Література

1. Амоша О.І. Проект Концепції державної цільової Програми з відновлення та розбудови миру у східних регіонах України / Амоша О.І., Новікова О.Ф., Антонюк В.П., Ляшенко В.І., Залознова Ю.С., Логачова Л.М., Панькова О.В., Касперович О.Ю., Іщенко О.В. // Економічний вісник Донбасу №1 (43) 2016. - Стор. 4-16.

2. Витрати та ресурси домогосподарств України 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua.

3. Головне управління статистики у Донецькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://donetskstat.gov.ua

Характеристика стратегічного планування соціально-економічного розвиту на регіональному рівні

Гордієнко В.В., асистент кафедри економіки і менеджменту Донбаської національної академії будівництва і архітектури, м. Краматорськ

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент, перший проректор з навчальної та фінансової роботи Точонов І.В.

Стратегічне планування являє собою особливий вид практичної діяльності людей - планової роботи, що полягає у розробленні стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів програм і планів), що передбачають висування таких цілей і стратегій поведінки відповідних об'єктів управління, реалізація яких забезпечує їх ефективне функціонування у довгостроковій перспективі, швидку адаптацію до мінливих умов зовнішнього середовища.

У теорії стратегічного планування виділяють три надзвичайно важливі аспекти [3]. Перший із них - соціально-економічний. Він полягає у вивченні конкретних закономірностей, що визначають розвиток соціально-економічних процесів. Пізнання цих закономірностей і властивих їм кількісних залежностей є основою, базою для наукового обґрунтування стратегічних прогнозів, проектів програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів.

Другий аспект - методологія стратегічного планування. Вона являє собою інструмент знання соціально-економічних процесів і використання отриманих знань у процесі їх державного регулювання, а також планування діяльності суб'єктів господарювання. Для того щоб усе це стало можливим і здійснювалося ефективно, необхідно мати чітке уявлення про сутність і закономірності розвитку як самого об'єкта стратегічного планування - національної економіки в цілому, її окремих підсистем і комерційних організацій, так і безпосередньо всіх процедур планової роботи, удосконалювати логіку, методологічні підходи, систему методів вирішення проблем стратегічного планування, уміти практично використовувати всю систему знань цієї науки.

Третій аспект науки стратегічного планування - організаційний. Він охоплює комплекс питань, пов'язаних із постановкою кола завдань, які вирішуються системою органів, що брали участь у процесі стратегічного планування, визначенні виконуваних ними функцій, організації їх роботи, а також наданні певної організаційної форми кінцевим результатам стратегічного планування.

Змістом стратегічного планування є планомірна організація регулювання розвитку національної економіки, її окремих підсистем, планування діяльності комерційних структур.

У системі стратегічного планування, у процесі розроблення прогнозів, стратегічних програм і планів, все більше значення починають набувати методологічні підходи. Під методологічним підходом розуміється єдиний, цілісний напрямок використання логіки, принципів і методів стратегічного планування у ході розроблення прогнозів, проектів стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів.

Можна говорити про фактичне застосування у практиці регіонального планування. Наприклад, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку Донецької області є важливою передумовою її економічного зростання, що обумовлює необхідність забезпечення умов та визначення пріоритетів стратегічного планування розвитку регіона з урахуванням його природно-ресурсного, економічного, науково-технічного, трудового потенціалу, а також особливостей спеціалізації у виробництві товарів та послуг.

Донецька область в силу об’єктивних і суб’єктивних чинників розвивається нерівномірно. У свою чергу, нерівномірність розвитку і рівня життя населення створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, загрожує територіальній цілісності країни, стримує динаміку соціально-економічних показників, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність.

Для подолання розбалансованості та диспропорцій у розвитку регіонам потрібні чітко означені, науково обґрунтовані соціально-економічні пріоритети з урахуванням довгострокових тенденцій.

Не зважаючи на невирішеність багатьох питань, на державному рівні визначені основні пріоритети стратегічного планування розвитку регіона, серед яких такі як:

• переорієнтація економіки регіона на інноваційну модель розвитку;

• розвиток людського потенціалу;

• підвищення інвестиційної привабливості регіона та активізація інноваційної активності;

• розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

• розвиток та зростання ефективності використання природно-ресурсного, економічного потенціалу регіону;

• підвищення конкурентоспроможності регіону.

Для прискорення процесів реалізації стратегічних пріоритетів, розробки та запровадження стратегії соціально-економічного розвитку потрібний науково обґрунтований організаційний механізм, який містив би процедуру розробки стратегії, розкривав би організаційну та інституційну складові процесу стратегічного планування та реалізації стратегії.

Виходячи з цього алгоритму, розробку стратегії соціально-економічного розвитку регіону необхідно починати з аналізу та оцінки його соціально-економічного розвитку, на основі якого мають бути виявлені стан та тенденція макроекономічної ситуації, оцінено природно-ресурсний, економічний та трудовий потенціал й ефективність їх реалізації. За результатами цих досліджень має бути сформовано інформаційне забезпечення стратегічного планування розвитку регіону, на основі якого й визначатимуться пріоритети його подальшого соціально-економічного розвитку.