74.Сіньхайська революція.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний союз, або Союзна ліга Китаю), метою якого було повалення в Китаї правлячої Маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. Вплив Об’єднаного союзу швидко зростав. У 1907 р. Об’єднаний союз здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало. Зрештою, через загрозу революції, імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; скасування тортур; заборону куріння опіуму; реформу освіти та інші. Але опір традиційного суспільства був занадто сильним. Після загадкової смерті імператриці Ци Сі реформи припинилися.

У жовіні-листопаді 1911 р. розпочалося повстання. Цей рік китайською називався «сіньхай», тому й революція отримала назву сіньхайської.До повсталих солдат долучилися студенти, робітники, і невдовзі революція охопила всі провінції Південного та Центрального Китаю. На півночі країни, менш розвиненій у промисловому відношенні, влада залишилася в руках цінського уряду. Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до генерала Юань Шикая, який мав реформаторські погляди, із проханням очолити збройні сили. Той погодився й незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Однак повстання поширювалось. 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися. Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня 1912 р. конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом і 1 січня 1912 р. прийняв присягу. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Подальший перебіг політичних подій змусив Сунь Ятсена, який боявся розколу країни, відмовитись від посади президента на користь Юань Шикая. Однак згодом, переконавшись у прагненні генерала встановити режим особистої влади, Сунь Ятсен перейшов до опозиції. Завдяки його зусиллям у серпні 1912 р. товариство Тунменхой об’єдналося з іншими республіканськими організаціями й отримало назву Гоміньдан (Національна партія), який відіграв велику роль у подальшій історії Китаю. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміньдан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна (у березні 1912 р. столицю Китаю було перенесено з Нанкіна до Пекіна). Почалася громадянська війна між Півднем, який підтримував Сунь Ятсена та його демократичні ідеї, і Північчю, яка залишалася під контролем режиму Юань Шикая. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміньдан поза законом. Війська Півдня було розбито, Гоміньдан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову емігрував. У 1916 р. Юань Шикай помер, але це не припинило політичного протистояння. Боротьба між мілітаристським урядом на півночі Китаю та революційним угрупованням Сунь Ятсена на півдні тривала.