22.Золотий вік римської імперії. Правління антонинів.

Справжню велич Риму забезпечила династія Антонінів. Першим її імператором став найстарший із сенаторів– Марк Кокцей Нерва (30 або 35-98 р. н.е.). Невдовзі Нерва передав владу Марку  Ульліцію Траяну (53-117 рр. н.е.). Римські воїни захоплювалися цим талановитим полководцем. Він розширив територію Римської імперії до небувалих розмірів. Протягом 101-107 рр. після тривалих війн Траян приєднав Дакію (територія Румунії). У 106 р. він підкорив Аравію. У 114-117 рр. приєднав Вірменію та Дворіччя. Але під час придушення повстання в Іудеї імператор помер. Його родич Публій Емілій Адріан (76-138 рр.), ставши імператором, намагався захистити завойоване попередниками. У Британії він збудував фортеці, сторожові вежі, що поєднувалися валами, довжина яких становила 128 км. Але втримувати величезні завойовані території було все важче. Напади сусідніх народів, яких римляни вважали варварами, повстання в провінціях руйнували імперію. Найбільш успішним у боротьбі з повстанцями і варварами був видатний державний діяч і філософ Марк Аврелій (121-180 рр.), який став імператором у 161 р. Йому вдалося придушити повстання у Вірменії, Дворіччі, Дакії. Але зробити більше для імперії він не встиг. У 180 р. під час походу проти германських племен він помер від чуми. За іншою версією – був убитий за наказом сина. Син Марка Аврелія – Коммод Люцій (161-192 рр.) не був гідним батькових звершень. Це перший імператор, який брав участь у гладіаторських боях. Він наказав стратити найвидатніших сенаторів, друзів свого батька. За правління Коммода традиції громадського і державного життя були знехтувані. Всупереч уявленням римлян, що тільки громадяни могли керувати державою, за примхою імператора колишні раби ставали сенаторами. Усе це викликало ненависть римлян, і внаслідок змови імператора було вбито.

23. СТАБІЛІЗАЦІЯ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЗА ЧАСИ ДІОКЛЕТІАНА. СИСТЕМА ДОМІНАНТУ. Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням. Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансыв. Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату лыкаря у 15 разів. Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розділив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.

Діоклетіан поділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба. У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна.