32.Створення та розпад імперії карла великого.

Час найбільшої могутності Франкської держави припадає на правління сина Піпіна Короткого — Карла Великого (742-814). Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. Карл перейшов у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успішним. Надалі франки методично просувалися на південь від Піренеїв. У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці. За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія. Внаслідок багатьох воєн кордони Франкської держави значно розширилися. За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності. Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев III, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала конфлікти між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.

В останні роки життя Карл обрав постійним місцем перебування свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень. На початку IX ст. Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав в Англії; його заступництва шукали королі Шотландії , вожді племінних ірландських князів. Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона була надзвичайно різноманітна за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні та ін.Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожного разу туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої території. З часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. Після його смерті країна перейшла до рук його молодшого сина Людовика Благочестивого. Людовік Благочестивий став останнім єдиновладним правителем єдиної Франкської держави з 814 — по 840рр. Успадкувавши трон після смерті свого батька, імператора Карла Великого, Людовік успішно продовжив батьківську політику реформ, але останні роки його правління пройшли у війнах проти власних синів та зовнішніх ворогів. Держава опинилася в глибокій кризі, яка через кілька років після її смерті призвела до розпаду імперії та утворення на її місці кількох держав — попередників сучасних Німеччини, Італії та Франції. Після його смерті війна між синами продовжилася. В результаті після битви при Фонтен (841 рік) був укладений Верденський договір 843 року, що зафіксував розділ імперії на 3 королівства. Західно-франкське (майбутня Франція), Східно-франкське (майбутня Німеччина) та : Середньо-франкське королівство (Лотарингію, Італію та Прованс)

Верденський договір – домовленість про розділ імперії Карла Великого між трьома синами Людовіка Благочестивого: Лотарем I, Карлом Лисим та Людовіком II Німецьким. Підписаний 11 серпня 843 року у місті Верден, що у сучасній Франції.

Відповідно до договору, землі Франкського королівства були розділені так: Лотару дістались центральні області: центральна Італія, Ельзас, Бургундія, Прованс, Нейстрія, Аквітанія, Герцогство Васконія, Іспанська марка та деякі інші. До його відійшов імператорський титул батька. Людовіку II Німецькому відійшли землі за схід від Рейну: Алеманія, Саксонія, Баварія та ряд інших територій.

Карлу Лисому, молодшому братові, відійшли землі на захід від центральних областей, що відійшли: Нейстрія, невелика північно-західна частина Австразії, Аквітанія, Васконія, Септіманія, Іспанська марка.