Тема 18. ЦІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ І СТРАТЕГІЯ МАЙБУТНЬОГО.
План лекції.
Людина у сучасному світі. Особливості і протиріччя сучасної цивілізації.
2. Глобальні проблеми людства.
3. Можливості прогнозування майбутнього.
4. Стратегія майбутнього і перспективи людства.
1.Людина у сучасному світі. Особливості і протиріччя сучасної цивілізації.
До межі може дійти суперечність між цінністю людського буття й глобальністю проблем сучасного людства. Людина у сучасному світі, попри всі свої технічні й інформаційні досягнення, створення безлічі артефактів, щільного речового заповнення буття, дуже незначно просунулася в осягненні таїн Універсуму. Унікальність і загадка людського буття, а не його оснащеності, також малодоступні. Динамічна рівновага (гомеостаз) Всесвіту залежить від можливостей переважно сліпого впливу на неї людини. Але чи ж зовсім довільною є самодіяльність її, співпричетність до реалізації законів Всесвіту? Новий феномен людства – глобальність – загострив це питання, як і протиріччя буття людини в умовах глобалізації. Духовна ситуація людства привела до необхідності ціннісної переорієнтації ідеальних систем “самоорганізації” буття людини у світі: правової культури, мистецтва, моралі, релігії, екологічної культури, науки. Нові сенси буття людини значно вплинули на зростання цінності майбутнього у порівнянні з минулим. Але змінилася якість цінностей, їхня шкала, пафос. Непевними стали також цінності науки і техніки на сучасному етапі розвитку людської цивілізації.
Термін "цивілізація" також досить багатогранний і не має однозначного й чіткого визначення. Іноді цивілізацію ототожнюють з поняттям "культура" (коли йдеться про китайську цивілізацію, шумерську, латиноамериканську тощо). Нерідко під поняттям "цивілізація" розуміється більш високий рівень розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству) і який пов'язаний з високим рівнем техніки і технології. Але у всякому випадку поняття "цивілізація" вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей. Щодо цивілізаційного підходу, який ми розглядаємо, то під цивілізацією тут розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур і соціумів, об'єднаних спільними ознаками. Чим же відрізняються типи цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації – неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес – виявили свої негативні наслідки.
Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, - це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. "Прогноз" в сучасному значенні слова - це не просто передбачення, а особливий вид його, який суттєво відрізняється від усіх інших видів високим ступенем обгрунтованості, об'єктивності. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застережними.
Бурхливий ріст історичного знання в 19 ст. у значній мірі знецінював філософсько-умосяжний підхід до збагнення історії. Філософія історії усе частіше виступає як філософія історичної науки. Зокрема, наприкінці 19 - початку 20 ст. широке поширення одержала неокантіанська філософія історії, яка аналізує методологічну своєрідність історичного пізнання і вбачає його в індивідуалізаціях – у противагу генералізуючій спрямованості наук про природу. Проблеми логічної організації історичного знання вийшли на передній план в аналітичній філософії історії (Поппер, К. Гемпель). Потреба в проясненні змісту історії перед лицем масштабних історичних катастроф реактивувала в першій половині 20 ст. онтологічну складову філософії історії – з'явилися "морфологія культури" Шпенглера, концепція "осьового часу" Ясперса, грандіозний історичний синтез Тойнбі. Однак від класичної філософії історії ці концепції відрізняються відчуттям не гарантованості та можливої ірраціональності історії. Для другої половини 20 в. характерне витиснення історії з історичної свідомості: по-перше, конкретний матеріал, накопичений сучасною історичною наукою, став настільки великий і різнорідний, що його вже неможливо вписати в якусь єдину модель історичного процесу; по-друге, сучасна історична наука досить ефективно здійснює аналіз методологічних проблем власними силами – без звертання до філософії; по-третє, у визначенні провідних тенденцій історичного розвитку на передній план виходить інтенсивно розвивається футурологія.
Цивілізація (лат. civilis – державний, цивільний) – найвищою мірою еклектичне і багатозначне поняття, що позначає: 1) один з різноякісних станів суспільства в його зміні в реальному історичному часі; 2) етап в еволюції людського суспільства, що прийшов на зміну "первісному варварству" (Морган); 3) сукупність організаційних засобів (програм діяльності), за допомогою яких люди прагнуть досягти тих суспільних цілей, що задані існуючими універсаліями культури і фундаментальних символів останньої. У риториках і полеміках публіцистично-пропагандистського рівня слово цивілізація звичайно виконує роль позитивного компонента конфліктної діади "Свої" - "Чужі" ("Ми" - "Вони").
Виникнення поняття цивілізація (близьке термінові "культура") традиційно відносять до 18 ст. Французькі філософи-просвітителі іменували суспільство, засноване на ідеалах справедливості і розуму, - "цивілізованим". На відміну від німецької і російської мов у французькому поняття "цивілізація" і "культура" жорстко не розведені. Саме усвідомлення тієї обставини, що культура будь-якого окремо узятого суспільства виявляє собою внутрішньо нерозривно взаємозалежну, самостійну систему власної науки (нехай у вигляді процедур чаклунства), власної літератури (нехай на рівні фольклору), власних моральних і правових норм (нехай в іпостасі табу) і т.п. визначило широке поширення поняття цивілізація.
Домінуючими в 19-20 ст. стали трактування цивілізації або як таких замкнутих суспільних організмів, до індивідуальної долі і взаємодії яких правомірно редукувати всесвітню історію (Данилевський, Тойнбі), або як завершального фазису, занепаду в розвитку будь-якої колись цілісної й органічної "культури" (Шпенглер). Цивілізація – набір культурних програм ("робочих креслень"), що реалізувався у вигляді самодостатнього й унікального суспільного організму. Культурні ж програми задаються "метафізикою" цивілізації (найглибшими істинами про природу Всесвіту і про місце людини в ній і/або її базовими сенсами і цінностями. У цьому контексті пріоритетними можуть виступати: підпорядкування інстинктам і бажанням (цивілізація діонісійського типу); самозречення заради особистого спокою (цивілізація буддійського типу); самоочищення в ім'я духовних цінностей (рання християнська цивілізація); розчинення особистості в процедурах "газавату" (ісламська цивілізація); підкорення і реорганізація навколишнього середовища за допомогою науки і техніки ("Прометеївська", техногенна цивілізація) тощо.
2. Глобальні проблеми людства.
Довільність самодіяльності чи співпричетність до реалізації законів Всесвіту? Новий феномен людства – глобальність. Глобальні проблеми людства.
Наприкінці XX століття загострилися проблеми, які набули загально-планетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, – це так звані глобальні проблеми. Наприклад – проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення. "Сучасна науково-технічна революція призвела до небаченого стрибка у розвитку засобів руйнування і військової справи, в результаті якого людина стала фізично здатна знищити все живе на нашій планеті. Вже накопичених арсеналів, як вважають вчені, достатньо для того, щоб знищити 58 мільярдів людей, або в 10 разів більше, ніж живе людей на Землі.
Крім військової загрози, відвернення ядерної війни, дуже важливою є проблема глобальної екологічної кризи і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми. Постійна хімізація життя людей в наш час є достатнім приводом для хвилювання. "З продуктами харчування, медикаментами, забрудненим повітрям різноманітні речовини, шкідливі для людини, потрапляють в її організм. Це не тільки погано впливає на стан здоров'я людей, але й дуже негативно діє на фізичну повноцінність майбутніх поколінь". Важливими глобальними проблемами також є – загроза демографічної кризи, проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо).
До глобальних проблем належать охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча та демографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств Світового океану, подолання економічного відставання країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, статус людини в сучасному світі і її майбутнє та інші. При всіх своїх відмінностях такі проблеми мають спільні характерні ознаки, що відрізняють їх від багатьох інших проблем сучасності. Зрозуміло, що глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо.
Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непередбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі боки життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємопов'язані, що практично неможливо добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того, однобічний підхід до вирішення глобальних проблем може призвести до тяжких наслідків, які негативно позначаються на перспективах розвитку усього людства.
.Характерною рисою глобальних проблем є їх динамізм. Він указує на можливості у людства, в умовах глобалізації економічного, політичного й культурного життя, як збільшити кількість і масштаб глобальних проблем з часом, так і зменшити їх. Він означає також можливість, з певним ступенем вірогідності, ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.
Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства. Навіть найбільш могутня держава не в змозі вирішити самостійно загальнолюдські проблеми. Для їх подолання потрібно спільне використання економічних, інтелектуальних, науково-технічних і культурних ресурсів всього людства. Необхідні також політична воля урядів і народів різних країн, широке розповсюдження у світі нового політичного мислення. На теперішній час різні країни по-різному ставляться до вирішення глобальних проблем: одні ігнорують ці проблеми, інші витрачають великі кошти на їх подолання.
Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.
Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп. Поняття глобальної проблеми торкається лише тих проблем, що пов’язані з корінними інтересами планетарного людства. Основні серед них: природокористування, сировинно-енергетична, геополітична, демографічна, екологічна, проблема творчої особистості.
Усе сказане зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.
Визначити теоретично поняття «глобальна проблема» все ж порівняно просто, але найскладніше від будь-яких інших проблем є їх практичне вирішення. Вирішення глобальних проблем – це засіб подолання загрози повної катастрофи людства (кліоциду). Через можливості коеволюції природи і ноосфери визначаються стратегічні шляхи вирішення глобальних проблем.
Протиріччя буття людини в умовах глобалізації вимагають якісної зміни духовної ситуації людства, необхідності ціннісної переорієнтації ідеальних систем “самоорганізації” буття людини у світі: правової культури, мистецтва, моралі, релігії, екологічної культури, науки. А це й сама по собі складна проблема. Та все ж є сподівання, що нові сенси буття людини і зростання цінності майбутнього можуть рішуче вплинути на позитивні зміни людських якостей.
"Екологічний песимізм" – напрямок у філософії, економічній теорії, соціології і футурології, представники якого вважають важко вирішуваними глобальні проблеми, що стоять перед людством (виснаження мінеральних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, забезпеченість продовольством тощо), без припинення росту населення. Склалося в першій половині 70-х років 20 ст. Провідні представники цієї течії – Дж. Форрестер, Д. Медоуз, Р. Хейлбронер, П. і А. Ерліх (США) та ін. До прихильників "екологічного песимізму" відносять представників різних інтелектуальних напрямків, що виступають, по суті, проти концепцій нічим не обмеженого соціального прогресу.
Таблиця 14.