Категорії обумовленості буття.

Неймовірне (ніщо). неможливе

мала ймовірність

min слабка обумовленість

випадкове

абстрактна можливість реалізована можливість

+

дійсне

можливе

лінія часу

–

нова можливість

здійснення буття з

необхідне

небуття

реальна можливість

max

велика ймовірність

Достовірне (існування) Дійсні (суттєві) умови

повнота умов як Універсальна взаємодія в певних обставинах і на визначених підставах

причина

наслідок

привід

Можливості вибору

свобода

необхідність

Дві останні категорії – це не категорії детермінації, а категорії вибору.

Необхідність і свобода. Пізнання причин окремих явищ спрямоване на розкриття сутності, але ж вичерпного знання причин неможливо досягти. Ще важче осягати буття можливого, прогнозувати ЩО буде. Існує відстань між ладом (Космосом) і стихією (невпорядкованістю) світу; між необхідним і випадковим; між цілим і частковим; між формою і змістом; між загальним і одиничним, між явищем і сутністю, можливим і дійсним (це також і сіра вірогідності здійснення потенціальних можливостей людини). Отже момент свободи в Універсумі досить складний і значний, що не лише забезпечує, але й вимагає свободи вибору людини, усвідомлення можливостей і цінності свободи. Категорії вибору надають виразу буттю з боку питання “навіщо воно?”. Але не можна вважати свободу чимось довільним або й свавільним (своя воля – що хочу, те й роблю). Свобода не абсолютна, вона момент необхідного (богиня Ананке у еллінів), навіть на рівні волі. Свобода волі немислима поза свободою вибору. Людська свобода – це діяльність у відповідності з мірою усвідомлення необхідного. Хто хоче бути вільним (незалежним) від голоду, має свідомо діяти в межах необхідності отримання урожаю, включаючи примхи погоди. Дії людини вплетені в тканини необхідних процесів, але їх ефективність залежить від суб’єктивних зусиль як вияву свободи. Але навряд чи люди будуть створювати товариство для допомоги сонячним затемненням.

Отже, детермінація, як бачимо, набагато ширше поняття, ніж каузальність. Це такий зв’язок, у якому одне явище викликає до буття або суттєво змінює якість буття іншого, перетворюючи й себе самого.

3. Закони розвитку і взаємодії.

Поняття закону. Закон – інваріантне, стійке, ідентичне, “надійне” у явищі чи між явищами.Стійкий, повторюваний, об’єктивно існуючий, суттєвий і необхідний загальний зв’язок у явищі чи між різними явищами. Гегель казав про спокійне, “тихе” у явищі. Філософія має справу з найзагальнішими законами буття. Кожна пара категорій діалектики – особлива модальність найзагальніших зв’язків всього буття світу. Загальні всьому закони буття (добірніше в кінці лекції та в інших темах розглянуті).

Логічна форма закону – судження. Онтологічна форма закону – суттєве, жорстко детерміноване відношення. Гносеологічна форма закону – поняття про залежність, мета науки.

Єдність законів діалектики. Світ є завжди єдиним, і у ньому все поєднано. Універсальні закони діалектики стосуються саме цієї єдності. Основні закони діалектики - це закони Всеєдності, це один закон, але в трьох аспектах (як і Бог – один, але у трьох іпостасях).

Нема трьох законів, є три грані, три аспекти одного й того ж. Аспекти такі: джерело, механізм і характер взаємного зв’язку і розвитку. Не окремо розвитку й окремо зв’язку, бо й вони – моменти єдиного. Розвиток – це зв’язок у часі, зв’язок – це результат попереднього розвитку. Джереловказує на момент, який показуєчомувідбувається розвиток, чому все зв’язане?Механізмвказує на момент, який показуєяк,яким чиномвідбувається розвиток? Який зв’язок його забезпечує?Характеррозвитку ілюструє залежність між тим, що було і що стало в результаті перетворень, тенденцію подальших змін. Адже нічого нікуди не дівається, все тільки трансформується. Існує єдність того, що було і того, що стало, того, що колись стане. Характер розвитку відповідає на питання: який зв’язок “нового” й “старого”, минулого, теперішнього й майбутнього ?

(Закони розвитку і взаємодії (закони діалектики) – всезагальні: не існує у світі нічого такого, що не підкорялося б цим законам. Вони загальні всьому. І об’єктивні, тобто від волі будь-кого незалежні. Єдність законів діалектики обумовлена єдністю самого буття світу (все, що є у світі, томує, було і буде, що є все інше, чим воно обумовлене і з чим пов’язане)..

Закон протиріччя(єдності та суперечності протилежностей, тенденцій розвитку і взаємодії). Протиріччя між буттям і небуттям будь-якої окремої речі чи явища – це й є джерело розвитку. Якби окреме лише було, воно було б завжди собі рівним, само-тотожним, а отже абсолютним. Уявіть лише: ви якось народилися й лишилися завжди таким як народилися. Насправді суперечність того, що ви є і водночас не є, дає імпульс мінливості, у якій ви й зберігаєтесь. Протиріччя рухає, забезпечує само-рухомість (іманентне джерело).

Вперше протиріччя на рівні філософії осмислене Гераклітом. Образ ліри і лука. Апорії Зенона. Гегелівське вчення про заперечне. У марксизмі наполягання на “боротьбі” протилежностей. Боротьба класів як джерело історичного розвитку – це порушення гегелівського принципу єдності протилежностей. Лише у єдності боротьба причетна до джерела розвитку. Невірно також вбачати “ядро” діалектики у одній “іпостасі” – законі протиріччя.

Протиріччя – внутрішнє закономірне відношення протилежних боків чи тенденцій одного й того ж на одній сутнісній підставі у зв’язку з їхньою взаємною обумовленістю (буття й небуття, буття у собі й буття у єдності зі світом) і взаємною виключністю, взаємним утвердженням і запереченням.Протиріччя – таке взаємовідношення і взаємозв’язок між діаметральними протилежностями, в якому вони взаємно покладають (момент єдності суперечки) і взаємно заперечують (момент суперечки єдності) одна одну в тому ж самому відношенні, в одному часі й на одній і тій же підставі. Тотожність відмінного й тотожного в формі відмінності:Р Т (Р Т).

Відмінність –

– +

Тотожність +

Окреме – відокремлене мислено не лише від всього іншого, але й від себе самого (тотожне собі – відмінне від себе). Тотожність – буття в собі і для себе, що забезпечує унікальність, неповторність одиничності. Відмінність – буття через інше як заперечення власного буття у розрізненні.

Згадайте єдність протилежних космічних сил Емпедокла: Ерос (любов) і Еріда (розбрат). Але не є внутрішнім діалектичним протиріччям відношення протилежностей війна-мир, день і ніч (вони у різному часі).

Стадії розгортання протиріччя: несуттєва відмінність, суттєва відмінність, протилежність, вирішення суперечності в реальних процесах і в пізнанні.

Визначення закону: Всім явищам, речам, процесам, подіям, сутностям світу притаманні внутрішнісуперечності, в силу яких вони не можуть лишатися завжди тими ж самими. Протиріччя – первісне джерело розвитку вічного життя.Законпротиріччярозкриває внутрішню єдність і суперечність протилежностей у будь-якому предметі чи явищі з бокуджерела.

Існує небезпека зведення універсальної загальності закону до певної суми прикладів, пошуку джерел саморозвитку лише назовні, у якихось конкретних причинах. Причина не є джерелом. Зверніть також увагу на те, що сутнісна суперечливість у думках – це перш за все вираз суперечливості у самій реальності буття. Антиномічність розуму там має джерело. Хоча це не виключає спірки розуму з самим собою. Протиріччя – вираз єдності форми зовнішнього предметного зв’язку й думки про предмет. Формально-антиномічний вираз суперечності є водночас неформально-змістовним моментом включення думки в реальний процес цілісного універсуму.

Закон кількісно-якісного перетворення – переходу кількісних змін у якісні і навпаки. Він може бути сформульованим у такомувизначенні: зміна якості будь-яких об’єктів відбувається лише при умові, коли накопичення кількісних змін досягає відповідної межі – міри – і здійснюється якісний стрибок. При цьому якісна зміна забезпечує нові кількісні процеси. В новій якості – нова кількість. Тобто є й зворотне перетворення якості у кількість. Отже, головними категоріями характеристики закону, які треба засвоїти, виступають: кількість, якість, міра, стрибок. Зверніть увагу, що стрибок – це лише момент “зняття”, якісний перехід, не весь процес кількісних змін, а лише його результат при досягненні міри, момент переходу від попередньої якості до нової.

Закон чудово описує структурну невичерпність універсуму. Він є джерелом розмаїтості світу. Він є показником: невичерпності явищ універсуму, послідовності і спрямованості становлення і розвитку, його нелінійного характеру, самої можливості свободи, багато-якісності будь-якої речі, явища чи процесу (у тому числі творчості; дійсно, жодне визначення творчості неможливе поза цим законом). Він же – чи не найглибший чинник обумовленості. Він же задає мірило (масштаб) порівнянь.

Закон синтезу (“заперечення заперечення”) в процесі розвитку: показує взаємозв’язок послідовних етапів розгортання певних явищ. Особливу увагу звертають на обумовленість спадковості між тим, чим була певна якість і чим вона стала та може стати. Збереження при перетвореннях. У кожному утверджені є й момент самозаперечення, який і є головною умовою розвитку, а не просто руху. Єдність моментів рухомості й стабільності в активності універсуму. Змінюючись успадковується, успадковуючись змінюється. Утримання змісту попередніх стадій і етапів розвитку. Розвивається одне й те ж і завжди інше (не те саме). Те зберігається не в тому, те змінюється у тому. Циклічність: те не те на різних стадіях. (наче б то повторюється, але на вищому рівні буття). Спіраль – образ поступальності незамкнутих циклів при якісних змінах. Бувають і відносно замкнуті цикли.

Справді, куди дівається те, що було? Адже ми завжди пам’ятаємо, що з нічого - нічого не буває, що ніщо нікуди не дівається. Не буває абсолютного знищення (даремне заперечення). В перетвореннях “знімається” те, що було. Категорія “зняття” – вузлове поняття закону синтезу, яке характеризує певне збереження, успадкування попередніх станів при запереченні, тобто заперечення самого заперечення. Закон указує на характеррозвитку: поступальність, повторюваність, циклічність, зняття.

Закон тріадичний: теза + антитеза = синтез. Це лише чиста форма циклу, бо далі цикли можуть повторюватися довго. + +– .

Первісне суспільство перетворилось у цивілізацію (стародавню, середньовічну, капіталістичну). Що далі? Ніхто їх не заперечував: вони внутрішньо заперечувались, знімаючись у наступних незворотністю часу, маючи ретроспективні сили в них.

Психологія юнацтва схильна до зовнішнього (даремного) заперечення: ізоляціонізм, максималізм, незацікавленість складними заняттями і складнощами життя (легковажне спрощення і ускладнення простого), нігілізм.

Енгельс Ф. Заперечення заперечення досить загальний і тому саме досить широко діючий і важливий закон розвитку природи, історії, думки. Анти-Дюринг (145); Діалектика природи. (163). І все ж в 70-ті марксисти вели дискусію про все-загальність закону (Мелюхін – за, Руткевич – проти).

Маркс у молоді роки (студентські) малював “безкінечні гегелівські тріади”.

Плеханов Г.В.: “Овес все ж таки буде зростати за Гегелем”.

Ульянов В.І. “Не лише овес росте за Гегелем, але й російські соціал-демократи воюють між собою також за Гегелем”. (П.П.С. т. 8, с. 400).