Грецькі колонії на території північног причорноморя

Перше грецьке поселення виникло на півдні України у середині VII ст. до нашої ери. е. Це було місто Борисфен або Борисфеніда (від грецької назви Дніпра – Борисфен), яке знаходилося на сучасному острові Березань, за вісім кілометрів від Очакова. На острові було знайдено храм Афродіти (богиня кохання). Дещо пізніше, у VI ст. е., з'явилося місто Ольвія («Щаслива») на Дніпровсько-Бузькому лимані (біля Миколаєва). Ольвія - одне з чотирьох найбільших давньогрецьких міст-колоній Північного Причорномор'я - проіснувало понад 1000 років. Деякі грецькі автори називають Ольвію Борисфеном, а жителів міста – борисфенітами. Ольвія була заснована грецькими переселенцями з Малої Азії з міста Мілета у VI ст. до н.е. Коли греки обжилися на новому місці, вони стали будувати будинки за класичною грецькою схемою: всі приміщення розташовувалися за двома, трьома або чотирма сторонами внутрішнього прямокутного двору. Вікна та двері кімнат виходили у внутрішній дворик, на вулицю дивилися лише глухі стіни та огорожі. Будинки, тісно примикаючи один до одного, утворювали квартали з кількох будинків. Вулиці житлових кварталів Ольвії були дуже вузькими, буквально 2-3 метри, міська влада дивилася навіть за тим, щоб вуличні двері відчинялися всередину будинку, а не назовні, щоб вони не загороджували прохід та проїзд вулицею.У всіх частинах міста була розвинена система каналізації, фрагменти якої можна побачити. У Дністровському лимані – Тира (Білгород-Дністровський) та Ніконій.

У VI ст. до н.е. розпочалася колонізація Криму. У цей час вихідці з Гераклії Понтійської започаткували Херсонес Таврійський (біля Севастополя). Місто розташовувалося на невеликому півострові між двома бухтами. Чуму Таврійський томущо поряд проживали - войовниче плем'я, таврів".Цьому місту-державі судилося довге життя - майже дві тисячі років - і його історія є частиною історії Стародавньої Греції, Стародавнього Риму та Візантії. Околиці міста населяли різні племена, мирні та ворожі, а в середні віки, коли Херсонес стає християнською столицею півострова, навколо нього виникає велика кількість монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста.

Вихідці з Мілета в 6 ст до н.е. заснували – Пантікапей (Керч), Слово «пантікапей» на північно-іранському говірці означає «рибний шлях», воно не грецьке, а скіфське. Греки називали своє місто "Боспорос", на ім'я протоки. Вже через сторіччя (близько 480 р. до н.е.) понад 20 грецьких міст узбережжя, розташованих на території сучасного Таманського та Керченського півостровів, об'єдналися у Боспорське царство, визнавши Пантікапей своєю столицею. З причин, що спонукали грецькі міста-поліси до об'єднання, дослідники називають насамперед загрозу завоювання войовничими скіфами.

14.Греко-перські війни.

Греко-персидські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. У 500 р. до н. е. розпочалося повстання в грецькому місті Мілет проти перського панування. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Афінами, повсталим проти перського панування грецькими полісами у Малій Азії. Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 направилась  на завоювання Греції, але після загибелі флоту під час бурі змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії. Навесні 490 до н. е. перська армія направилася морським шляхом до Евбеї і, захопивши її висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці одержали вагому перемогу над персами. Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот.

Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. . Його владу визнала Македонія, а Торакс, також (правитель) Фессалії, перейшов на бік персів. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни. Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-персидських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію. Після цього в продовж багатьох років перси зазнавали ряд  поразок, і в результаті з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир, за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі і Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.

Перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидською армією. Але ця вына для греків носила визвольний характер що і спричинило таку ярк боротьбу з ворогом набагото сильнвшим за гецію за свою свлбоду. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Афін, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію. Делоський союз, створена в 478 році до нашої ери, об'єднання грецьких полісів під керівництвом Афін, метою якого було продовження боротьби з Перською імперією в битві при Платеях наприкінці другого

15. ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ ТА СХІДНИЙ ПОХОД ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО.

Одним із могутніх македонських цаів був Філіпп II, який правив із 359 до 336 рр. до н. е. і за час свого правління провів низку важливих реформ. Він збільшив та поліпшив військо, побудував флот. Була створена знаменита македонська фаланга - щільний стрій воїнів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими списами (від 2 до 6 м завдовжки), щитами, луками, пращами і дротиками. Скориставшись чварами греків, Філіпп II задумав добитися панування над усією Грецією. Спочатку він підкорив Фессалію Північну Греції. Так як тоді між полісями точилась ворожеча і вони були розеднані. Успіхи Філіппа II злякали афінян, і вони почали готуватися до війни. Тоді Афінами керував Демосфен він намагається обєднати греків Еллади, проти Македонії. Йому вдалося переконати Фіви до антимакедонський союз проте Спарта відмовилася брати участь у війні. У 338 р. до н. е. біля міста Херонеї відбулася вирішальна битва. Тут об’єднані сили греків зустрілися з македонським військом. У цій жорстокій і тривалій битві грецьке військо зазнало нищівної поразки. Однак отримавши перемого Філіпп II вирішив не іти на Аттику. Натомість Філіпп II у Коринфі де скликав усіх грекфв і уклав з ними соз і оголосив персам війну. Проте в 336 р. до н. е. був убитий. Новим македонським царем був проголошений Александр, син Філіппа II. Правління Александр розпочав з того, що розправився зі своїми ворогами та жорстоко придушив повстання грецьких держав, які хотіли позбутися влади Македонії. У 334 р. до н.е. 30 тис. піхотинців і 5 тис. вершників під проводом Александра Македонського переправилися через протоку Геллеспонт, що відокремлювала Європу від Азії, аби завоювати Персію. Перейшовши ріку Гранік, військо Македонського відразу вступило в бій із переважаючими силами персів і здобуло першу блискучу перемогу. Усі грецькі міста Малої Азії вітали Александра як свого визволителя. Перський цар Дарій III на чолі величезного війська вирушив назустріч Александру. Перси і македонці зустрілися біля міста Ісса. Александр особисто очолив атаку своїх військ, прорвався до тилу перського війська і захопив у полон його дружину, матір і двох дочок. Дарій злякався і втік з поля бою. Перський цар попросив миру, але Александр відкинув його пропозицію. Далі олександ вирушив на Фінікію обложив місто Тир але воно вирішило чинити опір. Понад півроку тривала його облога. Македонць знайшли рішення вони збудували насип до острова і підступили до мурів міста. Під ударами таранів повалилися стіни, македонці увірвалися в місто, грабуючи і підпалюючи все на своему шляху. Вбили його захисників, а тисячі мешканців продали в рабство. Далі Олександр спрямував війська в Єгипет. У Єгипті його зустріли як визволителя від персів. Жерці урочисто оголосили його богом і сином бога сонця Амона. У дельті Нілу, біля острова Фарос цар заснував місто, назвавши його на свою честь Александрією. У 331 р. до н.е. почався похід Александра вглиб Персії. Біля селища Гавгамели його очікував Дарій III із величезною армією. Бій біля Гавгамел тривав цілий день і лише на вечір стався перелом. Македонська кіннота на чолі з Александром атакувала ворога, прорвала його бойовий стрій і майже підійшла до самого царя Дарія. Перський цар, злякавшись, знову втік. А з ним — усе його військо. Після ганебної поразки Дарій III був убитий своїми наближеними. Александра Македонського проголосили «царем Азії». Під його владу перейшли міста і області Перського царства, куди він призначав намісниками як македонців, так і знатних персів.

Одна з причин перемог Александра Македонського полягала в тому, що він був талановитим полководцем. Але була й інша. Перська імперія була дуже великою з численною кількістю різних народів які один про одного майже нічого незнали і ворогували між собою. Перські стартапи йшли з Олександром на переговори з метою що вони поздудуться перського правлінняі Олександр надасть ім свободу. Після підкорення Персії Олександром зохотів завоювати весь світ. Він зі свої військом вирушив у північно-східні області Персії зламавши опір місцевих нардіві підкорив Середню Азію, Александр вторгся в долину Інду. Тут він зустрівся з могутнім військом царя Пора. Після довгої і кривавої битви все ж таки переміг. Після перемого запланува йти походом у долину Гангу однак військо, відмовилося. Десятилітній похід завершився в 325 р. до н. е. у Вавилоні, котрий цар проголосив столицею своєї держави. Влітку 323 р. до н. е. Александр Македонський раптово занедужав і помер у віці 32 років. Не встигши здійснити свою мрію.