Основна хронологія:

30 січня 1667 р. – Андрусівський мир;

18 жовтня 1672 р. – Бучацький мирний договір;

17 жовтня 1676 р. – Журавненський мирний договір;

серпень-вересень 1677 р. – Перший Чигиринський похід;

червень-серпень 1678 р. – Другий Чигиринський похід;

13 січня 1681 р. – Бахчисарайський мирний договір;

6 травня 1686 р. – Трактат про «Вічний мир»;

1687-1709 рр. – гетьманування Івана Мазепи;

25 липня 1687 р. – Коломацькі статті.

Опорні поняття та терміни:

РУЇНА – період в історії України, що почався з другої половини ХVІІ ст. Цей термін ввів в історичну науку М. Костомаров. Більшість істориків схиляються до думки, що «руїна» тривала після смерті Б. Хмельницького і до початку праління І. Мазепи – 1657-1687 рр. Цей період характерний ослабленням Української держави, гострою боротьбою старшинських угрупувань за гетьманську булаву, втручанням Польщі, Московії, Туреччини у внутрішні справи України задля досягнення власних загарбницьких планів. Наслідками цього стали розчленування України, втрата незалежності молодою Українською державою, величезні людські жертви і матеріальні руйнування. Занепад, згасання національно-визвольної боротьби, безнадія і зневіра у майбутнє, що запанувала в душах багатьох людей, були найтрагічними наслідками цього періоду.

ЧИГИРИН – перша гетьманська столиця, резиденція гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Терері та П. Дорошенка. В середині ХVІІ ст. місто поділялось на дві частини: «мале місто» – замок і основні укріплення, які знаходились на високій Замковій горі над р. Тясмином, і «велике місто», яке розташовувалось під горою. Обидві ці частини були обнесені муром. Замок був головним оборонним вузлом Чигирина. Це була дерев’яно-земляна фортеця завдовжки 200 і завширшки 150 м, яка мала чотири башти, оточені дубовим тином. На кінець 50-х рр. ХVІІ ст. фортеця мала три ряди мурів та ровів, 45 гармат. За П. Дорошенка в замку було споруджено великий мурований бастіон. Під час Чигиринський походів 1677-1678 років місто було напівзруйноване. За Прутським трактатом 1711 р. Чигирин відійшов під владу Польщі.

Література:

1. Величко С. Літопис. – К., 1992.

2. Володарі гетьманської булави. – К., 1994.

3. Заруба В.М. Придніпров’я під час Кримських та Дніпровських походів кінця XVIІ ст. // Український історик. – 1990. - № 1-4. – С. 55-65.

4. Заруба В.Н. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть XVIІ века). – Харьков, 1993.

5. Літопис Самовидця. – К., 1971.

6. Мельник Л. Лівобережна Гетьманщина періоду стабілізації. – К., 1995.

7. Панашенко В.В. 300-річчя героїчної оборони Чигирина від турецько-татарської агресії // УІЖ. – 1977. - № 8.

8. Яковлєва Т.Г. Кримсько-татарський фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. XVIІ ст. // УІЖ. – 2003. - № 2. – С. 14-24.

Семінар № 29

«ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIІ ст.»

Мета: З’ясувати специфіку державного устрою, витвореного в ході національної революції середини ХVІІ ст., переконатися, що в основу державотворчого процесу була покладена модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. Розглянути особливості соціально-економічного розвитку українських земель в другій половині ХVІІ століття.

План

1. Державний устрій України та наступ на нього царизму.

2. Російський уряд – опора відродження феодального землеволодіння у Гетьманщині.

3. Елементи буржуазних відносин у сільському господарстві; промисловості та торгівлі.

4. Еволюція соціальної структури населення.

Рекомендації для підготовки відповідей і короткий їх зміст:

Відповідь на перше питання повинна являти собою розгорнуту характеристику структури козацької держави. Держава мала самобутній адміністративно-територіальний устрій, який склався на основі традицій козацького самоврядування. Вона поділялася на полки і сотні, кількість яких не була сталою. Полково-сотенний устрій проіснував на Правобережній Україні до 1714 р., а на Лівобережжі до 1782 р. За типом правління вона становила державну форму автономії. З 1659 р. Гетьманщина перебувала у державно-правовій залежності від Московської держави (на Правобережжі від Польщі), спершу у формі номінального васалітету, а потім – обмеженої автономії.

Державний устрій характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, повною свободою у зовнішніх зносинах. З укладанням Переяславського договору 1654 р. московський уряд розпочав систематичне обмеження суверенітету Гетьманщини, поступово довівши її до стану автономії.

Вищу державну владу представляла три інституції – Генеральна військова рада, гетьман і рада старшин. Підвалиною гетьманської влади була система військово-адміністративного управління. Вищі військові органи – гетьман, Генеральна військова рада, рада генеральної старшини та гетьманський уряд – були водночас і вищими органами адміністративного управління. Гетьманщина мала свій бюджет, свою фінансову систему та грошовий обіг.

Основною адміністративною одиницею Гетьманщини був полк. Кількість полків була різною від 16 до 30. Вища адміністративна, судова та військова влада на території полку належала полковнику та полковій старшині. Ця влада поширювалась і на козацьке, і на цивільне населення полку.

Адміністративно-територіальними та військовими одиницями полку були сотні. Сотенну адмістрацію очолював сотник.

Характерною рисою полково-сотенного устрою була чітка управлінська вертикаль (Гетьман – генеральна старшина – полковники – сотники). Така система забезпечувала ефективне і при потребі жорстке керівництво країною, особливо необхідне в умовах воєнного часу.

Наступ царизму на державний устрій України розпочався з укладанням Переяславських статей 1659 року, а відчутно посилився в роки Північної війни (1700-1721 рр.). З 1708 р. царизм почав запроваджувати губернський адміністративний устрій, який спочатку співіснував з полково-сотенним поділом. Після антимосковського виступу І. Мазепи гетьманська влада суттєво обмежувалась. У 1709 р. до гетьмана І. Скоропадського був представлений царський резидент.

Наступним відчутним кроком до обмеження влади гетьмана і старшина було утворення Малоросійської колегій.

Готуючи відповідь на друге питання, необхідно нагадати, що на звільних від польської влади територіях були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських і українських магнатів і шляхти. На аграрну політику гетьмана Б. Хмельницького активно впливала козацька старшина, яка прагнула стати крупними земельними власниками. Гетьман як міг регулював зростання великого землеволодіння новітньої еліти, та після його смерті і з посиленням впливу московської влади, цей процес стає некерованим. Росіяни починають отримувати в Україні великі землеволодіння, що призводило до появи непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники старанно прищеплювали вивезене з Московії кріпацтво. Землеволодіння російських вельмож в Україні невпинно збільшується. Найбільшими землевласниками став О. Меншиков, П. Рум’яцев-Задунайський, Г. Потьомкін та ін.

Наприкінці ХVІІ ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, величина якої невпинно зростає. Упродовж ХVІІІ ст. цей процес поглиблюється і логічним його завершенням став царський указ 1783 р., який узаконював закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині.

Підбираючи матеріал для висвітлення третього питання, необхідно звернути увагу на характеристику стану сільського господарства, промисловості та торгівлі. Складання такої характеристики неодмінно підвиде до висновку, що найпомітнішими рисами соціально-економічного розвитку українських земель другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. були: зростання великого землеволодіння; обезземелення селянства та його покріпачення; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникали мануфактури; збільшення товарності виробництва; поява і зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Сільське господарство та промисловість все більше втягувались у сферу товарно-грошових відносин.Цей процес прискорювали поглиблення поділу праці, поступова диференціація земель на сільськогосподарські та промислові зони, урбанізація тощо. Місцями здійснення товарно-грошових операцій були ярмарки, базари та торги.