393 392

Політичні режими

Інституціоналізовані форми політики

демократичної держави⁹. Прикладом компромісної моделі демократичної трансформації суспільства може бути й Польща.

Перехід від тоталітаризму до демократії має свої особли- вості. Якщо перехід від авторитаризму до демократії — це головним чином зміна політичного режиму, то демократич- на трансформація тоталітаризму вимагає перетворень у всіх сферах суспільного життя, зміни соціально-економічного ладу. Перехід до демократії істотно полегшується за сприятливого стану економіки й утруднюється в умовах її кризи. Найсприятливішою для переходу до демократичного політичного режиму є децентралізована економіка з обме- женим державним контролем. Відповідно, найменш сприят- ливі умови складаються за жорсткої системи державного управління економікою.

Серед науковців і політиків досить поширеною є висловлена російськими політологами А. Міграняном та І. Клямкіним думка про те, що глибокі суспільні перетво- рення на шляху від тоталітаризму до демократії можна здійснити лише за умов авторитарного режиму, тобто пере- йти від тоталітаризму до демократії можна тільки через авторитаризм, який дає можливість, зокрема, цілеспрямовано проводити реформи, мобілізувати необхідні для цього ресурси, підтримувати суспільний порядок тощо¹⁰.

З цією думкою можна погодитися хіба що в тому, що перехід від тоталітаризму до демократії не відбувається відразу. Він потребує тривалого часу, протягом якого неод- мінно зберігатимуться елементи авторитаризму з поступовим розширенням обсягу методів і засобів демократичного правління. Такі елементи виявляються, зокрема, у діях виконавчої влади і глави держави. Однак елементи автори- таризму в контексті демократичних перетворень та автори- таризм як політичне панування однієї людини чи групи осіб — це різні речі. Таке панування мало чим відрізняється від тоталітарного. Тому зазначена точка зору не може бути виправданням авторитарного правління, де б воно не здій- снювалося.

'Див.: Фадеев Д. А. Опьіт политики переходного периода (Испания после Франк») // Полит. исследования. 1991. № 5.

'"Див.: Клямкин Й., Мигранян А. Нужна «железная рука» // Лит. газ. 1989. 16 авг.; Мигранян А. Долгий путь к европейскому дому // Новий мир. 1989. № 7.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ^^ ДЕМОКРАТІЇ

Поняття демократії Утвердження в тій чи іншій країні

демократичного політичного режиму не

є результатом прагнення певних політичних сил чи бажання

окремих осіб. Демократія дедалі чіткіше проявляється як

об'єктивна закономірність світового політичного розвитку.

Демократичне державне правління має довготривалу історію і грунтується на вагомих теоретичних засадах. У буквальному розумінні демократія (грец. детокгаїіа, від сіетоз — народ і кгаШ§ — влада) означає «народовладдя». Склалося це поняття ще у Стародавній Греції; там демократія визначалася як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі, як за монархії чи тиранії, і не групі осіб, як за аристократії чи олігархії, а всьому народу, точніше, усім вільним громадянам полісу — міста-держав й. Особливого розвитку демократія набула в той час (V ст. до н. е.) в Афінській державі, де громадяни на своїх зібраннях спільно й безпосередньо вирішували загальнодержавні справи. Кожен мав право брати участь у законодавчих зібраннях і голосувати. Значна частина громадян обіймала в полісі численні посади. Суспільне життя характеризувалось значним інтересом людей до політики та їхньою політичною активністю. Така безпосередня демократія була можливою завдяки обмеже- ним розмірам давньогрецьких держав. Але й за цих умов на народних зборах нерідко не було належної організованості, елементарного порядку й виваженості у прийнятті полі- тичних рішень; тому відомі давньогрецькі мислителі, зокрема Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народо- правства й закону, демократії і свободи.

У середні віки в центрі суспільно-політичної думки перебувала ідея найбільш досконалої форми правління, заснованої на ідеї спільного блага і згоди всіх членів суспільства. При цьому більшість мислителів вважали монархію найбільш придатною для забезпечення єдності суспільства формою правління. Пануючою формою держав- ного правління в ті часи була абсолютна монархія, несумісна