16. Типологія злочинців

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1) характері вчинених злочинів;

2) глибині та стійкості антисоціальності особи За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

- насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

- корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

- корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;

- злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;- необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності. За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокремлюють таких злочинців: - випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя); - ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків); - злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією); - особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців.

Класифікація злочинців

Вивчаючи особу злочинців, необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна брати до уваги неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується розподілом злочинців на групи й типи, що досягається за допомогою класифікації та типізації.

Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її характеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.

У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою; 2) за ознаками соціального становища й роду занять: робітники, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери; 3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець; 4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання; 5) за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі; 6) за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Зазвичай, проста класифікація не відображає всієї сутності явищ, які досліджуються. Тож, окрім таких, які беруть до уваги лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, що причиново пов'язані зі злочинною поведінкою.