562 563 36*

Політика як міжнародний процес

"П V

Світові ідейно-політичн! доктрини

хістських об'єднань у Києві, Харкові, Донецьку, деяких інших містах України.

Троцькізм Поряд з анархізмом певного поширення в робітничому русі набув Інроцькізм — ідейно- політична доктрина, названа іменем її головного теоретика Льва Давидовича Троцького (Бронштейна) (1879—1940). Троцькізм виник на початку XX ст. в російському робітничому русі як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу його ідеології і політичної практики складає теорія так званої перманентної (не- перервної) революції. Сутність цієї революції полягала не в завоюванні влади робітничим класом і переході до будівництва соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революційних змін аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі. Початок революції в окремій країні має бути початком її перенесення в інші країни. Експорт революції приведе до початку світової революції. Перемога революції в окремій країні неможлива, бо революція спричинить інтервенцію капіталістичних країн.

Теорія перманентної революції Л. Д. Троцького суперечила теорії революції В. І. Леніна, який обґрунтовував можливість перемоги її спочатку в одній окремо взятій країні. Це викликало гостру ідейну й політичну боротьбу між ними. Відрізнялись погляди троцькістів і ленінців також на роль політичної партії в побудові соціалізму, принципи його організації. Партійне керівництво Л. Д. Троцький розумів як диктатуру побудованого за зразком військового керівництва партійного апарату, який підкоряє собі все суспільство на казармових принципах. Економіка є повністю одержавленою, управляється державою на командних засадах. Робітничий клас, інші класи і верстви трудящих виступають суб'єктами виробництва, а не володіння й господарюван ня.

Після смерті Л. Д. Троцького настав новий — неотроцькістський етап в еволюції троцькізму. Діяльність неотроцькістських об'єднань також грунтується на теорії перманентної революції. Проте наголос при цьому робиться вже не на одномоментному характері революції, а на її багатоетапності.

Неотроцькізм активізувався в 90-ті роки у зв'язку з розпадом світової системи соціалізму і СРСР. Неотроцькісти вважають, що цей розпад підтверджує головну тезу теорії перманентної революції про можливість побудови соціалізму лише у всесвітньому масштабі, їхні ідеологи стверджують, що в СРСР і країнах Східної Європи зазнав краху не соціалізм, а «державно-бюрократичний капіталізм». Більш реалістичними стали погляди неотроцькістів на проблеми війни і миру. Проте, як і раніше, вони рішуче виступають проти капіталізму і «міжнародного імперіалізму».

Взаємовплив Різні ідейно-політичні доктрини не політичних ідеологій існують у, так би мовити, чистому вигляді. Вони взаємодіють у реальних ідеологічних і політичних процесах, впливають одна на одну, нерідко запозичуючи одна в одної ті чи інші ідеї або практичні політичні настанови. Розгляд еволюції основних ідейно-політичних доктрин дає можливість зробити висновок про їх взаємозближення щодо розуміння законо- мірностей суспільного розвитку, принципів і форм органі- зації суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, відносин між особою, суспільством і державою.

Так, у XX ст. відбулось істотне зближення лібералізму й соціал-демократизму. Ліберали, врешті-решт, визнали необ- хідність втручання держави в економіку й соціальні відно- сини. Саме завдяки державному втручанню вдається уникати гострих кризових явищ в економіці західних країн. В ідео- логію лібералізму увійшли соціал-демократичні ідеї соціальної захищеності і справедливості, які передбачають перерозподіл доходів від багатих на користь малоімущих. Ліберали визнали, що держава повинна бути не лише правовою, а й соціальною — дбати про добробут усіх громадян.

Водночас із соціалістичної ідеології соціал-демократів поступово зникали твердження про неприйнятність приват- ної власності і ринкової конкуренції, що зближує її з лібе- ралізмом і консерватизмом.

Відбулося також зближення консерватизму й лібералізму. Сучасних консерваторів не без підстав називають неолібе- ралами. Неоконсерватизм виник як реакція на надмірне, на думку консерваторів, зміщення лібералізму в бік соціалізму, як прагнення зберегти в економіці позиції класичного лібералізму.

Виступаючи проти соціалізму й комунізму, консерватори все ж таки вимушені зважати на об'єктивну тенденцію до соціалізації, вносити корективи у здійснювану ними соціаль- ну політику. Зрештою, й комуністи не лише відмовились від ідеї насильницького захоплення влади, а й визнали допус- тимість у суспільстві приватної власності, ринкових відносин.

Задля об'єктивності потрібно визнати, що комунізм, незважаючи на його нинішню ідейну кризу та крах головних носіїв — комуністичних режимів колишніх соціалістичних країн, залишається впливовою політичною течією, у тому числі в цих же країнах. Привабливість комуністичного

Політика як міжнародний процес

Світові ідейно-політичні доктрини

вчення полягає передусім у його головній ідеї — ідеї соціаль- ної рівності, яка була, є і залишається актуальною протягом усієї історії людства.

Не можна не визнати і, так би мовити, цивілізаторської місії комунізму й реального соціалізму стосовно капіталізму. За своєю природою капіталізм, особливо періоду первинного нагромадження капіталу і вільної конкуренції, є жорстоким суспільством, яке ставить людей в умови боротьби за вижи- вання, і своїми соціальними надбаннями він значною мірою завдячує прикладові реального соціалізму. Саме цю, жорсто- ку, природу капіталізму абсолютизує непримиренний борець із ним — троцькізм, який не враховує його трансформації і реальних соціальних досягнень.

Нарешті, не випадковими ідейно-політичними доктрина- ми є фашизм та анархізм. За своєю сутністю держава є органом примусу, який постійно проявляє тенденцію до підпорядкування собі всіх сфер і сторін суспільного життя, а нерідко, особливо за тоталітарних та авторитарних політич- них режимів, відверто зловживає своєю примусовою функ- цією. Анархізм є крайньою формою протесту проти приму- сової сутності держави. Концепції правової держави і громадянського суспільства, як відомо, також спрямовані на обмеження свавілля держави. Що стосується фашизму, то він є породженням глибокої і затяжної суспільної кризи, результатом приниження національної гідності народу. Сумні уроки, які дав людству фашизм, постійно потрібно враховувати всім політикам.

Об'єктивною основою зближення політичних ідеологій є закономірності суспільного розвитку, дія яких зумовлює формування суспільства з певними, найбільш оптимальними для конкретного етапу історичного розвитку, економічними, соціальними й політичними засадами. На сучасному етапі суспільного розвитку характерними для цього суспільства є: багатоукладна економіка, яка включає приватну, державну і змішану форми власності; поєднання планових і ринкових механізмів регулювання суспільного виробництва; плюраліс- тична політична система; парламентська демократія; забез- печення основних соціально-економічних і політичних прав громадян. Найповніше ці засади втілені в державі, яка дістала назву соціальної, і на яку, зрештою, мають бути зорієнтовані всі ідейно-політичні доктрини і течії.

Аваков А. В.

СудьбьІ либерализма. М, 2000.

Бакунин М. А.

Анархия й порядок // Сочинения. М., 2000.

Берк 9.

Размьішления о революции во Франции. М., 1993.

Возможности либерализма в осмислений современного мира (обзор коллоквиума) // Полит. исследования. 1994. № 3.

Галкин А. А.

О фашизме — его сущности, корнях, признаках й формах // Полит. исследования. 1995. № 2.

Галкин А. А., Рахшмир П. Ю.

Консерватизм в прошлом й настоящем: О социальньїх корнях консервативной волньї. М., 1987.

Гарбузов В. Н.

Консерватизм: понятие й типология (историографический обзор) // Полит. исследования. 1995. № 4.

Голобуцький О., Кулик В.

Консерватизм — ідеологія порядку, стабільності і добробуту К., 1995.

Григоров С. Г.

Преодоление заданости (размьІшления о консерватизме) // Полит. исследования. 2000. № 3.

Капустин Б. Г.

Три рассуждения о либерализме й либерализмах // Полит. иссле- дования. 1994. № 3.

Консерватизм: Антологія / Упорядники О. Проценко, В. Лісовий. К., 1998.

Консерватизм как течение общественной мисли й фактор общественного развития (материальї «круглого стола») // Полит. исследования. 1995. № 4.

Кропоткин П. А.

Записки революционера. М., 1990.

Кропоткин П. А.

Хлеб й воля: Современная наука й анархия. М., 1990.

Липсет С. М.

Третьего пуги не существует (перспективи левьіх движений) // Полит. исследования. 1991. № 5—6.

567

Політика як міжнародний процес

Маркс К., Енгельс Ф.

Маніфест Комуністичної партії // Твори. Т. 4.

Маркс К.

Критика Готської програми // Там само. Т. 19.

Масленников Н.

Международная социал-демократия: Политика и ценности // Свободная мьісль. 1992. № 6.

Матц У,

Идеология как детерминанта политики в зпоху модернизма // Полит. исследования. 1992. № 1—2.

Местр Жозеф де.

Рассуждения о Франции. М., 1997.

Милза П.

Что такое фашизм? // Полит. исследования. 1995. № 2.

Пантин И. К.

К логике теоретического становлення современного социализма //

Полит. исследования. 1996. № 4.

Програма принципів Соціал-демократичної партії Німеччини. Сток- гольмська декларація Соціалістичного Інтернаціоналу. К., 1997.

Пронякин Д. И.

Анархизм: исторические претензии и уроки истории. Л., 1990.

Соболь О. Н., Ермоленко А. Н.

«Неоконсервативная революция»: лозунги и реальность. К.,1990.

Современная социал-демократия: Словарь-справочник / Под общ. ред. А. А. Галкина. М., 1990.

Современное общественное развитие: консервативнеє видение. М., 1995.

Троцкий Л. Д.

К истории русской революции. М., 1990.

Шапиро И.

Введение в типологию либерализма // Полит. исследования. 1994.

№ 3.

Якушик В. М.

Социал-реформизм в современном мире: идеология и политика. К., 1990.

Ястржембовский С. В.

Социал-демократия в современном мире. М., 1991.

««•••• зо о

ЗМІСТ

Передмова

. .7

Розділ І. Становлення та розвиток політичних ідей