39.Монголи за часи великих завоювань.

У ХП ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу життя, весь час пересувалися на нові пасовиська, розводили коней, волів та овець, їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис - напій з кобилячого молока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингізхан. Зламавши родоплемінний устрій, Чингізхан поділив степовиків на десятки, сотні, тисячі та тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу. Увесь монгольський етнос став ордою, народом-воїном. Розпочалася війна за возз'єднання Степу. Старший син Чингісхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру, його полководець Субудай розбив у долині р. Іртиш найманів і меркитів. У Чингісхана повірили купці Уйгурії та дали йому гроші (вони сподівалися, що він зможе ефективніше охороняти торгівців Великого шовкового шляху). На початку ХІІІ ст. монголи напали на імперію чжурчженів, захопили їхню столицю Дасін (сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздогнав і винищив до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель Хорезму, котрий як фанатик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма "невірними". Монголи напад відбили. Чингізхан надіслав до шаха посла, маючи намір залагодити конфлікт, однак за наказом шаха цього посла було вбито. Зрадницьке вбивство посла вважалося у монголів найтяжчим гріхом, який можна спокутувати лише смертю. Монголи були переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають нести таку ж відповідальність за гріх. Однак говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто - цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гуманізмом на той час також не вирізнялися.

Розділивши армію, Чингізхан наказав Джучі громити половців (кипчаків), сам очолив похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталановитішому полководцеві Мухулі, який володів кількома мовами і ще не зазнавав поразок. Не маючи достатніх сил для опору, чжурчжені запропонували данину, проте монголи не погодилися. Подальші монгольські завоювання нагадували снігову лавину. Полонені китайські фахівці нашвидкуруч виготовили "черепахи" на колесах і метальні катапульти для штурмування кам'яних мурів (за допомогою останніх у місто закидалися глечики із запалювальною сумішшю). 1219 р. монголи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда добровільно відкрили перед Чингізханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги впала столиця Хорезму - Ургенч. 30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боями прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218 р. Звідусіль оточені ворогами, половці звернулися за допомогою до руських князів. Тоді ж до Києва прибуло монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були простими: наш ворог - кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна - залиште нам половців, а ми не чіпатимемо Русь. Однак князі вирішили надати допомогу половцям (з ханами яких вони часто вступали в династичні шлюби), а монгольське посольство вирізали. Половці (кипчаки" кумани) - середньовічна народність тюркської групи. В XI ст. прийшли з Північно-Західного Казахстану в степи Північного Причорномор'я і Кавказу, витіснивши печенігів. Територія від західних відрогів Тянь-Шаню до Дунаю, на якій кочували половці, називалась Дешт-і-Кипчак, або Половецька земля. Складалися з окремих племінних об'єднань на чолі з ханами, влада поділялася між кількома аристократичними родинами (Тугоркана, Боняка та ін.). Основні заняття - кочове скотарство, військова справа, торгівля. З 1065 р. постійно нападали на Русь, розорюючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі, влаштовували походи в Угорщину і Візантію. У другій половині XII ст. хан Кончак об'єднав половців в єдину державу, яку розгромили монголи на початку XIII ст. Остаточно були розбиті ордами Батия у 1238р. Частина половців, так звані західні, на чолі з Котяном відкочували до Угорщини, потім до Болгари, де злилися з місцевим населенням. Східні половці (кипчаки) увійшли до монгольського війська, а згодом утворили основне населення Золотої Орди.

1223 р. на р. Калка русько-половецьке військо було розбите монголами, проте в тил монгольському авангарду несподівано вдарили волзькі булгари, змусивши монголів відійти. Відтоді значна частина руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися на затятих монгольських ворогів.Останньою жертвою Чингісхана стала держава тангутів, розташована на північний захід від Китаю, що спочатку визнала себе васалом Чингіза, але потім відмовилася спільно воювати проти Хорезму.1227 р. під час облоги тангутської столиці Чингізхан загинув. У ході штурму монголи захопили в полон тангутську царівну, яку Чингізхан наказав привести до нього в юрту на ніч. Саме вона смертельно поранила його і вранці Чингізхан помер у страшних муках. Наступним ханом згідно з чингісовим заповітом став його третій син Угедей - добрий, бездарний і схильний до пияцтва. За царювання Угедея (1228-1241) монгольські воєначальники остаточно підкорили чжурчженів та подолали опір у Середній Азії.

Монголи не звикли пробачати образ, тому 1235 р. курултай вирішив остаточно розгромити половців і покарати Волзьку Булгарію та Русь. Розпочався великий похід на "вечірні країни", який очолив онук Чингісхана від старшого сина Джучі хан Бату. Упродовж 1236-1241 рр. військо Бату і Субудая завоювало Волзьку Булгарію, Половецький степ, Крим, більшу частину Русі, переможно пройшло вогнем і мечем дорогами Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Хорватії, Боснії, Сербії, Болгарії, вийшло на береги Адріатики. Паніка охопила всю Західну Європу. Папа Римський Григорій IX утік до Ліона, німецько-римський імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен сховався на Сицилії. Ханом став двоюрідний брат Бату Мунке (1251-1259). За правління Мунке та його наступника, брата Хубілая, монголи завоювали Іран, Південний Китай. Хубілай заснував Юаньську імперію, до складу якої ввійшли Китай і Монголія. 1308 р. монгольський степ остаточно підкорився юаньським імператорам. Жертвами монголоюаньської агресії стали також Корея і Тибет, а Японія, В'єтнам, Бірма та Індонезія відстояли незалежність.