- •1.Поняття , обєкт предмет кримінології
- •2.Завдання кримінології
- •3.Методологія і методика кримінології
- •4.Місце кримінології в системі інших наук
- •6.Поняттяознаки злочинності
- •7. Показники злочинності
- •8. Латентна злочинність
- •9. Сучасний стан злочинності в україні
- •11. Детермінація і причинність злочинності
- •12. Концепції причин злочинності
- •13. Причини і умови окремого злочину
- •14. Поняття,властивості особи злочинця
- •15. Структура особи злочинця
- •16. Типологія злочинців
- •17. Поняття віктимології
- •18. Поняття жертви злочину
- •19. Характеристика , віктимність, віктимізація
- •20.Віктимність неповнолітніх і осіб похилого віку
- •21. Поняття і форми протидії злочинності
- •22. Поняття профілактики злочинності
- •23. Класифікація профілактичних заходів
- •24. Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів
- •27. Запобігання насильницьким злочинам
- •32. 33. Кримінологічна характеристика групової злочинності
- •34. Детермінанти групової злочинності
- •35. Профілактика групової злочинності
- •36. Кримінологічна характеристика організованої злочинності
- •37. Характеристика учасника злочинної організації
- •38. Транснаціональна організована злочинність
- •39. Детермінанти організованої злочинності
- •40. Протидія організованій злочинності
- •41. Поняття злочинності професійної і організованої фактично не мають нормативного визначення, існують різні погляди на сутність цих видів злочинності.
- •42. Розглянемо основні характеристики професійного злочинця (за відомим російським кримінологом о. Туровим).
- •44. Основні напрями попередження професійної та організованої злочинності
- •45. Поняття рецидивної злочинності та її стан
- •46. Особа рецидивіста
- •47. Причини й умови рецидивної злочинності
- •48. Профілактика рецидивних злочинів
- •49. Поняття пенітенціарної злочинності та її характеристика
- •50. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини в місцях позбавлення волі
- •51. Детермінанти пенітенціарної злочинності
- •52. Попередження злочинів серед ув'язнених в місцях позбавлення волі
- •53. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності неповнолітніх
- •54. Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця
- •55. Причини й умови злочинності неповнолітніх
- •56. Запобігання злочинності неповнолітніх
- •57. Кримінологічна характеристика злочинів, які скоюють жінки
- •59. Причини й умови вчинення злочинів жінками
- •60. Попередження жіночої злочинності й проституції
- •61. Поняття "фонових" явищ
- •62. Кримінологічна характеристика наркоманії
- •63. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків
- •64. Кримінологічна характеристика проституції
- •65. Кримінологічна характеристика пияцтва й алкоголізму
17. Поняття віктимології
Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.
Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є:
- жертви злочинів;
- відносини, що пов'язують злочинця та жертву;
- ситуації, які передують злочину.
Функції віктимології:
- пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;
- інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;
- прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.
У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, - віктимологією.
Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.
Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень
Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.
У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відомого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій політиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених.
У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимології в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "віктимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та потерпілим".
У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимології в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводження з ним.
У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимології в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимізації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.
У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимологіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.
У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимології в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримінально-процесуальним правам обвинувачених осіб.
У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.
У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі обговорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді.
Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:
- підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допомогою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміногенних ситуаціях і спеціальних тренінгів;
- підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціональні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;
- інформування громадян про віктимологічні "ситуації-пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;
- захист і реабілітація потерпілих від злочинів.
Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпілих, а також через організацію правового виховання, зорієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.