3

Розділ ІІІ. Соціокультурні аспекти буття.

Тема 15. Суспільне буття людини. Сфери суспільного життя.

План лекції:

1. Особливості предмету соціальної філософії.

2. Матеріальне буття людини і сфера економічного життя суспільства.

3. Соціально-політична сфера суспільного життя.

4. Соціальне життя суспільства.

5. Духовне життя суспільства.

1. Особливості предмету соціальної філософії.

Філософія природи, суспільства, культури (людського духу). Як ми вже знаємо, філософія має справу лише з загальним для всього буття. Але вона може зосереджувати увагу на певних сферах і рівнях буття світу. Першою формою філософського мислення у всіх стародавніх цивілізаціях була натурфілософія. Звичайно, природа мислилась у повноті космічного Універсуму, в якому все було живим і одушевленим. З часом змінюються уявлення про зв’язки людини та природи, але поза цими зв’язками філософія не розглядає природу. Не бачить вона поза ними і суспільство чи культуру. Існує соціологія – як загальна теорія суспільства, існує культурологія – як теорія культури. Навіщо, здавалося б, ще й соціальна філософія, філософія культури?

Звернемо увагу на відмінність предмету соціальної філософії і соціології. Соціальна філософія розглядає суспільство у цілісному синхронному й діахронному контексті універсальних зв’язків усіх трьох широких сфер буття (дивись графічний рисунок). Тоді й розкривається те, чого науковий підхід соціології просто не здатний помітити. Особливості, місце й роль суспільного буття в універсальній взаємодії природи та людини. Соціологія і культурологія цікавляться духовним життям людини чи суспільства, але як воно не схоже у цих науках. Від обох відрізняється погляд соціальної психології.

Місце суспільного буття в універсальній взаємодії природи і людини визначає особливості предмету соціальної філософії. Поняття суспільства (як взаємодії людей у складній системі спілкування і засобів комунікації) вимагає будь-які категорії суспільного буття визначати крізь призму людських стосунків. “Власність”, ”владність”, ”техніка” – все це, перш за все, людські стосунки з приводу предметів володіння, правління, засобів праці та способів її, а не сам по собі предмет, не його фізична природа.

Соціальна філософія – галузь філософського знання, що визначає і певним чином описує якісну своєрідність суспільства, його закони, соціальні ідеали, генезис, специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні та форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства., долю і перспективи, логіку соціальних процесів та можливості їх прогнозування. Домінантною характеристикою соціальної філософії як сукупності соціально-нормативних вчень можна вважати встановлення норм громадського життя.

У сучасному суспільстві соціальна філософія стає рефлексуючим виразом динаміки розвитку суспільствознавства. Між філософією історії і сучасною соціальною філософією відсутній безпосередній зв'язок: "лакуна" була майже на сторіччя заповнена позитивістськими схемами дослідження і соціологією, яка відкидала питання про філософське осмислення соціального буття і його пізнання. У середині 20 століття соціологія була змушена відступити перед проблемою "людського виміру" процесів трансформації соціальних систем і визнати питання про «повернення людей у теорію».

Соціальна філософія виявилася перед необхідністю формувати світогляд, що спирається на проблемність соціального буття і пізнання і надає якісну систему орієнтирів людській діяльності. Її завданням є вивчення суспільства як цілісної системи, включеної в універсальне буття, бо ж надто узагальнене знання не може бути не світоглядним.

Поняття суспільства в філософії має не одне визначення. Суспільство – найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності; історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комюнітарне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни. Суспільство – система історично утворених форм сумісної діяльності та взаємодії, взаємних відносин між людьми, їх відношення до природи, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності, у цілісному життєвому контексті.

Отже, суспільство – поняття, що фіксує предмет соціальної філософії у якості базисної категоріальної структури. У широкому сенсі – це системне утворення, яке виділилося з природи, і являє собою історично мінливу форму життєдіяльності людей, виявляється у функціонуванні й розвитку соціальних інститутів, організацій, спільностей і груп, окремих індивідів. У вузькому сенсі під суспільством нерідко розуміється історично конкретний тип соціальної системи (наприклад, індустріальне суспільство) або окремий соціальний організм (наприклад, японське суспільство).

Суспільство – основна категорія філософії і соціології. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства можливий тільки на базі дослідження його ідеальної моделі. Виявити внутрішню необхідність реального процесу можна, лише звільнивши її від конкретно-історичної форми, представивши процес у «чистому вигляді», у логічній формі. Теоретичний аналіз суспільства припускає розгляд його як цілісного організму, частини якого не тільки впливають одна на одну, але і знаходяться в супідрядності. Пошуками основ історичного процесу займалися усі філософські системи з найдавніших часів, покладаючи певне бачення і ті або інші методологічні установки для часткових соціальних наук. Теоретичну модель суспільства спочатку давала лише теологія – всьому відводилося певне місце та давалося відповідне пояснення у Цілісності Божого світу. Це досягалося зведенням всього змісту до сенсожиттєвих орієнтацій, а не до об’єктивних залежностей, які розкриває конкретна соціологія та окремі науки про суспільство. Передумовою ж для них є певна базова світоглядна модель, яка спиралася б не на зовнішній «двигун», а на іманентний саморозвиток суспільства.

В історії соціальної філософії можна виділити наступні інтерпретації суспільства:

1) Органічна школа в соціології (кінець 19 - початок 20 ст.). Її представники ототожнювали суспільство з організмом і намагалися пояснити соціальне життя біологічними закономірностями. Порівняння його з організмом проводилося багатьма мислителями (Платон, Гоббс, Спенсер), однак вони не вважали їх тотожними. Представники ж органічної школи покладали прямий ізоморфізм між суспільством і організмом: роль кровообігу виконує торгівля, функції головного мозку – уряд і т.п.

2) Теорія походження суспільства як продукту довільної суспільної угоди індивідів.

3) Антропологічний принцип розгляду суспільства і людини як частини природи (Спіноза, Дідро, Гольбах). Гідним існування визнавалося лише суспільство, яке відповідає справжній, високій, незмінній природі людини. У сучасних умовах найбільш повне обґрунтування філософської антропології дане Шелером, де категорія "людини" конституюється як антитеза і суспільству, і природі.

4) Теорія соціальної дії, яка виникла в 20-і роки 20 ст. (М. Вебер, Знанецький), спирається на ідею, відповідно до якої в основі соціальних відносин лежить установлення "сенсу" (розуміння) людьми намірів і цілей дій одна одної. Головне у взаємодії між людьми – усвідомлення ними загальних цілей і завдань і те, щоб дія актора була адекватно зрозумілою іншими учасниками соціального відношення;

5) Функціоналістський підхід до суспільства (Парсонс, Мертон). Суспільство розглядається у філософській традиції в контексті його взаємодії як із природою так і з індивідом як особистістю. При характеристиці суспільства необхідно враховувати не тільки процеси функціонування, але й розвиток соціальних систем, тому що еволюція суспільства може бути розглянута як такий процес, що веде до підвищення рівня організації. Функціонування і розвиток соціальної системи обов'язково припускає змінюваність поколінь людей і, отже, соціальне успадкування. Люди не діють як одиничні істоти, вони взаємно діють. Звідси виділяють два основні моменти:

1. Суспільні відносини – це різноманітність зв’язків, взаємодій, стосунків спілкування між соціальними групами, верствами, стратами, етносами, націями, особистостями. Вони мають різну якість у різних сферах суспільного життя, включають оцінний момент, носять нормативний характер.

2. Соціальна діяльність. Включає два елементи. Першим елементом є сама людина (суб’єкт діяльності) як цілісний ''мікрокосмос", тобто її найпростіше, далі неподільне утворення.. Другим елементом є об'єкт соціальної діяльності. Об'єкти соціальної діяльності можна розділити на два класи: 1. речі – предмети і знаряддя, за допомогою яких люди впливають на навколишній реальний світ. За допомогою речей люди здійснюють адаптивну діяльність, пристосовуючись до середовища шляхом її матеріально-енергетичної переробки, цілеспрямованого перетворення; 2. символи, знаки (книги, картини, ікони тощо) – ці предмети служать не безпосередньо зміні реальності, а зміні наших уявлень і знань про неї. Вони впливають на нашу свідомість, прагнення, цілі, і через них, опосередковано, впливають на відмінну від свідомості реальність. Функція символів – втілювати в собі особливим чином закодовану інформацію, служити засобом її зберігання, нагромадження, передачі, що дозволяє людям погоджувати цілі своєї колективної діяльності. Необхідність символів пов’язана з тим, що будь-які ідеї, образи, почуття, покликані вплинути на поводження людей, можуть зробити це, і лише в такому разі знайдуть деяку "тілесну оболонку", стануть матеріальними провідниками, "переносниками сенсу". Якщо речі є прямим знаряддям адаптації, то символи забезпечують цілеспрямованість людської діяльності.

Механічний набір людей речей і символів не створює цілісне системне утворення – суспільство. Для його існування необхідна складна сукупність внутрішніх зв'язків між всіма класами соціальних предметів.

Соціум – це особлива система, що включає різноманітні елементи суспільного (спільнот, спільностей) та культурного буття, безпосередні й інституалізовані стосунки людей. Соціум включає такі елементи: процеси (діяльність, взаємодія, події); стосунки (безпосередні й інституалізовані, надзвичайно розгалужена система); спільноти та спільності; соціальні інститути – найстійкіші чітко організовані на підставі функціонально-рольової взаємодії між людьми культурні комплекси, які відповідають у певній мірі певним важливим суспільним потребам й інтересам.

Принцип структурування суспільного буття також задається особливостями предмету соціальної філософії, яка, на відміну від соціології, зберігає зв’язок соціуму з універсумом, сферами природного і духовного буття. Скористаємося «п’ятичленкою» форм руху Енгельса. Поняття суспільне життя зберігає зв’язок із попередньою для соціальної форми руху матерії біологічною формою (“біос” – життя) та дає можливість розгляду життєздатності всіх його підсистем (сфер). Його можна розглядати у синхронному (одночасному просторовому вимірі) або ж діахронному (у вимірі розвитку в часі) аспектах. У першому випадку ми будемо мати справу з будовою суспільства, елементи якої характеризуються як “сфери суспільного життя”. Їхня типологія подається в наочно-графічній таблиці предмету соціальної філософії. У другому випадку будемо мати справу з розвитком суспільства як природно-історичним процесом.

Коротко позначимо основні моменти проблематики кожної зі сфер суспільного життя.

Таблиця 10. Предмет соціальної філософії:

всезагальні зв’язки (закони), перенесені на аналіз лише соціальної сфери буття