Основна хронологія

1685 р. – підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату;

1699 р. – укладання Карловицького мирного договору;

1713 р. – Андіанопольський мирний договір;

1702-1704 рр. – національно-визвольний рух на Правобережній Україні під керівництвом козацьких полковників С. Палія, С. Самуся, З. Іскри, А. Абазина.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 153-175.

2. Горобець В. Від союзу до інкорпорації: Українсько-російські відносини другої половини ХVІІ – першої чверті ХVІІІ ст. – К., 1995.

3. Горобець В.М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині ХVІІІ ст. // УІЖ. – 1993. - № 2-3. – С. 70-73.

4. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ- ХVІІІ ст.: кордони, населення право. – К., 1996. – 222 с.

5. Гуржій О.І. До питання про кількість та етнічний склад населення України у другій половині ХVІІ ст. // УІЖ. – 1993. - №4-6. – С. 43-50.

6. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – К., 1991. – С. 327-389.

7. Історія України. Курс лекцій. Книга 1. – К., 1991. – С. 260-314.

8. Історія України: нове бачення (О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін. – Т. 1. – К., 1995. – С. 245-262.

9. Крип’якевич І.П. Історія України. – К., 1990. – С. 233-252; 204-225.

10. Масенко Л.Т. Невідома сторінка з біографії Семена Палія // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 106-109.

11. Полонська- Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 2. – С. 168-211.

12. Салій К. Іван Мазепа і Українська Православна Церква кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. // КС. – 1990. - № 4. – С. 159-163.

13. Сергієнко Г.Я. Правобережна Україна: відродження козацької державності й визвольний рух проти панування Речі Посполитої (80-90-ті рр. ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст.) // УІЖ. – 1996. - № 3. – С. 105-119.

14. Чухліб Т. Семен Палій // Історія України в особах. Козаччина. – К., 2000. – С. 183-193.

15. Шевченко О. М. Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVIII ст. // УІЖ. – 1994. - № 1. – С. 54-61.

Семінари № 2-3

„УКРАЇНА В ДОБУ І.МАЗЕПИ.

ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ П. ОРЛИКА В ЕКЗИЛІ”

Мета: Розглянути участь українського козацтва у Північній війні, з’ясувати її вплив на Україну та політику гетьмана І.Мазепи. Визначити чинники, що зумовили зміну політичного курсу гетьмана та з’ясувати причини краху його антимосковського виступу. Прослідкувати тяглість державотворчих традицій в діяльності гетьмана Пилипа Орлика і з’ясувати причини невдачі його дій, спрямованих на унезалежнення Української держави.

План

1. Воєнні дії козацьких полків у 1704 – першій половині 1708 р. Повстання під проводом Кіндрата Булавіна (1707-1708 рр.) і Україна.

2. Перехід гетьмана І. Мазепи на бік Швеції і репресивні дії російського уряду в Україні.

3. Полтавська битва. Причини невдачі акції І. Мазепи і його роль в історії України.

4. Обрання гетьманом П. Орлика та його прагнення визволити Україну. Законодавча діяльність українського уряду в екзилі (1710-1714).

5. Конституція Пилипа Орлика.

ІНДЗ

Скласти конспект тексту Конституції Пилипа Орлика.

Реферати:

Гетьманування І. Мазепи.

Гетьман Пилип Орлик.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

У першому питанні потрібно розповісти про причини і початок Північної війни (1700-1721 рр.) і детально охарактеризувати її вплив на Україну. Не зайвим буде констатація того, що Україна не переслідуючи власних інтересів, насильно була втягнута у війну. Вже в 1700 р. для боротьби зі шведами було відправлено 17 тис. козаків. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, численні реквізиції харчів, розквартирування в Україні російських військ, згортання зовнішньої торгівлі. Козаки під командуванням миргородського полковника Д.Апостола брали участь у знаменитій битві у грудні 1701 р. під Єрестфером (невелике селище на захід від Чудського озера), де російська армія здобула першу велику перемогу над шведами. Козаки Миргородського, Ніжинського, Полтавського, Переяславського і Лубенського полків особливо вдало розстроювали ряди шведів і захопили у них артилерію. З 1704 р. військові дії велися вже і на території Правобережної України.

У 1703 р. військові дії розгорнулися навколо Львова. На початку серпня 1704 р. шведське військо генерала М.Стенбока вдруге підступило до Львова. Петро І наказав направити на допомогу захисникам міста 30 тис. лівобережних козаків. Однак гетьман І.Мазепа зволікав із виконанням цього наказу і з великим запізненням надіслав 10-тисячне військо під командуванням переяславського полковника І. Мировича. Польсько-литовські війська, яким доручався захист Львова, не ввійшли в місто, а зайняли позицію поблизу Бродів. 5 вересня 1704 р. 17-тисячне шведське військо з Карлом ХІІ розпочало облогу Львова. Після взяття міста, шведи до середини вересня вели бої з козаками І.Мировича, а потім відійшли до Замостя, а згодом – до Варшави.

В березні 1706 р. козаки Стародубського, Миргородського, Переяславського полків воювали із шведами на території Білорусії. 400 козаків брало участь в обороні Несвіжа, що тривала з березня до 14 серпня 1706 року. Понад два місяці продовжувалась оборона фортеці Ляховичі, до складу гарнізону якої входила 1 тис. козаків Переяславського полку.

Заходи щодо оборони України: централізація командування усіма гарнізонами і призначення київським воєводою Д.Голіцина; у 1706-1708 рр. споруджувалася Печерська фортеця у Києві; зміцнення фортець у Переяславлі, Ніжині , Стародубі, Полтаві, Чернігові.

У першій половині 1708 р. шведські війська повернули на Україну всупереч попереднім планам рухатись на Москву. 10 жовтня 1708 р. шведська армія рухалась до Стародуба, а згодом – до Новгород-Сіверського.

Тягар війни катастрофічно погіршив становище народних мас. В Російській державі ширилась хвиля народних повстань, найбільшим з яких було повстання під проводом отамана Кіндрата Булавіна. Воно спалахнуло в пониззі Дону у 1707-1708 рр. Рух почали селяни, до них приєднались козаки. Воно поширилось на Тамбовщину. Його підхопили і робітні люди воронезьких корабельних верфей. Рух докотився і до України. Зазнавши поразки, К.Булавін у січні 1708 р. прибув на Запорожжя, щоб заручитися підтримкою українського козацтва. Та Січ не підтримала Булавіна, хоч окремі загони добровольців влилися до його війська. Повстання поширилось на Слобідську Україну. Та влітку 1708 р. головні сили повстанців були розбиті.

Готуючи відповідь на друге питання, потрібно пригадати, що у московсько-українських відносинах, не дивлячись до догідливу політику І.Мазепи, було чимало протиріч. Стрижнем політики російського царату в Україні було намагання підім’яти під себе гетьманську владу, максимально обмежити, а в перспективі скасувати автономію України. На початку Північної війни Петро І, прагнучи забезпечити собі союзника, у переговорах з польським королем пообіцяв Польщі декілька міст на Правобережжі і сіл на Стародубщині. Коли над Україною нависла загроза вторгнення військ С.Лещинського і гетьман звернувся по допомогу до московського царя, то отримав категоричну відмову. Гетьман І.Мазепа був зраджений російською стороною, яка черговий раз відступилася від українсько-московських домовленостей.

У 1705 р. гетьман розпочав таємні переговори із союзником Швеції польським королем С.Лещинським, а навесні 1709 р. уклав угоду зі шведським королем, якою передбачалося відновлення незалежності України. Відповідно до цієї угоди Україна мала стати великим князівством у складі Польщі. Це був один із оптимальних шляхів збереження української автономії за тих обставин.

Зі вступом шведської армії на Україну, на Лівобережжя вступило 14 драгунських полків під командуванням О.Меншикова. Гетьман І.Мазепа квапив Карла ХІІ з просуванням вглиб України, де були заготовлені провіант, фураж і спорядження для виснаженої шведської армії. 24 жовтня 1708 р. І.Мазепа повів козацькі полки назустріч Карлу ХІІ. Лише неподалік шведського табору гетьман звернувся з палкою промовою до козацтва, розкривши мотиви з’єднання із шведами і з потаємними планами на унезалежнення від Росії Української держави. Та більшість козацтва не повірила гетьману і замість обіцяних 30 тис. він привів з собою близько 2 тис. козаків.

Шведські війська рухались до гетьманської резиденції м. Батурина, але російські загони О.Меншикова випередили його і 2 листопада 1708 року оволоділи ним. Фортецю й місто було зруйновано й спалено, а всі заготовлені гетьманом І.Мазепою запаси знищено. Московські війська жорстоко розправились із мешканцями Батурина, а козацьку старшину, за наказом О.Меншикова, розіп’яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по р. Сейм. За підтримку антимосковського виступу І.Мазепи запорозьким козацтвом, навесні 1709 р. була зруйнована Запорозька Січ. 14 травня 1709 р. царські полки зруйнували укріплення і будівлі Січі, а артилерію, бойове спорядження та військовий скарб вивезли.

У третьому питанні доцільно висвітлити становище шведської армії і показати, що зосередження її в районі Полтави було не випадковим. Сувора зима 1708-1709 рр., низка воєнних невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище шведської армії. За таких умов Карл ХІІ вирішив захопити Полтаву, яка прикривала Муравський шлях на Москву. Із захопленням міста він пов’язував оволодіння басейном р.Ворскли, зручною переправою через Дніпро в районі Переволочної, забезпечення безперешкодних зносин з Кримом і Туреччиною та одержання від них допомоги.

Початок бойових дій під Полтавою відноситься до 1 квітня 1709 р. Впродовж 87 днів гарнізон Полтави стримував облогу міста. Жителів міста налічувалось 2 600 осіб, а російський гарнізон в місті складався із 4 300 осіб. За час облоги шведський король втратив під Полтавою 6 тис. вояків. А в той же час Петро І ретельно готувався до генеральної битви. У російської армії налічувалось 42 500 осіб і 102 гармати, а шведська армія складалася із 31 тис. осіб і 6 гармат. Козацькі полки гетьмана І.Мазепи безпосередньої участі у Полтавській битві не брали; вони охороняли шведський обоз і прикривали шведські війська, щоб російська армія їх не оточила.

Битва розпочалася о 5 год. ранку 27 червня 1709 року. О 9-й годині обидві армії зійшлися в рукопашному бою, а до 11-ї години битва завершилася цілковитою поразкою шведів. Біля Переволочної Карл ХІІ, І.Мазепа, К.Гордієнко і ще близько 50 старшин із загонами шведів і козаків (всього бл. 3 тис.чол.) переправились через Дніпро і відійшли у турецькі володіння. Решта шведської армії була оточена під Переволочною і здалася в полон. За актом капітуляції, українські козаки, які були у шведській армії, передавались московському командуванню. Частину їх було страчено, а частину заслано до Сибіру.

Внутрішньо-політичні прорахунки (простаршинська соціальна політика, постійне протистояння із Запорізькою Січчю та ін.) утруднювали консолідацію українського суспільства. А жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховали плани гетьмана на збереження свободи, незалежності і соборності усіх українських земель.

Готуючи відповідь на четверте питання, варто стисло нагадати біографічні віхи Пилипа Орлика (1672-1742 рр.), який був найближчим сподвижником гетьмана І.Мазепи, а з 1706 р. обіймав посаду генерального писаря у Війську Запорозькому. Після смерті І.Мазепи, на козацькій раді 5 (16) квітня 1710 р. був обраний гетьманом і відразу визнаний шведським королем і турецьким султаном. Прагнучи добитися визволення України з-під московської влади, П.Орлик уклав союзний договір зі Швецією (10.05.1710 р.) та Кримським ханством (23.01.1711 р.). Підтримуючи гетьмана П.Орлика, 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Московській державі. Навесні 1711 р. гетьман з 16-тис. військом розпочав наступ на Правобережну Україну. Правобережні полки визнали владу П.Орлика. А лівобережний гетьман І.Скоропадський вислав проти П.Орлика військо під командуванням генерального осавула Г.Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. На Лівобережній Україні розпочався виступ проти московської адміністрації. В кінці березня військо П.Орлика розпочало облогу Білої Церкви. Частини татарських загонів, що були у військах Орлика, здійснила похід у Слобідську Україну. Це викликало невдоволення в українського населення. У травні 1711 р. московські війська під командуванням Шереметьєва розпочали наступ. Українські війська і татарські загони були змушені відступати. Та в липні 1711 р. московська армія поблизу р.Прут була оточена турецькими військами. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Московщиною і Туреччиною укладено Прутський мирний договір. Упродовж 1711-1714 рр. П.Орлик здійснював спроби організувати нову антимосковську коаліцію, але безуспішно.

П’яте питання – це характеристика Конституції П.Орлика. Вона являла собою договір, укладений між гетьманом П.Орликом та вірним йому козацтвом. Договір регламентував державне життя Гетьманщини. Повна назва документа така:

«Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Між ясновельможним Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, в Бендерах».

Цей договір 10 травня 1710 р. був затверджений Карлом ХІІ, який звернувся до українського народу, обіцяючи продовжити війну проти Росії та обороняти кордони Гетьманщини після її визволення з-під влади московського царя. Ця політико-правова програма, підготовлена П.Орликом, Г.Герциком, А Войнаровським та іншою козацькою старшиною, мала виразне антиросійське спрямування.

Конституція Пилипа Орлика (скорочена назва документу) має преамбулу і 16 параграфів, в яких проголошуються головні принципи побудови гетьманської держави, оголошується панівний статус православ’я, визначаються кордони Гетьманщини (за Зборівським договором 1649 р.). Гетьман мав забезпечувати цілісність і непорушність кордонів Гетьманщини, а шведський король виступав протектором України. Окреслювалися взаємостосунки з Кримським ханством. Визначався статус Запоріжжя, зокрема йшлося про звільнення його від московських укріплень і фортець, передачу під юрисдикцію запорозького Коша міст Трахтемирова і Переволочної, укріплення Келеберди, млинів та угідь по Ворсклі, Кодацької фортеці.

Окремо в документі (параграфи 6-11) задеклароване намагання запобігти узурпації влади з боку гетьманів. З цією метою утворювався виборний верховний орган – Генеральна рада, яку складали: генеральна старшина, полковники і обрані від кожного полку генеральні радники. Генеральній раді надавалось право «давати поради» гетьманові у найважливіших справах. Члени ради отримували право публічного оскарження дій гетьмана. Гетьман і полковники відсторонювались від розпорядження військовим скарбом. Окремі параграфи проголошували: ліквідацію зловживань і утисків козацтву і поспільству; заборону застосовувати підкуп; виборність посад; права і привілеї міст; викорінення зловживань старшинських урядовців та суддів і т. д.

Конституція Пилипа Орлика діяла на частині території Правобережної України, де існував військово-територіальний полково-сотенний устрій до 1717 року.