6.Стародавні держави на території малої азії.

ХЕТСЬКЕ ЦАРСТВО

Одна с перших старадавніх держав яка зявилась на території малої Азії було Хеетьське цірство . Хто такі Хе́тти,  це — народ, який населяв з кін. III—поч. ІІ-го тис. до н. е. до кінця VIII ст. до н. е. центральну частину Малої Азії. На межі III—II тис. до н. е. до Малої Азії мігрували хетто-лувійські племена, які , мало чим відрізнялися від корінного населення, вони створили там з десяток своїх дрібних царств. Перша велика малоазійська держава виникла, близько 1800 р. до н. е. зусиллями царя Куссара — Пітхани та його сина Анніти. Пітхана оволодів містом Неса (сучасний Кюльтепе) і переніс туди свою резиденцію, і дощенту зруйнував місто Хатті (Хаттусу). Наступним царем став Анніти за хеттського царя Анітти (бл. XVIII ст. до н. е.), який завоював міста Неса і Хаттуса, почалось об'єднання областей Анатолії. Але парадокс в тому що Хетські царі вели свій родовід не від Анніті а від царя Лабарни який теж правивв Куссарою.

Можливо це із-за того що остаточно держава хеттів склалася за Лабарна I (1680–1650 рр. до н. е.), коли їх володіння досягли узбережжя Чорного моря. Після Лабарни, який мав більше підстав претендувати на славу творця Давньохеттського царства (близько 1650—1500 рр. до н. е.), ніж Анніта, тягар влади перебрав на себе Хаттусілі І (він же Лабарна II). Він переніс столицю в Хаттусу, здійснив кілька воєнних походів, у тому числі — на царство Арцаву, яке знаходилося десь на заході чи на південному заході півострова. Держава Хаттусілі І не відзначалася могутністю, так само як і влада її царя. За правління Мурсілі I (1620–1590 до н. е.) військова могутність цього народу досягла найбільшого піднесення. В 1595 р. до н. е. хетти захопили і пограбували Вавилон. Після смерті Мурсілі I протягом 100 років в державі точилася міжусобна боротьба. В XVI ст. до н. е. було складено хеттські закони. В XIV — на початку XII ст. до н. е. на чолі хеттської держави були хурити. Цар Суппілуліума I (поч. XIV ст. до н. е.) підкорив державу Мітанні і зробив своїм васалом Угарит. З кінця XIV ст. до н. е. держава хеттів і Єгипет почали боротьбу за перевагу в Передній Азії. За договором 1280 р. до н. е. вони поділили між собою Сирію і Фінікію. Наприкінці XIII — на поч. XII ст. до н. е. проти держави хеттів виступила коаліція держав (Аххіява, Арцава та ін.). Переселення на схід «народів моря» (ахейців, філістимлян та ін.) стало поштовхом до падіння держави хеттів. Наприкінці XII ст. до н. е. цар Ассирії Тіглатпаласар I підкорив державу хеттів. Окремі хеттські князівства існували до кінця VIII століття до н. е. і були остаточно поглинуті Ассирією. Хетти розчинилися пізніше серед фригійців та арамеїв.

Фрігійське царство

Після загибелі Хеттського царства найсильнішу державу в Анатолії утворили фригійці, мова яких займала в індоєвропейській мовній сім'ї проміжне становище між давньогрецькою та протовірменською. Фригійське царство, розташоване в центрі Анатолії, досягло свого найвищого розквіту в X—VIII ст. до н. е. Його столицею стало м. Гордіон, назване за ім'ям найвидатнішого фригійського царя Гордія. Доброї слави зажив на фрігійському троні син Гордія Мідас, який після смерті батька у жорстокій боротьбі за владу переміг усіх своїх суперників. Він поширив свою владу також на казково багату Лідію. Мідас віддавався меценатству, активно діяв на міжнародній арені, дружив із греками. Він був незмінним учасником анти ассирійських коаліцій, аж поки Саргон II не завдав йому воєнної поразки, змусивши Фрігію платити данину Ассирії. Утім, не лише ассирійці були головною біллю для фрігійців. На західних і північно-західних кордонах фрігійців тіснили мореплавці-греки та деякі інші малоазійські народи, а наприкінці VII ст. до н. е. зі сходу на них звалилися божою карою кочівники-кіммерійці. Зазнавши поразки від кіммерійців, Мідас наклав на себе руки. Фрігійське царство розвалилося. Його територія дісталася близько 600 р. до н. е. Лідійському царству, а ще через півстоліття — персам.

Лідійське царство

Лідійці, мешкали в центрі західної частини Анатолії. Попервах вони були підданими могутнього Фрігійського царства, проте коли воно загинуло, лідійці, утворили власну державу зі столицею у м. Сарди. В новоутвореній державі стала на престол династія Мермнадів. Верхівку соціальної піраміди лідійського суспільства становили багаті аристократи землевласники, військова та жрецька еліта, великі торговці. До середнього прошарку населення належали вільні дрібні землевласники, пастухи, ремісники. До соціальних низів належали храмові та приватні раби.

Керував державою цар, який заснував династію Мермнадів, за якої у VII—VI ст. до н. е. розквітло Лідійське царство за правління царя Гігеса, який прийшов до влади унаслідок двірцевого перевороту. Він оволодів західними областями Анатолії (частиною Фрігії та Карії, Троадою, Місією), що забезпечило країні вихід до торговельних шляхів у Причорномор’ї. Він прилучив до своїх володінь Колофон і Магнезію — ворота в Егейське море. Однак зі сходу крвїні загрожували кіммерійці від яких доводилось боронитись. Гігес уклав оборонний нерівноправний союз з Ассирією проти кімерійців. Утім, незабаром він уже переорієнтувався на Єгипет і Вавилон, і виступити вже проти Ассирії. А ле такі дії царя виявились для нього великою помилкою Ассирійський володар Ашшурбанапал розгромив у середині VII ст. до н. е. цю коаліцію. Разом з кімерійцями розгромили лідійське царство і спалили столицю Сарди цвр Гігес загинув в бою. Однак спадкоємиць царя Ардіс вижив. Ардіс визнав себе васалом Ассирії. Але в Анатолію вдерлись скіфи і перебили кімерійців Скориставшись цим, Лідія розпочала війну з грецькими містами Прієною та Мілетом за вихід до Егейського моря. Мілетом заволодіти вона не змогла і змушена була укласти з ним мирний договір.

Після загибелі Ассирії між Лідія та Мідією, спалахнула війна. На щастя ситуацію вдалось врегулювати і кордоном між ними пройшов по р. Галіс. Щоб зміцнити стосунки між обома країнами, мідійський царевич Астіаг одружився з лідійською принцесою. Найвагоміших успіхів на міжнародній арені Лідія досягла в середині VI ст. до н. е., за царювання свого останнього володаря Креза. Він змусив багаті грецькі міста платити йому данину. Але царству почала загрожувати зростаюча Персія. Крез рочав шукати союзників проти неї. Однак в бою з перськими військами лілідія зазнали поразки і припинила своє існування в 547 р. до н. е. стваши провінцією (сатрапією) Перської держави.

Урарта Утворення Ванського царства.

У III – ІІ тис. до н. е. на Вірменському нагір’ї та Закавказзі. Довкола озера Урмія (територія нинішнього Ірану) з’явилися невеликі міста-держави, населені, хурритами. Поблизу озера Урмія, біля хурритами, заснували свої держави й племена урарти. У XII ст. до н. е. на цих територіях зявляється, кількох десятків царств ( племінних обєднань) народу Наірі. А вже в XI ст. до н. е. на цох землях затвердились два племінних об’єднання: Урарту (сучаснв Вірменії, Туреччини та Ірану, місцеве населення називало його Біайнілі) та Муцацір.

Першим царем Урарти став Арам (864—845 рр. до н. е.). За його наступника царя Сардурі І (835—825 рр. до н. е.), який мабуть, походив з іншого роду була сформавана нова династія він зробив своєю столицею місто-фортецю Тушпа. Він титулував себе "царем царів, якому всі царі виплачують данину", тим самим кинувши виклик сусідній Ассирії. Свої володіння Сардурі І розширив до озера Урмія, та приєднав Муцацір. Володарі молодої держави будували храми і палаци, організовували царські та храмові господарства для розведення овець, великої рогатої худоби та коней. Щоб якось згуртувати урартські племена ідеологічно (в державі, крім урартів, проживали також лувійці, протовірмени, хуррити, протогрузини тощо), правлячою врхівкою було здійснено централізацію культу — виділив із цілої низки богів трьох найважливіших: Халді, Шівіні та бога грому й дощу Тейшеба.

За царювання онука Сардурі І — Міну а (810—786рр. до н. е.), країна стає наймогутнішою державою Передньої Азії. Мінуа, удосконалив військоналив на взірець ассирійської. Та почав военну експансію у напрямі Сирії, та на Закавказзя. Завойовані території він не спустошував, а обкладав даниною та забудовував фортецями. Поблизу Тушпи він побудував 70-кілометровий "канал Мінуа". Мінуа здійснив адміністративну реформу, щоб надійніше контролювати завойовані території. Урартську державу було поділено на області, підпорядковані представникам центральної влади .

Ще більше посилилося царство за сина Мінуа, Аргішті І (786—764 рр. до н. е.), він войовничим царем воював з Ассирією за панування в Передній Азії та встановлення контролю над тамтешніми торговими шляхами. Урарти оточили Ассирію Аргішті І здійснив військові рейди аж до озера Севан на Закавказзі й побудував поблизу сучасного Єревана місто Еребуні, та Аргіштіхінелі. Побудував Аргішті І також і канали. Син Аргішті І, Сардурі II, продовжив війну батька з Асирією однак Асиріймький цар Тіглатпаласар III, в середині VIII ст. до н. е. вторгнувся на територію Урарту й спустошив її аж до озера Ван. Але захопити Тушпуйому не вдалось. Руса І (735—714 рр. до н. е.), наступник Сардурі II, уникав війни з Ассирією. Однак він підбурював інші передньо-азіатські народи проти Ассирії. В центрі своєї держави він побудував місто Русахінелі, яке, ймовірно, зробив своєю столицею.. В 714 р. до н. е. війська Саргона II напали на союзників Урарту. Руса І відчайдушно завдав удару по ассирійцях з тилу, проте зазнав нищівної поразки. Ассирійці обійшли озеро Ван, спустошуючи все на своєму шляху, але штурмувати неприступну Тушпу не зважилися. Повертаючись назад асирійці захопив Муцацір, де урарти зберігали свої скарби. Дізнавшись Руса І покінчив життя самогубством. Поразки Урарту від ассирійців наприкінці VIII століття до н. е. поклали початок руйнуванню урартської держави. Спроби повернути колишню могутність урарти зробив Руса II але ці спроби мали лише частковий успіх. Про останній період існування цьєї держави зберіглось дуже мало відомустей томущо країна переживала занепад. І достеменно невідомо що поклало край снування цієї держави є версії, що це зробили скіфи і кіммерійці, мідійці або вавилоняни.

7.ДАВНІЙ ВАВИЛОН: ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ ТА КУЛЬТУРИ.

Протікаючи з півночі на південь, річки Тигр і Євфрат окреслюють значну територію, яку грецькі географи назвали Месопотамією які щороку розливались.  Але поступово долину Месопотамії заселяли. Перші жителі осіли тут у VII тис. до н. е. Потроху заселяючи долину, вони почали обробляти цю землю. Вони створили зрошувальну систему, без якої хліба заливала б повінь. Канали доводилося прочищати, бо їх постійно замулювало. На півночі Месопотамії земля родючіша, ніж на півдні, тут не будували складної системи каналів, для поливу обходилися водою з колодязів. Вирощували фрукти - яблука, інжир, виноград; зернові - ячмінь, просо; овочі — цибулю, часник, огірки. Із виникненням класів і експлуатації в общинах землеробів почали складатися державні утворення, які перетворювалися на держави в межах великої общини. Місто з округою, де населення займалося рільництвом, ставало містом-державою. У ньому мешкали ремісники, торговці, лихварі, знать, із якої виособлювалися царські вельможі, жерці й власне правитель, що був верховним жрецем. Місто перебувало під владою правителя перебувало військо, яке під час війни доповнювало ополчення селя який керував військом та ополченням. Міста Кіш, Урук, Ур, Ларса, Вавилон, Ассур (Ашшур), Ніневія змагалися за владу над усім Дворіччям. Час від часу одне місто брало гору над іншими, створюючи свою державу в Месопотамії. Так поставала а потім занепадали міста-держави Ур, Лагаш, Шумери, Аккад і Вавилонія. Міста Дворіччя були пов'язані спільною культурою, їхні народи вірили в спільних богів. Але тривалий час тут не було централізованої влади. Сильна центральна влада в Месопотамії сформувалася в другій половині ІІІ тис. до н. е., коли у XXIV ст. до н. е. столицею Шумеру стало місто Урук. Невдовзі (у 2316-2261 рр. до н. е.) владу захопив цар Аккаду Саргон II. Наприкінці ХХІ ст. до н. е. третю якою керувала династію Ура пала під натиском — амореїв. Натомість посилилися Вавилон. Місце держави шумерів і аккадів близько 2057 року ,до Хр. зайняла Вавилонська, або Халдейська, держава. її столицею був Вавилон, який знаходився на торгівельному шляху біля Тигру та Єфрату. Засновником царства був Сумуабум, що обєднав навколо себе сусідні міста .У першій половині XVIII ст. до н. е. Вавилон набрав могутності в період правління царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.), який зумів підкорити Ассирію. Утворилася могутня держава із сильною царською владою. Він створив велику державу зі столицею у Вавилоні. Хаммурапі уклав закони, що впорядковували відносини між верствами населення. Закони складалися з 282 статей, які визначали покарання за злочини. Відомо, що держава за Хаммурапі прагнула зміцнити майнове становище середніх верств населення — селян, землеробів. Для них були пільги на різні види господарювання. Якщо селянин потрапляв у рабство за борги, то закони звільняли його через три роки. Після правління Хамуррапі Вавилонська держава почала занепала внаслідок, наїзду хеттів, що опанували й знищили Вавилон. Тепер на перще місце виступила Ассирія. До кінця X ст. до н. е. в Північному Межиріччі запанували войовничі ассирійці. У 729 р. до н. е. вони підкорили Вавилон. У VII ст. до н. е. Ассирія почала слабнути, натомість свою могутність поступово відновив Вавилон. У 612 р. до н. е. Вавилон спільно з Мідією захопив Ніневію. Згодом Нововавилонському (Халдейському) царству підкорилися Сирія, Фінікія, Палестина, Аравія. За царя Навуходоносора ІІ (605-562 рр. до н. е.) Вавилон переживав нове піднесення. Він став найбільшим містом Давнього Сходу з населенням 200 тис. осіб. Незліченні багатства, які надходили в державну скарбницю з підкорених земель, дали змогу Навуходоносору II прикрасити Вавилон величними спорудами й оточити могутніми захисними мурами. Однак невдовзі після смерті Навуходоносора II могутність правителів Вавилона підупала. Останній правитель Вавилона Бел-шарр-уцур закинув державні справи, весь час проводив у бенкетах і розвагах, незважаючи на поради жерців і чиновників. Тим часом у Вавилона з’явився грізний ворог — перси. У 539 р. до н. е. перський цар Кір II без особливих труднощів підкорив Вавилон.