26.Основні етапи розвитку візантійської імперії.

395 р. – середина VІІ ст. Виникнення Візантійської імперії на основі Східної Римської імперії і перетворення її на велику багатонаціональну державу, що не мала подібних до себе. Наймогутнішим імператором цього періоду був Юстиніан І. У наслідок його завоювань Середземне море знову перетворилось у “Римське озеро”.

Друга половина VІІ – перша половина ІХ ст. Погіршення становище імперії через арабські завоювання і початок вторгнення слов’ян. Територія імперії скоротилася майже вдвічі, занепали міста. Відбулася “варваризація” імперії — “варвари-слов’яни” оселялися на землях Візантії та ставали підданими імператора. Значну роль у той тяжкий для імперії час відіграли імператори нової Ісаврійської династії. Засновник династії Лев ІІІ Ісавр зумів зупинити загарбання арабами земель імперії та фактично врятував її від загибелі.

Друга половина ІХ – середина ХІ ст.Час правління імператорів Македонської династії. “Золотий час” Візантії. Це була доба відродження імперії. Знову зростали міста, розвивалися торговельні зв’язки із Заходом і Сходом, а Константинополь став найбагатшим містом Європи. Піком розвитку Візантії тієї доби вважають правління імператора Василія ІІ. Майже безперервні війни, що вів імператор, перетворили Візантію в найсильнішу державу Європи, але водночас і виснажили її сили, що стало причиною її наступного занепаду. У 1071 р. турки-сельджуки завдали імперії нищівної поразки і захопили її територію в Малій Азії.

1081 – 1204 рр. Час нового піднесення Візантії. Його можна назвати “епохою Комнінів”: імператори цієї династії на наступні сто років знову відродили славу і силу імперії. Найвидатнішою особистістю того часу став Олексій І Комнін. Саме він зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, уникнути її. Століття Комнінів закінчилося смутою, що 1204 р. призвела до захоплення Константинополя хрестоносцями і утворення на місці імперії цілої низки держав.

1261-1453 рр. Визволення Константинополя 1261 р. імператором Михаїлом Палеологом з-під влади хрестоносців. Імперія нагадувала стару і втомлену життям людину. Ослаблена від внутрішніх чвар і турецьких нападів Візантія дедалі більше занепадала. Проте її культура досягла вершини розвит­ку, і тому цей час називали “палеологівським відродженням”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами.

27.ДЕРЖАВА САСАНІДІВ В ІРАНІ: ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОГО ТА СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ. Наприкінці II ст. н.е. наймогутнішою державою Західної Азії було Парфянське царство, утворене войовничими іраномовними кочовиками парнами (дахами) — вихідцями з південної Туркменії. На чолі Парфії стояла єдина династія Аршакідів, але в політичному відношенні імперія являла собою федерацію напівнезалежних "царств". Відсутність державної централізації розмивала імперську єдність, і на початку III ст. в регіоні знову посилилися перси. Очолив персів Арташир. У 208 р. держава парфян розкололася. За престол у Селевкії (столиця Парфії) змагалися два брати: Валарш V і Ардабан V. У події одразу втрутився римський імператор Каракалла, що вкрай загострило внутрішню політичну кризу. У 223 р., підтримані месопотамськими союзниками, перси захопили парфянську столицю Селевкію, а невдовзі Арташир повністю розбив військо Ардабана, захопив його майно, худобу, ставку та військове спорядження, а сам обрав резиденцією Стахр. Він убив Ардабана, все майно Ардабана потрапило до його рук. Він одружився на дочці Ардабана. Із шкіри останнього Аршакіда зробили барабан, а в 227 р. Арташир проголосив себе "шахіншахом" ("царем царів") держави Еран-шахр (офіційна назва Сасанідської імперії). Символами влади нового правителя стали корона-вінець і спеціальний жезл, пишно інкрустовані й орнаментовані. При Ардашир I і Шапурі I були приєднані великі області. У III столітті у державі Сасанідів ще зберігалися автономні «царства» (Сістан, Керман, Мерв та ін.) та міста типу полісів. Перемоги Сасанідів над Римом зміцнили їхню державу і призвели до посилення центральної влади шахіншаху. Вже за утворення держави Сасаніди спиралися на іранське жрецтво (зороастризм). Наприкінці III - початку IV століть від імперії відпала низка областей на Сході, проте під час правління Шапура II (правил у 309-379 роках) влада в раніше втрачених областях була відновлена. За договором 387 року до Сасанідів відійшли райони Месопотамії і більшість Великої Вірменії [2].

У V столітті царі місцевих династій Вірменії, Кавказької Албанії та Іберії були замінені Сасанідськими намісниками. У другій половині V століття відбулися повстання на Закавказзі, у 571-572 роках - у Вірменії. Після початку Маздакитского руху наприкінці V століття державі відбулися глибокі зміни у системі управління, соціально-політичної структурі та культуре. При Хосрові I Ануширвані (правив у 531-579 роках) частина старої знаті опинилася у безпосередній економічній залежності від держави та царя, а також зросла роль бюрократичного апарату та чиновництва. З початку VI століття відбувалися війни з Візантією, які проходили зі змінним успіхом. У 558-568 роках Сасаніди розгромили ефталітів і включили до складу держави ряд областей в Афганістані та Середній Азії. Близько 570 був завойований Ємен. Близько 589 року були розгромлені тюрки, що вторглися в державу. Тривала війна з Візантією 602—628 років завершилася перемогою візантійського імператора Іраклія та призвела до виснаження матеріальних ресурсів Візантії та Ірану. Це, а також різке збільшення податків підірвали політичну та економічну могутність держави Сасанідів і призвели до арабського завоювання і став васалом Візантії Ірану, і східних та африканських провінцій Візантії.З 628 по 632 змінилося близько 10 царів. При Йездігерді III держава Сасанідів була завойована арабами