3

Тема 11. Рух, час і простір. Система універсуму. План лекції:

1. Активність Універсуму і рух матерії.

2. Форми руху матеріальних систем.

3. Системність. “Ціле” і “часткове” як визначеності системи. Система Універсуму.

4. Простір і час. Конечне й безкінечне.

11.1. Активність Універсуму і рух матерії.

В історико-філософській традиції – від самих її джерел – конституюються альтернативні трактування руху: від релятивізму, що абсолютизує його (починаючи з Геракліта) до тотального його заперечення (починаючи з елеатів). У багатьох філософських вченнях, які надають онтологічний статус рухові, він трактується в якості атрибутивної й універсальної характеристики основ буття (за Аристотелем, "пізнання руху необхідно спричиняє пізнання природи"). У рамках матеріалізму рух розумівся як спосіб існування матерії (Толанд, Дідро, Гольбах, Енгельс, Лукач і б.і.). У філософії Лейбніца і Гегеля були висловлені погляди на рух не як на механічне переміщення, але як на якісну зміну, що реалізується в нелінійному механізмі вирішення протиріч. Рух, що припускає якісну трансформацію об'єкта, який рухається, може мати двояку спрямованість: 1. підвищення рівня складності системної організації об'єкта, що рухається, ускладнення й диференціація його зв'язків із середовищем (прогрес); 2. нагромадження потенціалу хаотичності й неорганізованості; зниження можливостей і спрощення внутрішньої і зовнішньої структури об'єкта (регрес).

Саморухомість елементів світу – це дійсно їх невід’ємна властивість, тому рух – це спосіб буття матерії, її головний атрибут, а категорія перетворення – динамічна характеристика взаємозв’язків матеріальних об’єктів. Рух є всяка зміна взагалі: у будь-якій сфері й формі. Мінливість не відкидає збереження в рухові, але спостерігаєтьсявідносність спокоюіабсолютність активності у всіх формах руху різних матеріальних систем і на всіх структурних рівнях самоорганізації буття світу. Людина, як особливе утворення світу, також саморухома організація. Універсум – це вже й результат, і умова, і причина активності Буття. Є різні точки зору стосовно джерела активності: зовнішнє (Бог, ентелехія, нус, Абсолютна Ідея чи Воля тощо), іманентно притаманне (саморухомість матерії). У будь-якому випадку матерія розглядається як субстрат рухомості, але не завжди як субстанція.

Спокій – це момент стійкого у рухомому. Чим значніше рух, тим більший спокій. Це особливо помітно у формах руху, які є найстійкішими моментами спокою (збереження при перетвореннях, змінах).

У рамках сучасної науки рух розуміється в контексті його зв'язку з феноменами простору, часу й енергії (спеціальна і загальна теорія відносності). В цьому контексті виявляється й онтологічний зміст сформульованих ще античною філософією апорій, зв'язаних з розумінням руху (єдність його континуальності та дискретності). У контексті європейської культури поняття руху аксіологічне акцентоване, що знаходить вираз в диференціації його значень (рух як "зміна взагалі"; спрямований рух як розвиток; прогрес і регрес як варіанти розвитку і т.д.). На відміну від цього поняття спокою конституюється в європейській традиції в якості одного значення (альтернативний підхід у традиційних східних – зокрема, давньоіндійській – культурах. Індійська філософія фіксує п'ять різних видів спокою, з одного боку, і руху взагалі, як такого, - з іншого).