Література

1. Зацний Ю. А. Демографічні неологізми англійської мови // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. стат. Філологічні науки. – 2002. – № 1. – С. 43-47

2. Зацний Ю. А. Інновації у словниковому складі англійської мови початку ХХІ століття : англо-український словник / Ю. А. Зацний, А. В. Янков. – Словник. – Вінниця : Нова Книга, 2008. – 360 с.

3. The Oxford Dictionary of New Words. [Електронний ресурс] / [ed. by E. Knowles]. – Режим доступу : http://4-info.ru/index.php?book_id=4088

Соціальна робота недержавних громадських організацій в україні

Гавриш О.Г., к.п.н, старший викладач кафедри іноземної мови ПВНЗ «Краматорський економіко-гуманітраний інститут», м. Краматорськ

Ковальова О.В. к.п.н., доцент, доцент кафедри педагогіки ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», м. Слов’янськ

Соціальна робота займає все вагоміше місце в житті українського суспільства, набуває «власного обличчя», поступово стає самостійним інститутом. Складний період соціальних трансформації та економічної нестабільності, який переживає наша країна сьогодні, позначився на розвитку нових форм участі громади у розв’язанні соціальних проблем.

Так, нині в Україні діє досить багато недержавних громадських і благодійних організацій, які допомагають найвразливішим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, невиліковно хворим, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям). Серед них можна виділити як вітчизняні, так і міжнародні недержавні організації, наприклад, «Жовто-Блакитні Крила», «Харківські Самаритяни», «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій», «Ідеї змін», «ADRA України», «Карітас-України», UNICEF тощо.

Існує низка причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:

• криза системи соціального захисту;

• зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

• неможливість виконання державою взятих на себе зобов’язань у сфері соціального захисту;

• прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби;

• намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми [1].

Управління недержавним сектором в Україні здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними статутами [2]. Ці організації найчастіше першими беруть на себе вирішення нових соціальних проблем. Завдяки своїй мобільності, творчим підходам вони здатні допомогти тим, хто потребує допомоги, та одночасно посприяти у наданні їм соціальних послуг. У демократичних країнах громадянське суспільство є рівноправним партнером держави й бізнесу у вирішенні соціальних і суспільних проблем. Держава бере на себе зобов’язання створити сприятливі правові умови для діяльності організацій громадянського суспільства (ОГС), фінансує значну частину їхньої діяльності та залучає до надання соціальних послуг. Наприклад, у країнах Євросоюзу 40–60 % від загального доходу ОГС становить державне фінансування, у Німеччині 60 % гарантованих державою соціальних послуг надають неурядові організації.

Щоб оптимізувати систему соціальної роботи в Україні, потрібно запровадити нові механізми взаємодії державного та недержавного секторів, залучити ресурси і потенціал НГО, які вже надають соціальні послуги.

НГО можуть використовувати: волонтерську працю, ініціативність та активність членів організації, психологічну підтримку на засадах принципу «рівний – рівному», духовну підтримку. Вони також залучають пожертви і від міжнародних донорів, членські внески, отримують гранти, спрямовують доходи від власної підприємницької діяльності на розвиток соціальних послуг.

Найхарактерніші функції, які може виконувати недержавна організація у цій системі, – це безпосереднє адресне надання соціальних послуг на рівні громади; вивчення потреб і попиту споживачів на послуги та зміни соціальної ситуації у громаді; участь у формуванні місцевих соціальних програм та планування розвитку системи соціальних послуг на місцевому рівні; здійснення громадського контролю за якістю надання соціальних послуг та ефективністю місцевих соціальних служб та їхніх працівників [3].

Необхідно впровадити державні стандарти якості надання таких послуг для кожної групи тих, хто їх потребує. Громадські організації повинні розробити ці стандарти разом із державними органами влади на рівні комітетів Верховної Ради України та профільних міністерств.  Цьому має передувати адвокаційна кампанія, проведення круглих столів, розроблення рекомендацій та досліджень щодо законодавчого регулювання питань, пов’язаних з організацією надання соціальних послуг та створення ініціативної групи експертів з представників неурядових організацій, зацікавлених у цій роботі. Водночас важливо посприяти реформам щодо фінансування соціальних послуг та підписати відповідну угоду про це з Міністерством праці та соціальної політики України. У сучасних умовах в Україні можливою і оптимальною є комплексна схема, що передбачає поєднання державних соціальних послуг з правом надавати окремі види соціальних послуг недержавним організаціям.