить довго лише каузальність розглядалася як єдиний тип детермінації, бо вона легко виявляється, помітна у явищах. Лапласівський абсолютний детермінізм тримався на лінійній механістичній причинності , тому був упевненим, що варто лише знайти формулу сучасного стану матерії і тоді можна знати будь які події в природі у майбутньому. Отже механістичний детермінізм у своїх крайнощах збігається з фаталізмом: невмолимим зчепленням причин і наслідків у замкнутій каузальній системі. Вперше розвінчав абсолютизацію каузального детермінізму Д. Юм, підштовхнувши глибокі роздуми Канта.
Причина (явище, яке викликає певну дію) інаслідок(реакція на цю дію). Структурне розмаїття і різноякісність буття неможливо пояснити поза взаємною обумовленістю, у тому числі каузальною, яка розгортається у часі, але не лінійно. Окремі каузальні зв’язки включені в універсальну взаємодію. Зовнішня причинність – шлях до “дурної безконечності”. Гегель у “Науці логіки” (М., 1971, т. 2, с. 208-221) писав: часовим інтервалом розділені не причина і дія, а форми, в яких знаходить вираз причина і дія. І взаємодія існує не між причиною і дією, а між їхніми формами, між подіями і тілами, які надають вираз причині і дії. Одна причина має різні дії: куля, випущена зі зброї, вбиває живе, руйнує механічно, нагрівається і нагріває.
Різне відношення причини і наслідку: причина передує наслідку; причина збігається з наслідком; наслідок активно протидіє причині. Чи ж сам факт породження наслідків (слідів дії) не є водночас фактом зміни причини? Є! Тому й можливі зворотні зв’язки. Прості й складні причини (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психічні, соціальні, інформаційні, енергетичні), системні й поза системні, динамічні й статистичні. Статистичні теорії причинності включають невизначеність, неоднозначність, але це не має відношення до індетермінізму.
Привід і причина. Виселення індіанців навахо й хопі: привід – ворожнеча племен між собою, а причина – уран, газ, вугілля на території їх проживання. Постріл Принципа в Сараєві – лише привід до І Світової війни.