310 311

Інституціоналізовані форми політики

Правова держава та громадянське суспільство

І

перебувають під жорстким контролем центральної влади. Вибори до представницьких органів влади мають формаль- ний характер, переважають силові методи правління. Це означає, що наявне громадянське суспільство не контролює державу. Таке співвідношення держави і громадянського суспільства тією чи іншою мірою притаманне більшості країн світу, хоча формально в них можуть бути й ознаки правової держави та демократичного політичного режиму.

Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Поняття «правова держава» і «демократична держава» близькі за змістом, але не тотожні. Демократична держава не може не бути правовою. Однак не всяка правова держава є справді демократичною. Поняття «правова дер- жава» є формально-юридичною характеристикою держав- ності. За формальної наявності основних ознак правової держави — конституційному проголошенні принципів верховенства права, поділу влади, прав і свобод особи — в країні насправді може існувати авторитарний політичний режим, який прикривається демократичною риторикою і через низький рівень політичної культури мас сприймається ними саме як демократичний.

Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки. Усвідомлення громадянами саме такого співвідно- шення між громадянським суспільством і державою має принципово важливе значення для формування їх демо- кратичної політичної культури. Демократична політична культура громадянського суспільства проявляється тоді, коли громадянин не схиляється сліпо перед державою, хоч

312

би якою демократичною вона видавалась, а задається питаннями на кшталт: що таке держава і для чого вона потрібна? що держава бере від мене і що я маю від неї? чому і для чого держава збирає податки? куди йдуть зібрані кошти і скільки їх потрібно? якою мірою я беру участь у здійсненні державної влади? чому чиновники за мій рахунок живуть краще, ніж я? та ін.

Принцип виборності як принцип демократії передбачає формування органів державної влади шляхом виборів. Вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу. Від якості виборчого законодавства та його дотримання на практиці вирішальною мірою залежать демократизм та ефективність державної влади. Важливою ланкою, що з'єднує громадянське суспільство й державу, є політичні партії. У демократичних державах вони виступають і головними суб'єктами виборчого процесу. Вплив на державу громадянське суспільство здійснює також через громадські організації та засоби масової інформації.

Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держа- ви проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування грома- дянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадян- ське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реаль- ність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням грома- дянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного.

Однопорядковим з поняттям «правова держава» є віднос- но нове для політології поняття «соціальна держава». Правова державність як формально-юридична характеристика держави сама по собі нічого не говорить про реальне життя громадян. За допомогою права (у його звичайному розумін- ні — як сукупності законів та всіляких підзаконних актів: постанов, ухвал, наказів, службових інструкцій тощо) можна більш витончено знущатися над людьми, ніж з викори- станням відкритого і грубого насильства. Причому влада спроможна домогтися легітимності, тобто визнання, такого

313

Інституціоналізовані форми політики

Правова держава та громадянське суспільство

«права» громадянами, які на її потребу кричатимуть «Розіп- ни його!» або вимагатимуть покарання «ворогів народу» чи засуджуватимуть дисидентів.

Творці і прихильники теорії правової держави вважали, що така держава, забезпечуючи кожному свободу і рівність, роблячи приватну власність доступною для кожного, стимулюючи конкуренцію, підприємливість та активність громадян, приведе їх до загального добробуту. Однак цього не сталося. Абсолютизація індивідуальної свободи, невтру- чання держави в економічну й соціальну сфери громадян- ського суспільства призвели до посилення монополізації економіки і соціальної нерівності, загострення соціальних суперечностей, знецінення самих ідей свободи і рівності, оскільки більшість громадян у буржуазній державі не мали для них матеріального підґрунтя.

За цих умов конструктивним доповненням правової державності стали теорія і практика соціальної держави. Поняття «соціальна держава» виникло в повоєнній політич- ній і суспільній теорії для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розви- неної економіки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соціальної функції. Особливістю сучасної соціальної держави є здійснення нею активної соціальної політики, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, захист прав працівника на підприємстві, створення систем охорони здоров'я і соціаль- ного страхування, підтримку малоімущих, сім'ї і материн- ства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються со- ціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних і соціальних благ. З цією метою держава активно втручається в економіку й соціальні відносини, за допомогою податків і різних соціальних виплат перерозподіляє через бюджет значну частину національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.

Започаткували таку соціальну політику соціал-демокра- тичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західноєвропейських країнах, зокрема у Швеції та Німеччині. Створена ними в 60-х роках держав- ність дістала спочатку дещо ідеологізовану назву «держава

загального благоденства», а згодом стала позначатися науко- вим поняттям «соціальна держава».

Отже, соціальна держава — це правова держава, яка проводить активну соціальну політику, спрямовану на забез- печення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.

Активну соціальну політику проводить і соціалістична держава. Однак відбувається це за відсутності правової державності і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціаль- них послуг, зрівнялівки, зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва. Останнє, у свою чергу, унеможливлює виконання в повному обсязі намічених соціальних програм. Як показала практика соціал-демокра- тичного правління, подібні наслідки соціальної політики можливі й у правовій державі в разі абсолютизації соціаль- них завдань і надмірного втручання держави в економіку та перевантаження ЇЇ податками. Правовий і соціальний принципи організації і здійснення державної влади перебу- вають у суперечливій єдності. Абсолютизація формально- правової сторони державності шкодить вирішенню соціаль- них завдань. І навпаки, перебільшення значення останніх обмежує індивідуальну свободу, породжує зрівняльні тен- денції та інші негативні наслідки в суспільному житті. Оптимальне поєднання правового й соціального принципів у функціонуванні держави іноді позначається терміном «соціально-правова держава».

І ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

роцеси становлення в Україні пра- вової держави і громадянського суспільства є багатоаспектними, динамічними й багатомані- тними за їхніми конкретними виявами. Розглянемо най- важливіші напрями цих процесів.