- •Політологія та інші науки про суспільство
- •Методи політологічних досліджень
- •22 23
- •24 25
- •27 26
- •31 Зо
- •У країнах Стародавнього Сходу
- •40 41
- •71 70
- •72 73
- •75 74
- •79 78
- •95 94
- •Станіслав Оріховський- Роксолан
- •Козацько- гетьманської держави
- •127 126
- •132 133
- •155 154
- •166 167
- •172 173
- •Ознаки легітимності політичної влади
- •Соціально- демографічні спільності
- •211 210
- •217 216
- •222 223
- •228 229
- •247 246
- •17 — 2-1330
- •262 263
- •1 Мовлений принципами формування і
- •298 299
- •Концепції громадянського суспільства
- •303 302
- •309 308
- •310 311
- •314 315
- •317 316
- •22 — 2-1330
- •352 353 23 — 2-1330
- •358 359
- •360 361
- •368 369 24 — 2-1330
- •372 373
- •374 375
- •379 378
- •384 385 25 — 2-1330
- •387 25"
- •390 391
- •393 392
- •395 394
- •404 405
- •Основні форми політичної участі. Референдум
- •425 424
- •28 — 2-1330
- •436 437
- •439 438
- •443 442
- •450 451 29*
- •453 452
- •456 457
- •480 481 31—2-1330
- •516 517
- •Концепція політичного реалізму
- •536 537
- •36 — 2-1330
- •562 563 36*
- •Глава 1. Предмет політології ...................... .8
- •Глава 17. Міжнародна політика ................... .502
- •Глава 18. Світові ідейно-політичні доктрини ......... .540
310 311
Інституціоналізовані
форми політики
І
Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Поняття «правова держава» і «демократична держава» близькі за змістом, але не тотожні. Демократична держава не може не бути правовою. Однак не всяка правова держава є справді демократичною. Поняття «правова дер- жава» є формально-юридичною характеристикою держав- ності. За формальної наявності основних ознак правової держави — конституційному проголошенні принципів верховенства права, поділу влади, прав і свобод особи — в країні насправді може існувати авторитарний політичний режим, який прикривається демократичною риторикою і через низький рівень політичної культури мас сприймається ними саме як демократичний.
Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки. Усвідомлення громадянами саме такого співвідно- шення між громадянським суспільством і державою має принципово важливе значення для формування їх демо- кратичної політичної культури. Демократична політична культура громадянського суспільства проявляється тоді, коли громадянин не схиляється сліпо перед державою, хоч
312
би якою демократичною вона видавалась, а задається питаннями на кшталт: що таке держава і для чого вона потрібна? що держава бере від мене і що я маю від неї? чому і для чого держава збирає податки? куди йдуть зібрані кошти і скільки їх потрібно? якою мірою я беру участь у здійсненні державної влади? чому чиновники за мій рахунок живуть краще, ніж я? та ін.
Принцип виборності як принцип демократії передбачає формування органів державної влади шляхом виборів. Вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу. Від якості виборчого законодавства та його дотримання на практиці вирішальною мірою залежать демократизм та ефективність державної влади. Важливою ланкою, що з'єднує громадянське суспільство й державу, є політичні партії. У демократичних державах вони виступають і головними суб'єктами виборчого процесу. Вплив на державу громадянське суспільство здійснює також через громадські організації та засоби масової інформації.
Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держа- ви проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування грома- дянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадян- ське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реаль- ність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням грома- дянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного.
Однопорядковим з поняттям «правова держава» є віднос- но нове для політології поняття «соціальна держава». Правова державність як формально-юридична характеристика держави сама по собі нічого не говорить про реальне життя громадян. За допомогою права (у його звичайному розумін- ні — як сукупності законів та всіляких підзаконних актів: постанов, ухвал, наказів, службових інструкцій тощо) можна більш витончено знущатися над людьми, ніж з викори- станням відкритого і грубого насильства. Причому влада спроможна домогтися легітимності, тобто визнання, такого
313
Інституціоналізовані
форми політики
«права» громадянами, які на її потребу кричатимуть «Розіп- ни його!» або вимагатимуть покарання «ворогів народу» чи засуджуватимуть дисидентів.
Творці і прихильники теорії правової держави вважали, що така держава, забезпечуючи кожному свободу і рівність, роблячи приватну власність доступною для кожного, стимулюючи конкуренцію, підприємливість та активність громадян, приведе їх до загального добробуту. Однак цього не сталося. Абсолютизація індивідуальної свободи, невтру- чання держави в економічну й соціальну сфери громадян- ського суспільства призвели до посилення монополізації економіки і соціальної нерівності, загострення соціальних суперечностей, знецінення самих ідей свободи і рівності, оскільки більшість громадян у буржуазній державі не мали для них матеріального підґрунтя.
За цих умов конструктивним доповненням правової державності стали теорія і практика соціальної держави. Поняття «соціальна держава» виникло в повоєнній політич- ній і суспільній теорії для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розви- неної економіки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соціальної функції. Особливістю сучасної соціальної держави є здійснення нею активної соціальної політики, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, захист прав працівника на підприємстві, створення систем охорони здоров'я і соціаль- ного страхування, підтримку малоімущих, сім'ї і материн- ства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються со- ціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних і соціальних благ. З цією метою держава активно втручається в економіку й соціальні відносини, за допомогою податків і різних соціальних виплат перерозподіляє через бюджет значну частину національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.
Започаткували таку соціальну політику соціал-демокра- тичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західноєвропейських країнах, зокрема у Швеції та Німеччині. Створена ними в 60-х роках держав- ність дістала спочатку дещо ідеологізовану назву «держава
загального благоденства», а згодом стала позначатися науко- вим поняттям «соціальна держава».
Отже, соціальна держава — це правова держава, яка проводить активну соціальну політику, спрямовану на забез- печення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.
Активну соціальну політику проводить і соціалістична держава. Однак відбувається це за відсутності правової державності і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціаль- них послуг, зрівнялівки, зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва. Останнє, у свою чергу, унеможливлює виконання в повному обсязі намічених соціальних програм. Як показала практика соціал-демокра- тичного правління, подібні наслідки соціальної політики можливі й у правовій державі в разі абсолютизації соціаль- них завдань і надмірного втручання держави в економіку та перевантаження ЇЇ податками. Правовий і соціальний принципи організації і здійснення державної влади перебу- вають у суперечливій єдності. Абсолютизація формально- правової сторони державності шкодить вирішенню соціаль- них завдань. І навпаки, перебільшення значення останніх обмежує індивідуальну свободу, породжує зрівняльні тен- денції та інші негативні наслідки в суспільному житті. Оптимальне поєднання правового й соціального принципів у функціонуванні держави іноді позначається терміном «соціально-правова держава».
І ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
роцеси становлення в Україні пра- вової держави і громадянського суспільства є багатоаспектними, динамічними й багатомані- тними за їхніми конкретними виявами. Розглянемо най- важливіші напрями цих процесів.