18. Повстання рабів у римський республіці у іі - і століттях до н.Е.

1). Перше Сицілійське овстання 135-132 роках до н. е. На середину II століття до нашої ери. е. концентрація рабів у Сицилії досягла величезних масштабів. На території Сицилії було багато великих рабських господарств з надзвичайно важким становищем рабів. Рабовласники не виявляли турботи навіть про їжу та одяг для своїх рабів, надаючи їм видобувати все необхідне власними силами. Додатковим чинником, що сприяв початку повстання, був досить однорідний етнічний склад сицилійських рабів - багато хто був сирійцями. Повстання розпочалося у місті Енна. Близько 400 сільських рабів, що належали Дамофілу, зібралися за містом на сходці під проводом раба-сирійця Евна. Вони і розпочали повстання увірвалися до міста, де до них приєдналися місцеві раби. Повсталі винищили майже все вільне населення, залишивши в живих тільки збройових майстрів та кількох рабовласників, що відрізнялися м'яким поводженням з рабами.На зборах раби проголосили Евна царем під ім'ям Антіоха. Згодом виступи пройшли у всій Сицилії. Друге осередком повстання стало м. Агрігенті, організатором якого був кілікійський пірат Клеон. Який згодом підкорився Євні,. Проти повсталих виступив претор Луцій Гіпсей, але повсталим вдалося розбити його загін. Після цієї перемоги повсталі зайняли міста — Енну, Агрігент, Тавроменій, Катану, Мессану. Внаслідок цих подій у Сицилії утворилася справжня держава рабів. Майже одночасно військами риму були обложені міста Енні у - 133, та у 132-му Тавроменій. Раби вперто чинили опір, проте в обложених городах почався голод, з чим основні осередки повстань пали т повстання зійшло на нівець. Так закінчилось Перше Сицилійське повстання - повстання рабів на острові Сицилія у 135-132 роках до н. е.

2) Друге Сицилійське повстання - повстання рабів у Сицилії у 104-99 роках до н. е. Приводом для стихійного виступу рабів стало припинення перевірки рабів які незаконно потрапили в рабство, що супроводжувалася визволенням частини рабів і зарахування їх до війська. Однак у Сицилії перевірка дуже скоро припинилася. У 104 до н. е. близько 80 рабів убили свого господаря у Гераклеї Мінойській, після чого вони зникли в горах. Повсталих на початку намагались придушити але спроби були марними. Повсталі обрали собі очільника царя ним став раб-італік Сальвій, який прийняв ім'я Трифона. Невдовзі повстання спалахнуло на околицях Лілібея яке підняв кілікієць Афініон, якого раби також проголосили царем. Згодом повсталі вирішили обєднати свої сили визнавши головним Трифона. Згодом до повсталих рабів приєдналася частина плебеїв. У 103 до н. е. у Сицилію були перекинуті великі сили претора Луція Ліцінія Лукулла. Він зумів розбити армію Трифона та Афініона, проте взяти Тріокалу він не зумів. Лише 101 року до н. е. вдалося підкорити повстання завдяки армії Маній Аквілій. Однак розрізнені загони повсталих продовжували опір аж до 99 року до н. е.

Повстання спартака. Після Другої та Третьої Пунічних воєн рівень життя простого населення особливо рабів значно погіршився. На той час вримі стали поширеними Гладіаторські бої де раби-гладіатори билися на смерть. Повстання Спартака, спалахнула в 73 році до Р. Х., почалася в школі для бійців, у Капуї. Близько 80 невільників втекли, звільнили своїх побратимів. Була спроба наздогнати та повернути рабів але повсталі відбили атаку. Повсталі невільники обрали своїм ватажком Спартака. Згодом повсталі раби зруйнували кілька в'язниць, у яких були ув'язнені невільники, і залучили їх на свій бік. Кількість повсталих почала рости з небаченою швидкістю аж до сімдесяти тисяч людей. Війська Спартака чинили жорстокий опір Риму. Але непокірною армією важко керувати і тому вона розділилась. Більша частина галлів перейшла на бік Крикса а інша лишилась вірна Спартаку. Перші незабаром були знищені римлянами в 72 р. до Р. Х., Згодом настала черга і армії спаратака Спартаком але він розбив римлян і рушив на Рим. Але після невдалого щтурму порту Брундзія армія спартка роздлилась. Красс напав спочатку на галлів і зовсім винищив їх. Залишившись на одинці з невиликою частиною війська Спартак зважився на вступити в бій з Марком Ліцієм але біля річки Сілар був розбитий і помер. Красс переслідував розсіяні загони рабів, винищуючи їх без жодної пощади. Він розіп'яв шість тисяч повсталих на деревах великою дорогою з Капуї до Риму (71 р. до Р. Х.). Число загиблих рабів сягало сімдесяти тисяч.