23

Тема 16. Людина у суспільно-історичному процесі. План лекції.

1. Антропогенез і його основні чинники. Історичні спільності.

2. Джерела, мета і рушійні сили суспільного розвитку.

3. Питання про історичний розвиток і прогрес.

У діахронному аспекті головними моментами проблематики соціальної філософії виступають такі: джерела, мета і рушійні сили суспільного розвитку; потреби й інтереси людей як рушійні сили розвитку суспільства; мета – засоби – процес – результат. Цілеспрямованість і цілевідповідність. Чи виправдовує мета будь-які засоби? Суб’єкт історії. Поняття “народ”. Особа і народні маси. Можливості особи у суспільстві. Історичні особи і культ особи. Роль національної еліти. Пріоритет інтересів: спільності чи особи? Права людини. Формаційний та цивілізаційний підходи до розвитку людства. Поняття і сенс прогресу. Питання про історичний прогрес, його чинники, критерії (речовий і людський, особистісний), про роль насильства як повитухи суспільного прогресу. Науково-технічний і соціальний прогрес.

1.Антропогенез і його основні чинники.

Природа людини та її походження – наскрізна проблема філософії. Що є визначальним: сутнісна природа людини чи природна сутність її? Що ширше – природа людини чи її сутність? Людина – істота соціальна чи біологічна? Одразу зазначимо, що внутрішньо людина значно більша, ніж зовнішньо (у спілкуванні). Біологія – лише організмічна внутрішність, не духовна. Вона не значніша для суті людини, ніж «внутрішні органи» для суспільства. Людина – істота універсально-космічна. Ось до чого ми винні прийти. Але розглянемо все по-порядку…

Біологічна еволюція людини трактується в концепції “двох стрибків” Б. Поршнєва: від природної тварини (natural) до Homo erectus (людина випрямлена) – від Homo erectus до Homo Sapiens (людина сенсотворна, смисляча – таку назву дав Карл Лінней. Подальша еволюція соціальних і діяльних можливостей людини та їх наслідків (техногенез, зміна якості геоландшафтного середовища і предметного оснащення буття людини – артефактів) все менше залежала від природних чинників. Тому антропогенез включає в себе етногенез, соціогенез, культурогенез (а з ним процес індивідуалізації, розвитку особи). Туземне дитя, вивезене з острова й виховане в середовищі цивілізації, легко стає «парижанином» чи «киянином». Це означає, що природна еволюція вже не має великого значення і людина досить легко (не без врахування генетичного рівня як такого у певного індивіда: генетичні можливості туземця можуть значно перевищувати можливості європейця) засвоює всі мірки універсального буття при відповідних соціокультурних умовах і обставинах. Це і є свідченням того, що спосіб існування людини – біосоціальний, але спосіб буття – універсально-космічний.

Етногенез забезпечив прискорену еволюцію культурних можливостей людини. Цікавою є концепція етногенезу Л.М. Гумільова. Антропосфера виглядає у нього як насичення людиною природного буття артефактами і знаково-символічними та ідеальними моделями орієнтування. Мозаїчна антропосфера, що постійно змінюється в часі історії і просторі взаємодії з ландшафтом планети – це етносфера. Етнос – не суспільство, не мова, не ідеологія, не культура, не релігія, не те, що пішло від одного предка. Лише в процесі все це утримується як єдність етнічного різноманіття. «За час існування вид Homo Sapiens не один раз і постійно модифікував своє розповсюдження на поверхні Землі» (Гумільов, 1990, с. 21). Етнос – це і не однаковий вид діяльності: до одного етносу належать чукчі, що розводять оленів, мисливці, рибалки. Отже, як стійкий стан етнос – повна ілюзія, його реальне буття – процес! Етнографія – ніщо без етнології. Як і демографія. Для етносу притаманні «стан» і «здобутки», для його культури – «події», «достопам’ятність», хронографія і біографія. Етнос є носієм властивостей культури, тобто її субстратом.

Соціогенез суттєво вплинув на етногенез, на універсально-космічний спосіб буття людини. Він принизив людину до матеріального виробництва заради прибутку, до домінування ринкових стосунків. Вони забезпечили комфорт, видимість свободи, ілюзію успіху, іміджі самовдоволення. Але ціною неймовірної розтрати людської суб’єктивності, вільного часу. «Царство свободи» справді знаходиться по той бік власне матеріального виробництва. Ринок необхідний, але він не може бути вищим сенсом буття. Сьогодні ринок переходить від стадії національного до глобального. Які будуть наслідки? Ще побачимо.

Соціогенез пов’язаний не лише зі стадіями суспільного розвитку (дикунство, варварство, цивілізація), але й зі зміною спільнісних форм взаємодії людей. Історичні форми спільностей – не політичні утворення, а живі (природною речовиною й енергією забезпечені) спільноти. Штучні спільноти на кшталт «радянського народу» небезпечні феномени. «Ради» не «роди» – вони не здібні народжувати живого, лише соціотехнологічних монстрів.

Прогрес спілкування у найзагальнішому вигляді подається через поняття «історичні форми спільностей».