3.Методологія і методика кримінології

Выделяют диалектический метод познания (материалистический). Принципы методологии:

1) Универсальность законов мироздания; 2) универсальность общенаучных методов познания действительности; 3) относительность знаний; 4) принцип дополнительности — только противоречивые концепции могут правильно описать объект; 5) принцип сравнени

Законы диалектики:

переход количества в качество

отрицание отрицания

форма и содержание

явление и понятие о нем

Методика криминологических исследований. Это совокупность технических приемов, способы сбора и анализа данных, необходимых для решения задачи исследования.

Общенаучные: анализ/синтез, индукция/дедукция, гипотеза, обобщение, абстракция, исторический метод, сравнительный, системный анализ.

Специальные методы: социологический, статистический.

Статистическое исследование в криминологии дает возможность изучить большое число случаев и при помощи полученных статистических данных выявить закономерности. Для этого существует уголовная статистика — система общих положений и приемов общей теории статистики, применяемых к изучению уголовно-правовых и криминологических исследований.

Этап 1: сбор статистической информации. Здесь можно посмотреть совместный приказ МВД, Министерства юстиции, ФСБ «О едином учете преступлений» от 29.12.2005

Этап 2: сводка и группировка

Сводка — научная обработка материалов статистического наблюдения, сведение единиц в совокупность.

Группировка — распределение единиц совокупности на однородные, качественно различающиеся группы. Выделяют типологическую группировку (т.е. по одному признаку), вариационную (количественная), аналитическую (зависимость между двумя качественными признаками).

Статистические показатели:

Абсолютные — например, общее число зарегистрированных преступлений.

Относительные — например, коэффициент преступности.

Обобщенные показатели — среднее арифметическое.

Этап 3: анализ.

Социологические методы.

Метод опроса — это метод сбора данных об объективных фактах, мнениях и знаниях, основанный на взаимодействии между исследователем и респондентом.

Существует 2 вида опроса: анкетирование и интервью.

Другие социологические методы:

эксперимент

наблюдение

экспертные оценки

метод контрольной группы

социометрический

4.Місце кримінології в системі інших наук

Загальновідомо й загальновизнано, що кримінологія як наука походить з кримінального права. Як зазначалося, кримінологія використовує такі базові визначення кримінального права, як “злочин” і “злочинець”. Однак серед сучасних кримінологів-науковців Росії та України не існує однозначного погляду на сутність кримінології як правової науки. У підручниках, вида-них у Росії протягом 1966-1999 pp., підтверджується офіційне трактування кримінології як правової науки і водночас підкреслюється її тісний зв’язок із соціологією (А. Долгова [14]). Поширена також точка зору на комплексний зміст кримінології, що перебуває на межі кримінального права і соціології (І. Даньшин [5]), тобто є соціолого-правовою наукою. Окремі вчені-кримінологи (Ю. Блувштейн [3] і А. Яковлев) розглядають кримінологію як соціологію злочинності. Такої самої точки зору дотримується кримінолог А. Зелінський [7-10], обґрунтовуючи її тим, що девіантна (відхилена) поведінка є предметом вивчення соціології, а злочинність — одна з форм девіантної поведінки, тому вивчати її повинні соціологи, а не юристи. Він підкреслює, що соціальна психологія, яка виникла на межі соціології та психології, є особливою галуззю знань про людські відносини і належить до психології. Вчений вважає, що оскільки у кримінології особа і її вчинки посідають центральне місце, то вона охоплює соціальну психологію. Кримінологію взагалі А. Зелінський визначає як комплексну науку, що поєднує соціологію і психологію злочинності, і вважає її соціологічною, а не юридичною наукою. Своє ставлення до кримінологів з базовою юридичною освітою він висловлює так: сприйняття й осмислення правової інформації у кримінологічних дослідженнях повинні здійснюватися через призму соціологічного та психологічного вивчення реальної дійсності. Тому додатковою базовою освітою для кримінолога повинна стати соціологічна або психологічна науки. Проте ця точка зору не дістала широкої підтримки серед науковців-кримінологів України і Росії. Без базової юридичної освіти кримінолог не буде здатний правильно трактувати такі базові, основні поняття кримінології, як злочин і злочинець, не зможе орієнтуватись у розмаїтті норм кримінального законодавства, що ставить під сумнів достовірність таких досліджень і прогнозів.

Як слушно зауважують В. Бурлаков і В. Сальников [17], виключно важливо, щоб у сучасний складний для кримінології час вона не втратила свого місця в системі юридичних наук, щоб її не поглинула правова соціологія або соціологія девіантної поведінки. Кримінологія не повинна відокремлюватися від правового поля, з яким нерозривно пов’язана. Як наукова дисципліна, що осмислює теперішній стан і перспективу взаємовідносин держави і притаманного їй феномену злочинності, кримінологія могла б стати загальнотеоретичною основою для наук кримінально-правового циклу. З урахуванням значущості ролі, яку органи внутрішніх справ відіграють у боротьбі зі злочинністю, необхідно підкреслити виключне місце, яке покликана посісти кримінологія у професійній підготовці працівників органів внутрішніх справ.

Як зазначалося, кримінологія тісно пов’язана з такими правовими науками, як кримінальне право і кримінально-виконавче право (рецидив злочинів і його попередження). Кримінологічні дослідження неможливо здійснювати без використання кримінальної статистики. Багато загальних кримінологічних положень міститься в нормах кримінально-процесуального права, а також у законодавстві про прокуратуру, що регламентують виявлення й усунення причин та умов конкретного злочину (ст. 23, 23-1, 23-2 КПК України) і координацію діяльності щодо їх запобігання. Кримінологія тісно пов’язана також з криміналістикою, яка, розроблюючи тактику і методику розслідування злочинів, ґрунтується на кримінологічній характеристиці конкретних видів злочинів. Окремі положення адміністративного, цивільного, сімейного та житлового права, наприклад про відповідальність за правопорушення, обмеження дієздатності, позбавлення батьківських прав, виселення, належать до заходів попередження злочинності.

У зв’язку з поширенням соціологічних досліджень у сфері права і, зокрема, публікацій із соціології кримінального права необхідно співвіднести останню з кримінологією. Проте не слід також розширювати сферу соціології кримінального права, включаючи в її предмет соціальні явища, що визначають злочинність. Цей науковий напрям розкриває суспільну зумовленість кримінально-правових норм і соціальні результати (наслідки) їх функціонування. Певний сенс має твердження, що соціологія кримінального права є частиною кримінології, яка віддзеркалює каральну реакцію держави на злочинність.

Серед неюридичних дисциплін кримінологія найтісніше пов’язана із соціологією, соціальною психологією, власне психологією, демографією, математичною статистикою, кібернетикою і педагогікою.

У перелічених наук кримінологія запозичує методи дослідження процесів, що зумовлюють злочинну поведінку й розвиваються в суспільстві загалом, в окремих групах людей і у свідомості особи, методи кількісної інтерпретації цих процесів, а також виховну методику, яку кримінологія пристосовує для попередження злочинності. Перелічені науки і дисципліни, у свою чергу, збагачуються відповідними знаннями зі сфери злочинності.

5.історія становлення кримінології. Сучасний стан кримінології в україні

У дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський професор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панували два напрями — соціологічний (І. Фойницький, Є. Немировський, М. Ісаєв, М. Гернет та ін.) і традиційний нормативістський (М. Таганцев, А. Трайнін). Великого поширення дістали біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) і психологічні (С. Познишев).

За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кримінології. Вийшло друком багато праць з аналізу моральної статистики, особи злочинця тощо як представників старої професури (М. Гернет, С Познишев, А. Трайнін, М. Ісаєв, О. Жижиленко), так і їх учнів (Є. Френкель, Г. Волков, В. Внуков).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема в Петрограді (1918 p.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові.

У цей період інтенсивно вивчались соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії — “Моральна статистика” (М. Гернет, 1922), “Преступность и самоубийство во время войны и после нее” (М. Гернет, 1927), “Юные правонарушители” (В. Куфаев, 1924), “Криминальная психология. Преступные типы” (С. По-знишев, 1926). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рік видавав збірник “Изучение преступности и пенитенциарная практика”. У 1926 р. було видано монографію харківського вченого Г. Волкова “Уголовное право и рефлексология”. Численні статті узагальнювали психологічні й соціологічні спостереження щодо різних категорій злочинців, професійної, організованої та рецидивної злочинності. У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів Бехтерева і Павлова. Усе це суперечило диктаторському сталінському режиму й не вписувалося в офіційно визнані ленінські ствердження про корінну причину злочинності й незабаром наслідки далися взнаки. Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст. українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожої теорії Ч. Ломброзо про природженого злочинця. Кримінологічні кабінети було ліквідовано, а інститути з вивчення злочинності реорганізовано в установи з вивчення кримінальної політики й кримінального права. Кримінологію спіткала доля генетики і кібернетики: її було оголошено “буржуазною квазінаукою”. У післявоєнні роки цьому сприяло також загострення полеміки в біології. Тоді перемогла “лисенковщина” з її теорією про вирішальну роль зовнішнього середовища в роз-витку організму. Ідея щодо пріоритетного впливу середовища утвердилась і в соціальних науках. Кримінологічні дослідження було припинено на тривалий час.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово починаючи з XX з’їзду КПРС. У пресі почали з’являтися статті, в яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки попереджувальних заходів. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. — Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів попередження злочинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов’язано з ім’ям професора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфандом написав монографію “Попередження злочинів — основа боротьби за викорінення злочинності”. Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 р.

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об’єднанні й координації зусиль вчених і практичних працівників щодо розвитку кримінології.

У цьому зв’язку необхідно зазначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.