. Форми руху матеріальних систем.
Рух – абсолютна властивість матерії бути завжди і у всьому активною. Форми руху матерії – це стійкі формоутворення функціонування матеріальних систем на різних структурних рівнях самоорганізації буття, способи їх існування. Вчення про форми руху матерії оригінально виклав Ф. Енгельс у п’ятичленному їх розподілі: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна. Сучасне вчення про форми руху матерії не зводиться до п’ятичленного розподілу форм (дивись таблицю – система Універсуму). Проте цей розподіл для початку розгляду досить евристичний.
М. Неживі системи буття світу.
Механічний,
фізичний, хімічний рух
Ф. Х. як циклічно-поступальний і як “замкнутий”
Органіка як перехідний рівень буття.
С. Б.
Рух як повторюваність і як поступальність (еволюція).
Біологічний і соціальний рух.
Живі системи буття світу.
Форми руху вказують на якісні відмінності у єдності рухомої матерії, на джерело її структурного розмаїття. Зміст цих форм взаємно перетворюється у взаємодіях, але самі форми зберігаються (“безсмертні” як і сама матерія, але в різній мірі для локального прояву). Форми зберігаються не лише як автономно-самодостатні але і “в складі” інших форм: для буття біологічного руху необхідна “присутність” механічно-фізично-хімічного руху. Атоми нічого не пояснюють у живій матерії, але їхній рух забезпечує існування форми її руху. Лише довга еволюція біологічних систем забезпечила можливість існування соціального руху матерії. Але передумовами й умовами її є всі форми руху (не лише матерії, не лише речовини й енергії, але й інформації, завдяки якій існують ідеально-психічні процеси). Духовно-ідеальний рівень буття, на який піднялася людина, забезпечується буттям культури, але існують не інакше, як на матеріальному субстраті, моделюючи загальні закони системи Універсуму.
Вчення про форми руху матерії виявилось дуже продуктивним для класифікації наук: це підвалини будівлі світу, а отже й база фундаментальних наук.
Виділяють два видирухомоїматерії: речовину і енергію (поле). Між ними не існує абсолютної межі: речовина й енергія взаємно перетворюються (в окремих процесах, не одразу у всій матерії). Міра неоднорідності у розподілі речовини й енергії дає підстави тому, що прийнято називатиінформацією.
Системність. “Ціле” і “часткове” як визначеності системи.
Системність характеризується завдяки парним категоріям визначеності – “ціле” та “часткове”. Категорії цілого і частковогояк мислене відтворення співвідношення предметних сукупностей і їх зв’язків (об’єднуючих і роз’єднуючих, інтегруючих у нову якість чи властивість) вадитивних(ціле визначається властивостями частин) інеадитивних(властивості частин ні в сумі, ні окремо не складають якості цілого; наприклад: організм, ценоз) системах. у пізнанні категорії цілого і часткового проявляються зокрема в методах аналізу і синтезу, індукції та дедукції.
Єдине цілісне буття і множина його частин знаходить вираз у категоріях система, структура, елемент. Сєтров М.Н.: “Якщо категорія цілого має абстрактно-синтетичний характер, то поняття системи, являючись наче б то діалектичним запереченням його, отримує в основному конкретно-аналітичний характер” (с. 51). Елемент – категорія, співвідносна як із структурою, так і з системою. При достатній складності об’єктів ми називаємо їхсистемою. Система – це вся множина виявів форми і змісту складного об’єкту, якщо він утворює певну єдність, його набір елементів, будова, функції, зв’язки, взаємодія. Включає структурні й динамічні характеристики, що забезпечують її функціонування. Юдін Е Г.: “У системі, що являє собою органічне ціле,елементвизначається перш за все його функцією: як мінімум – це одиниця, здібна до відносно самостійного здійснення певних операцій” (с. 185). Лише світ у цілому не є підсистемою (елементом) більш повної системи. У інших випадках система й елемент – поняття співвідносні. Структура – визначається лише будовою об’єктів. Це –сукупність певних стійких форм зв’язків у об’єкті, які забезпечують його цілісність, самототожність і зберігаються навіть при значних внутрішніх перетвореннях системи. Отже, структура характеризує найстійкіше, відносно незмінне у системі, самуформузв’язності елементів у ній.
Структурний підхід – це підхід з боку цілісностізв’язків (достатня, необхідна, повна). Сьогодні він досить поширений не лише у логіці мислення. Від Л. Берталанфі бере початок і спеціальна теорія систем. Основні системні принципи: цілісність, структурність, взаємна залежність елементів, множинність, ієрархічність, опис системи.
Система буття універсуму і її вираз у науковій картині світу. Завдяки вченню про форми руху матерії була побудована система Універсуму та її наукова картина світу, сучасна класифікація наук (дивись наочно-графічну схему в таблиці). На відміну від світогляду й ідеології картина світу не носить оцінного характеру.
Геологічний рух: синтетична форма, застосована до конкретного мега-тіла. Найважливіші характеристики складових географічної оболонки:
Літосфера (гр. lithos — камінь, sphaira — куля) — верхня тверда оболонка земної кулі, до складу якої входять земна кора та верхня частина мантії. Вона сформувалась близько 5 млрд. років тому. Внаслідок впливу атмосфери та живих організмів на літосферу виник родючий поверхневий шар земної кори — ґрунт, який широко використовується людиною в практичній діяльності, сільськогосподарському виробництві. Дія людини спрямована і на глибокі шари літосфери — надра, які забезпечують сировиною різні галузі промисловості.
Атмосфера (гр. aimos — пар + sphaira — куля) — це газоподібна оболонка Землі. Майже 75% маси атмосфери зосереджено у нижньому 10-кілометровому шарі, тобто у межах біосфери. Маса атмосфери становить одну мільйонну частину маси Землі, Атмосферне повітря складається з молекулярного азоту (78,1%), кисню (20,93%), аргону (0,98%), вуглекислого газу (0,03%) та інших газів .