- •Політологія та інші науки про суспільство
- •Методи політологічних досліджень
- •22 23
- •24 25
- •27 26
- •31 Зо
- •У країнах Стародавнього Сходу
- •40 41
- •71 70
- •72 73
- •75 74
- •79 78
- •95 94
- •Станіслав Оріховський- Роксолан
- •Козацько- гетьманської держави
- •127 126
- •132 133
- •155 154
- •166 167
- •172 173
- •Ознаки легітимності політичної влади
- •Соціально- демографічні спільності
- •211 210
- •217 216
- •222 223
- •228 229
- •247 246
- •17 — 2-1330
- •262 263
- •1 Мовлений принципами формування і
- •298 299
- •Концепції громадянського суспільства
- •303 302
- •309 308
- •310 311
- •314 315
- •317 316
- •22 — 2-1330
- •352 353 23 — 2-1330
- •358 359
- •360 361
- •368 369 24 — 2-1330
- •372 373
- •374 375
- •379 378
- •384 385 25 — 2-1330
- •387 25"
- •390 391
- •393 392
- •395 394
- •404 405
- •Основні форми політичної участі. Референдум
- •425 424
- •28 — 2-1330
- •436 437
- •439 438
- •443 442
- •450 451 29*
- •453 452
- •456 457
- •480 481 31—2-1330
- •516 517
- •Концепція політичного реалізму
- •536 537
- •36 — 2-1330
- •562 563 36*
- •Глава 1. Предмет політології ...................... .8
- •Глава 17. Міжнародна політика ................... .502
- •Глава 18. Світові ідейно-політичні доктрини ......... .540
374 375
Інституціоналізовані
форми політики
Группы интересов // Полит, исследования. 1992. № 5—6. Доган М., Пеласси Д.
Политический клиентелизм — всеобщее явление // Социально- полит, журн. 1995. № 1.
Дюверже М.
Партийная политика и группы давления // Социально-гумани- тарные знания. 2000. № 4.
Зубков С. А.
Лоббизм в практике менеджмента // Социально-полит, журн. 1996.
№ 5.
Зяблик Н. Г.
США: Лоббизм и политика. М., 1976.
Лепехин В.
«Группы давления»: генезис и классификация // Власть. 1993. № 3.
Массовые движения в современном обществе. М., 1990.
Нельсон Л. Д., Кузес И. Ю.
Группы интересов и политический срез российских экономических
реформ (критическая версия) // Полит, исследования. 1995. № 6.
Перегудов С. П.
Крупная российская корпорация в системе власти // Полит, иссле- дования. 2001. № 8.
Перегудов С. П., Лапина Н. Ю., Семененко И. С. Группы интересов и российское государство. М., 1999. Перегудов С. П.
Политическое представительство интересов: опыт Запада и проб- лемы России // Полит, исследования. 1993. № 4.
Шапиро И.
Переосмысливая теорию демократии в свете современной поли- тики // Полит, исследования. 2001. № 3.
ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ
Розглянуті вище поняття «форма дер- жавного правління» і «форма держав- ного устрою» дають уявлення в основ- ному про організаційну структуру держави, зовнішній вияв державності. Реальна ж роль тих чи інших інститутів державної влади, дійсний стан демократії, способи владарю- вання у тій чи іншій країні знаходять свій вияв у понятті «політичний режим». За одних і тих самих форм правління політичні режими можуть бути істотно відмінними. Оскільки у здійсненні державної влади важливу роль відіграють політичні партії і різноманітні групи інтересів, то політичний режим розглядається після вивчення цих інститутів політичної системи суспільства як ЇЇ функціональний аспект.
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА
^ш"^ політичного режиму
Поняття політичного Політичний режим (франц. ге§іте, від режиму дат. ге§ітеп — управління) є одним із базисних понять політології. Порівняно з іншими категоріями, які розкривають форми держави, — «форма державного правління» і «форма державного уст- рою» — поняття «політичний режим» є найменш визначе- ним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а щодо іншого — як політичний
377
Інституціоналізовані
форми політики
Політичні
режими
режим. Так, під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших — прези- дентсько-республіканську форму державного правління, під парламентським режимом також розуміють і політичний режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує форму державного правління і політичний режим, по суті, знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма правління сама по собі може нічого не говорити про демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному світі окремі монархії є більш демократичними державами, ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні державної влади свідчить саме характер політичного режиму.
Якщо виходити з того, що форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, то поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер цих відносин, здійснення державної влади в цілому, насамперед в аспекті демократизму цього процесу.
І Відповідно, політичний режим визначається як система Щ методів і засобів здійснення політичної (державної) | влади.
Поряд із поняттям «політичний режим» використовується також поняття «державний режим» як узагальнена характе- ристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначаються практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний режим виходить за межі держави як інституту і охоплює також інші політичні інститути. Він не може бути зведений до методів діяльності державних органів, а стосується й діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформа- ції тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства в цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави.
Враховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а другий — державної. Однак не буде помилковим і визначення політичного режиму через
державну владу, оскільки саме вона складає основний зміст і сенс політичної влади.
Виходячи з того, що методи й засоби здійснення держав- ної влади можуть істотно відрізнятися за однакових форм державного правління, деякі науковці вважають, що категорія «політичний режим» стосується не форми здійснення державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не є формою держави. Так, російський правознавець К. В. Ара- новський зазначає, що «політичний режим не можна зарахо- вувати до форм державності. Це змістовна, а не формально- юридична характеристика»1.
Політичний режим, справді, більшою мірою стосується змісту державної влади, ніж форма державного правління чи форма державного устрою. Проте єдина за своєю сутністю і змістом державна влада може здійснюватись різними методами й засобами. Відмінності між цими методами й засобами визначають різновиди політичних режимів, які стосовно державної влади виступають саме формою, а не змістом.
Структура Оскільки політичний режим виступає політичного режиму функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складо- вими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як «певне поєднання системи партій,
1 Арановскш К. В. Государственное право зарубежннх стран. М., 1998. С. 235.