23. Класифікація профілактичних заходів

Залежно від масштабів виділяють:

- заходи загальної профілактики, що здійснюються стосовно до всього населення держави;

- заходи спеціальної профілактики, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (приміром, мігрантів, неповнолітніх);

- заходи профілактики в мікрогрупах (у сім'ї);

- заходи індивідуальної профілактики (до певної особи).

За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на:

- правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального й інших галузей права);

- неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами).

За змістом (спрямованістю та видом їхньої дії) є можливість поділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на:

1) соціально-економічні;

2) організаційно-управлінські;

3) ідеологічні;

4) соціально-психологічні;

5) медичні та психолого-педагогічні;

6) технічні;

7) правові.

1. Заходи соціально-економічного характеру впливають на усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, пов'язаних із падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві й соціальній сфері.

До них належать:

- заходи соціального захисту незахищених верств населення;

- заходи оздоровлення економіки та стабілізації ситуації загалом;

- заходи боротьби з безвідповідальністю та безгосподарністю, безробіттям, поліпшення обліку, збереження, зменшення непродуктивних втрат і своєчасне їх виявлення, заходи контролю за збереженням майна, стягненням збитків з винних;

- забезпечення сплати податків, зборів та інших платежів;

- підбір кадрів тощо.

2. До організаційно-управлінських заходів належать:

удосконалення державного й громадського соціального контролю за роботою апаратів управління для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, які сприяють існуванню та розвиткові корисної, економічної, посадової (службової) та іншої злочинності.

Під організаційно-управлінською діяльністю слід розуміти організаційний процес (динаміку) профілактики злочинності, що передбачає:

а) інформаційне забезпечення;

б) виявлення й аналіз проблем;

в) формування мети та постановку завдань;

г) безпосереднє організаційне забезпечення конкретних завдань і реалізацію запланованих заходів;

ґ) взаємодію та координацію суб'єктів профілактики;

д) внесення коректив і змін на основі оцінки ефективності результатів та нових потреб практики;

е) правове забезпечення;

є) ресурсне забезпечення (вирішення кадрових, фінансово-економічних, матеріально-технічних та інших питань зі створення умов для нормальної діяльності системи профілактики злочинності).

Перелік елементів процесу невичерпний, послідовність їх переліку є умовною.

Важливе значення мають організаційно-управлінські заходи у сфері правоохоронної діяльності: їх координація, спеціалізація стосовно до певних видів злочинності, інформаційне, методичне, кадрове, ресурсне забезпечення профілактичних функцій тощо.

3. Під ідеологічними заходами розуміють заходи, що усувають чи обмежують криміногенні фактори через формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності; заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень; заходи підвищення загальної культури людей.

4. Соціально-психологічні заходи спрямовані на формування в країні, певних регіонах та місцевостях, у середовищі конкретних категорій і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємодопомоги, взаємопідтримки у складних життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина таких заходів здійснюється через інститути соціального виховання, зокрема, освітні установи, засоби масової інформації тощо.

5. Медичні та психолого-педагогічні заходи профілактики передбачають:

- запобігання поширенню хвороб, які становлять небезпеку для довколишніх;

- лікування та ресоціалізація осіб, які страждають на такі хвороби;

- протидія поширенню форм поведінки, пов'язаної із соціальною дезадаптованістю та відтворенням злочинності, - бродяжництвом, проституцією, пияцтвом, серйозними побутовими конфліктами тощо;

- соціальна, психолого-педагогічна, медична допомога носіям вказаних форм поведінки.

6. До технічних заходів належать різні засоби та пристрої, що:

- утруднюють підроблення кількісних або якісних показників при виробництві, реалізації, збереженні, транспортуванні матеріальних цінностей; фальсифікацію банківських операцій;

- перешкоджають проникненню до сховищ, житлових або службових приміщень із метою вчинення крадіжок;

- протидіють виникненню аварійних ситуацій на виробництві та транспорті, викраденню, виникненню пожеж тощо.

До них також належать: різні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості й кількості випущених і реалізованих товарів, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналізації, запірні пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції.

7. Правові заходи запобігання злочинності створюють правову базу для розробки та застосування всіх зазначених вище видів заходів профілактики. Правові заходи профілактики передбачають:

- удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної та інших галузей законодавства для забезпечення оптимальних умов для виявлення, усунення, ослаблення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної та індивідуальний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів;

- встановлення й удосконалення правових заборон і обмежень, які сприяють запобіганню та припиненню виникнення умов для злочинів;

- встановлення й удосконалення адміністративно-правових норм, спрямованих на припинення процесу формування звичок і стереотипів поведінки, що за певних обставин або ситуацій можуть призвести до вчинення злочину;

- запровадження й удосконалення кримінально-правових норм подвійної превенції, спрямованих на те, щоб не допустити тяжких і особливо тяжких злочинів через притягнення до відповідальності осіб, які створили ситуацію для реалізації злочинного наміру;

- запровадження й удосконалення норм, що заохочують припинення дій злочинців і самозахист від них;

- заохочення добровільної відмови від доведення злочину до кінця;

- заохочення повного виявлення та розкриття злочинів;

- правову регламентацію діяльності суб'єктів профілактики;

- виховання правосвідомості для того, щоб досягти рівня дотримання правових норм особистих переконань;

- виховання профілактичної активності громадян, їхньої готовності допомагати в боротьбі зі злочинністю;

- нормативне закріплення стандартів безпеки від злочинів.

Суб'єкти профілактики злочинів

Суб'єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявлення, усунення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності загалом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:

- цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як функції;

- зв'язок з елементами системи "по горизонталі" (взаємодія) і "по вертикалі" (підпорядкування);

- неухильне виконання команд нерівного механізму системи;

- вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профілактичного впливу.

Види суб'єктів профілактики

1. За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти профілактики можуть бути класифіковані на:

- державні;

- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;

- громадяни.

2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:

- органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);

- неспеціалізовані;

- частково спеціалізовані;

- спеціалізовані органи.

Відповідно до Конституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.

У спільному віданні перебувають також: охорона навколишнього природного середовища, загальні питання виховання й освіти, координація питань охорони здоров'я, захист сім'ї та молоді, соціальний захист, адміністративна, трудова, сімейна й низка інших галузей законодавства, кадри судових і правоохоронних органів, адвокатура, нотаріат. Ці напрямки правового регулювання та організаційно-управлінської діяльності тісно пов'язані із запобіганням злочинам.

Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.

Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпорядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.

Неспеціалізовані суб'єкти профілактики злочинності - це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Хоча діяльність таких суб'єктів профілактики часто сприяє запобіганню злочинам, однак такі завдання не виділені в їхній діяльності в особливий напрямок і профілактичний ефект досягається ніби опосередковано або через звертання з боку спеціалізованих суб'єктів профілактики до них з конкретними дорученнями.

До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Такі органи отримали назву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими структурами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикою злочинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звернення відповідних органів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку із забезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частково ж спеціалізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань спеціально виділену функцію профілактики.

Спеціалізованими суб'єктами запобігання злочинам є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профілактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, державної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи. До системи спеціалізованих органів належать і деякі спеціалізовані громадські об'єднання (формування), організації недержавних форм власності, що надають охоронні послуги.