24.Причини кризи та падіння західної римської імперії.

У II—III ст. велетенська Римська імперія вступила у тривалу кризу. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н.е. вони зовсім зникають. Сенат уже не розв’язував важливих проблем держави. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій раз за разом проголошувала незалежність. Скарбниця держави була порожньою через витрати на величезну армію та розкіш імператорського двору. Щоб покрити витрати, імператори вдавалися до всіляких фінансових махінацій: зменшувалась вага срібних і золотих монет, карбувалися мідні гроші тощо. Все це викликало знецінення грошей — інфляцію, а як наслідок — зростання цін, господарський занепад, падіння життєвого рівня. Втрачався зв’язок з провінціями й занепадала торгівля. З припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників у таких масштабах, як раніше. Раби стали дорожчими. Відповідно зменшилась ефективність рабської праці. Тому рабів примушували працювати все більше. Щоб раби працювали старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім’ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» — колонами. Після поразки під Адріанополем римляни спинили вестготів й об’єднали державу під владою імператора Феодосія. Але його смерть спричинила загострення кризи — і у 395 р. держава знову розпалася й утворилися Західна Римська імперія зі столицею в Римі та Східна Римська імперія зі столицею у Константинополі. Пізніше Східну Римську імперію почали називати Візантією (від назви міста Візантій).

У 401 р. Західна Римська імперія не мала достатньо сил, щоб протистояти Аларіхові — вождю вестготів, відтак сплачувала йому відкупи аж до 410 р., коли Рим відмовився платити. Вестготи підбурили рабів, і ті вночі відчинили міську браму. Так Аларіх захопив «вічне місто». Вестготи три доби грабували Рим, а потім пішли на римські провінції. Тим часом інші варварські племена — вандали, свеви й алани — захопили римські провінції, зокрема південь Іспанії, а в 429 р. — африканські землі.

Західна Римська імперія витримала удар гунів, а у V ст. знову мусила стримувати агресію. Захопивши Сицилію, вандали отримали напрочуд зручний плацдарм для атаки Рима. У 455 р. вони захопили столицю Західної Римської імперії і грабували та плюндрували місто. Тисячі жителів загинули, тисячі потрапили в рабство. Вандали знищили культурну спадщину багатьох народів імперії, зруйнували величні архітектурні пам’ятки, понівечили мистецькі шедеври. Землі Рима опинилися під контролем варварських вождів. Імператори стали маріонетками — протягом 455-476 рр. змінилося аж дев’ять таких правителів. Урешті-решт у 476 р. варварський вождь Одоакр позбавив влади юного імператора Ромула й направив посольство до правителя Східної Римської імперії Флавія Зенона із проханням не призначати імператора для Італії, оскільки сам прагнув отримати титул римського патриція. Зенон виконав його прохання, й Одоакр став королем Італії.

25.Велике переселення народів та створення варварських королівств.

Велике переселення народів — рух племен і народів Європи у IV-VII ст. у різних напрямках, що розпочався із вторгнення гунів до північної частини Римської імперії. У IV ст. розпочалося масштабне переміщення різних племен, що ввійшло в історію як Велике переселення народів (IV—VII ст.). Воно мало кілька причин: різке похолодання на півночі Європи, що змушувало людей шукати нові пасовища для худоби; посилення майнової і соціальної нерівності та зростання ролі вождів і знаті, їхнє прагнення до захоплення нових земель і воєнної здобичі. Переселення народів розпочалося пересуванням готів із Прибалтики у Причорномор'я, де розселялися племена різного етнічного походження, зокрема східні слов'яни. Готські племена, що осіли між Дністром і пониззям Дунаю, отримали назву вестготів, а ті, що зайняли землі по Нижньому Дніпру, - остготів. У 375 р., рятуючись від гунів, вестготи звернулися із проханням до імператора Валента оселитися на підвладних йому територіях. Правитель Риму погодився надати їм землі у Фракії в обмін на службу в римському війську. Проте голод змусив готів виступити проти римлян на придушення повстання була відправлена імператорську армію. У 378 р. поблизу Адріанополя відбулася вирішальна битва, переможцями у якій стали вестготи. Тисячі воїнів загинули, залишки римської армії заховалися за стінами Адріанополя. Після цьої події недовіро до варварських племен в римі тільки зросла. Римляни застосовували до варварів політику «поділяй і володарюй». Вони намагалися підкупити вождів племен, пересварити їх між собою, окремим германцям давали земельні наділи в межах імперії. Усе це допомагало Риму певний час стримувати варварів. Після поразки під Адріанополем римляни спинили вестготів й об’єднали державу під владою імператора Феодосія. Але його смерть спричинила загострення кризи — і у 395 р. держава знову розпалася й утворилися Західна Римська імперія зі столицею в Римі та Східна Римська імперія зі столицею у Константинополі.

У 401 р. Західна Римська імперія не мала достатньо сил, щоб протистояти Аларіхові — вождю вестготів, відтак сплачувала йому відкупи аж до 410 р., коли Рим відмовився платити. Вестготи негаячи часу в томуж році зохоптлт «вічне місто». Заснувавши там Тулузьке королівство, вестготи згодом рушили до Іспанії, де почали тіснити племена свевів, вандалів і аланів, що осіли на цій території на початку V ст. Свеви перейшли у північно-західну частину Іспанії, а вандали й алани переправилися через Гібралтарську протоку в Північну Африку, де заснували своє королівство.

Значної шкоди Західній Римській імперії завдали племена гунів. Відомо, що у 377 р. вони стали табором у провінції Паннонія. Римській імперії вдавалося певний час стримувати гунів, сплачуючи їхньому правителеві відкуп золотом. У 476 р. ватажок найманців із племен варварів Одоакр скинув останнього римського імператора Ромула Августула й оголосив, що Західну Римську імперію знищено. Водночас із падінням Риму закінчилася й епоха Стародавнього світу.

 Утворення «варварських королівств» У часи Великого переселення народів Римська імперія виявилася неспроможною зупинити варварські переселення у свої володіння. Не маючи змоги подолати варварів, римські правителі часто надавали їм для розселення землі римських провінцій. На нових місцях вожді варварських племен проголошували себе королями (верховними правителями) — так в умовах розпаду Західної Римської імперії у V ст. постали «варварські королівства».

Після падіння Західної Римської імперії Італією деякий час правив колишній імператорський охоронець Одоакр. Проте згодом Італія була захоплена германським племенем остготів на чолі зі своїм королем Теодоріхом (475 -526 pp.). Він знався на римських порядках та традиціях так я сам перебував колись у полі у константинополі тому його правляння місцевому населенню було не важка. Але його наступники не змогли утримати, Італію її захопила Візантія. На зміну остготам прийшло інше германське плем'я — лангобарди, які у 568 р. розпочали завоювання Італії та згодом створили тут своє королівство. Однак їх витіснили — франки (774 p.).

Вагому роль у історії раннього Середньовіччя відіграли вандал. Вони розорили Галлію і вдерлися до Іспанії, а згодом переправилися в Африку, де Карфаген став їх столицею. У 455 р. їх король Гейзеріх захопив Рим. Але у 534 р. королівство вандалів розгромила Візантія.

У V ст. було створено королівство вестготів на території сучасної Іспанії та частини Франції. Його столицею стало місто Тулуза. Історія Вестготського королівства була перервана вторгненням у 711 р. з Африки маврів та арабів, які за 2 роки захопили майже весь Піренейський півострів.

В середині III ст склася союз франкських племен. Вони поділялися на салічних (приморських), та рипуарських (берегових). Родоначальником королівської династії салічних франків прийнято вважати напівлегендарного Меровея (447-457 pp.). Піднесення франків почалося за його внука Хлодвіга І (481-511 pp.). Очолювані Хлодвігом франки захопили в 486 р. Північну Галлію, а згодом підкорили германських племен на схід від Рейну. Наприкінці V ст. франки створили державу. Хлодвіг став королем — єдиним верховним правителем держави. Король передавав владу в спадок своїм синам. Хлодвіг сам вирішував важливі державні справи, радячись лише з представниками родової знаті. Хлодвіг і його спадкоємці для зміцнення своєї влади роздавали королівські землі як винагороду за службу своїм прибічникам і дружинникам. Під час війни збирали ополчення з вільних франків. Але постійною військовою силою була королівська дружина. За часів Хлодвіга була складена «Салічна правда» — перелік правових норм, на яких ґрунтувався суспільний лад франків на етапі становлення держави. Більшість її статей була присвячена злочинам проти людини та майна. Ці статті встановлювали покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, рабів, за підпал, руйнування огорож. Одночасно з франками племена англів, саксів і ютів, які жили на Ютландському півострові та на захід і південь від гирла Ельби (Лаби), завоювали Британські острови й заснували там кілька англосаксонських королівств.

Перші масові переселення племен у межі Східної Римської імперії (Візантії) сталися у першій половині VI ст. Болгари, склавини й анти разом з гунами майже кожного року доходили до Константинополя. У VI ст. Візантія зазнала нападів східних слов'янських племен. У VI ст. слов'яни заселили Фракію, Македонію, Фессалію, Далмацію та Істрію до узбережжя Адріатичного моря, Альпійських гір та районів сучасної Австрії. На середину VII ст. Балканський півострів майже весь був освоєний слов'янами. На завойованих слов'янами землях у VII ст. були створені незалежні слов'янські держави - князівство Само, Перше Болгарське царство та об'єднання сербських племен (словенців, хорутанів і хорватів). Переселення народів III-VII ст, було останнім великим переселенням в історії людства. Воно спричинило розпад Західної Римської імперії та Візантії, старих, рабовласницьких виробничих відносин, що гальмували подальший розвиток суспільства, і встановлення нових, феодальних. Переселення народів мало великий вплив на формування романських, германських і слов'янських народностей.