28. Зародження держави ямато та основні етапи ранньої історії японії.

Згідно з японською міфологією творцем держави Ямато є богиня Сонця Аматерасу, яка, вручивши своєму онуку Нініґі докен Кусанаґі, нефритову маґатаму Ясаканіта та дзеркало Ята, як символи священної влади, відправила його з Неба на Землю правити й керувати Японією. У супроводі кількох богів Нініґі спустився на гору Такатіхо Кюсю), розпочавши тим самим правління небесних божеств на Землі. Його правнук Дзімму став першим японським імператором, започаткувавши династію, що веде, таким чином, свій родовід від богині Аматерасу. Воцаріння Дзімму японська міфологія датує 11 лютого 660 р. до н. е., проте реальне зародження держави Ямато науковці відносять до рубежу ІІІ‒IV ст. н. е. Походження Ямато мало військовий характер, та конкретне відтворення цих подій залишається предметом дискусій між прихильниками двох найпоширеніших теорій. Перша теорія бере за основу японську міфологію й базується на тезі про «східний похід» першого імператора Дзімму з острова Кюсю на Хонсю, завоювання нових територій і утворення Ямато у 295‒300 р. н. е. безпосередньо протояпонцями. Друга «теорія вершників» приписує утворення держави Ямато кочовикам Східної Маньчжурії, які в ІІ‒ІІІ ст. вторглися до Японії через Корею, підкорили місцеві племена і, поваливши шамансько-теократичну владу місцевих царів, утворили тут мілітаризовану державу на зразок кочових континентальних імперій.

З IV ст. В Японії почали формуватися племінні союзи, а в V ст. вождь племінного союзу Ямато об’єднав під своїм верховенством велику частину території країни. Проте міжусобна боротьба, що продовжувалася, перешкоджала створенню в цей час ефективно діючої центральної влади. Тривала боротьба окремих кланів за верховенство в племінному союзі, яка вплинула на посилення процесів соціального розшарування і формування державного апарату, призвела в 645 р. до перемоги одного з них на чолі з Тайка. Соціально-економічні і політичні нововведення цього часу знайшли відбиток у серії реформ, закріплених у Маніфесті Тайка, доповнених спеціальним кодексом «Тайхорьо».  Реформи Тайка, що мали для Японії VII ст. значення політичної революції, ознаменували завердшення ранньофеодальної держави.

Феодальні відносини, що панували протягом багатьох століть у Японії, багато в чому подібні до європейських. Тут існувало фактичне прикріплення селян до землі, продуктова і грошова ренти, відпрацювання. Система п’ятидворок зв’язувала селян круговою відповідальністю. У містах існували ЦЕХИ І ГІЛЬДІЇ. І так само, як, наприклад, у Німеччині, вони регламентували не тільки виробництво, але і приватне життя своїх жителів. Японський феодальний клас складався з двох основних станів — напівзалежного від центральної влади князів — ДАЙМО і дрібного дворянства, відомого під назвою «САМУРАЇВ». Самураї мали значні привілеї, які навіть надавали їм право безкарного вбивства будь-якого ремісника або купця, якщо останні не виявляли йому достатньої поваги.

В історії розвитку японської феодальної держави можна виділити два етапи. ПЕРШИЙ ПЕРІОД КОФÝ́Н — епоха в історії Японії (250 (300) — 538). Перший підперіод епохи Ямато. Інша назва — період курганів. Особливостями епохи є поширення культури курганів (кофун) та поява у районі Ямато однойменної японської держави. ДРУГИЙ ПЕРІОД ÁСУКА — епоха в історії Японії (538–710). Другий підперіод епохи Ямато. Названий за місцезнаходженням тогочасного політичного центру країни у долині Асука. Особливостями епохи є поширення буддизму, поява централізованої держави китайського зразка, створення першого законодавчого зводу «ріцурьо» та розквіт японської культури під впливом материкових філософських і мистецьких ідей.

Давньояпонська держава Ямато була досить агресивним утворенням. З 4 по 6 століття яматоські монархи підкорили собі західні, центральні та більшість східних земель острова Хонсю, завоювали острів Сікоку та поставили під свій контроль північ острова Хонсю. З проникненням на Японський архіпелаг китаєценричної політичної філософії, правителі Ямато почали розглядати сусідні племена як варварів, яких необхідно «повертати» під монаршу руку. З 6 по 9 століття Яматська держава вела постійні війни на півночі острова Хонсю з племенами еміші і айнами, та  кумасо і хаято на півдні Кюсю. Результатом такої політики стало винищення або асиміляція цих народів. Ямато також проводило активну зовнішню політику, зокрема у Кореї. Його постійним союзником була держава Пекче, яка воювала проти сусідів — Сілла і Когурьо. Проте у 663 році війська Ямато та Пекче були розгромлені коаліційною армією Тан і Сілла. Японці зреклися амбіцій щодо Корейського півострова і зосередилися на внутрішньополітичних проблемах.