58 Актуальні проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

1. Загальна характеристика злочинів, передбачених розділом XIV Кримінального кодексу України

Відповідно до статті 17 Конституції України, ”захист сувереніте­ту і територіальної цілісності України, забезпечення економіч­ної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу“. Тому родовим об’єктом злочинів у сфері охорони державної таємниці, недо­торканості державних кордонів, забезпечення призову та мобі­лізації загалом є сукупність суспільних відносин, які забезпечують обороноздатність, незалежність, територіальну цілісність та не­доторканість України. Разом із тим злочини, об’єднані вказаним родовим об’єктом, мають різні безпосередні об’єкти.

На підставі викладеного, злочини, які містяться у розділі XIV КК України, можна поділити на такі чотири групи:

- злочини, які посягають на відносини у сфері охорони держа­вної таємниці або конфіденційної інформації (ст. 328-330 КК України). Безпосереднім об’єктом даних злочинів є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації у різних сферах діяльності держа­ви, тобто відносини інформаційної безпеки. Посягання на цей об’єкт може заподіяти шкоду економічному, військово­му, науковому потенціалам України. При єдності об’єкту злочини, що розглядаються, мають певні особливості у пред­меті, в об’єктивній та суб’єктивній стороні їх складів, а тому кожен з них вимагає самостійного аналізу;

- злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України, а також безпеку міжнародних польотів (ст. 332 і ст. 334 КК України). Безпосереднім об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони суверенітету України, цілісності і недоторканості її кордонів. Правовою базою для відповідальності за ці зло­чини є стаття 2 Конституції КК України, згідно з якою ”суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою“;

- злочини, які посягають на порядок здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333 КК України). Об’єктом даного злочину виступають відносини національної безпеки України, її міжнародного авторитету у сфері дотримання міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях. Суспільна небезпека цього злочину визначається і у тому, що ним, у більшості випадків, порушується і недоторканність державного кордону України. Правовою базою для відповідальності за дані злочини є, згідно Преамбули Закону України ”Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання“ забезпечення захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях.

- злочини, які посягають на порядок комплектування збройних сил України, що підриває її обороноздатність (ст. 335— 337 КК України). Загальним безпосереднім об’єктом цих злочинів є відносини з комплектування Збройних Сил України, їхньої бойової підготовки, отже, в кінцевому рахунку, — із забезпечення обороноздатності України. Загальною ознакою об’єктивної сторони злочинів є бездіяльність — ухилення від виконання обов’язку нести військову службу. Правовою базою для відповідальності є ст. 65 Конституції України, яка передбачає обов’язок громадян України захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, а також обов’язок відбувати військову службу від­повідно до закону.

Згідно із вищевикладеним, громадянин України, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов’язаний з’явитися на призовний пункт, у військкомат або інше місце, зазначене у документі (повістці) у зазначений день і час. Невиконання цього обов’язку свідчить про ухилення. Всі ці злочини вважаються закінченими з моменту неявки у зазначене документом місце і час.

Закон України від 25 березня 1992 року ”Про загальний військовий обов’язок і військову службу“ передбачає поважні причини неявки, якими є:

- хвороба призовника, що позбавляє його можливості особис­то прибути у відповідний пункт;

- смерть або тяжка хвороба близького родича;

- перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у за­ значені пункт і строк.

Суб’єктивна сторона всіх злочинів цієї групи — прямий умисел.

Кримінальна відповідальність за посягання на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної ін­формації передбачена у таких складах злочинів:

    1) Розголошення державної таємниці (ст. 328). Під розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, слід розуміти протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Частина 2 ст. 328 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці — спричинення тяжких наслідків;

    2) втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329). Відповідно до цієї статті, особа несе відповідаль­ність за втрату документів або інших матеріальних носіїв таємної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну та­ємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата ста­ла результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матері­альними носіями секретної інформації або предметами. Частина 2 ст. 329 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки;

    3) передача або збирання відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330). Кримінально караною є передача або збирання з метою пе­редачі іноземним підприємствам, установам, організаціям, або їх представникам, економічних, науково-технічних та інших відомостей, що становлять конфіденційну інформа­цію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості бу­ли довірені або стали відомі їй у зв’язку із виконанням служ­бових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів або такі, що спричи­нили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені по­вторно, або за попередньою змовою групою осіб.

         До злочинів, які посягають на недоторканість державного кордону України, можна віднести такі:

    1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332). Під незаконним переправленням через державний кордон України слід розуміти переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України, в обхід загальноприйнятих в Україні та за кордоном правил перетинання кордонів, організацію і керівництво даним процесом, а також сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

    2) порушення правил міжнародних польотів (ст. 334). Закон визначає, що відповідальність настає за вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу, а також недодер­жання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, по­вітряних трас, коридорів або ешелонів.

         До злочинів, які посягають на порядок здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, відноситься порушення даного порядку здійснення міжнародних передач то­варів, які підлягають державному експортному контролю згідно певних списків (ст. 333). Ці порушення є кримінально караними. До квалі­фікованих видів даного складу злочину відносяться ті самі діяння, вчинені повторно або організованою групою;

         Злочини, які посягають на комплектування Збройних Сил України:

         1) ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335). Призов на строкову військову службу – це передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування Збройних Сил та деяких інших військових формувань України. Згідно із Законом України ”Про загальний військовий обов’язок і військову службу“, служба у Збройних Силах України є дер­жавною службою особливого характеру, яка пов’язана із захистом Вітчизни, і є обов’язковою для громадян України, про що свідчить ст. 65 Конституції України;

         2) ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336). Призову на військову службу під час мобілізації підлягають громадяни, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Своєчасне та швидке проведення мобілізації є запорукою ефективного відбиття воєнного нападу на країну або виконання Україною відповідних міжнародних зобов’язань зі спільної оборони від агресора. Тому ухилення від призову до лави Збройних Сил військовозобов’язаних контингентів в умовах таких, що розпочалися або передбачаються, воєнних дій, створює серйозну загрозу для безпеки держави у сфері оборони;

         3) ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337). Відповідно до Закону України ”Про загальний військовий обов’язок і військову службу“, усі військовозобов’язані та призовники підлягають військовому обліку.

         Вказані злочини за своїм характером є близькими до злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених розділом I Особливої частини КК. Відповідно до Закону ”Про основи національної безпеки України“ (статті 7 і 8) основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України є, зокрема:

         а) в інформаційній сфері –  розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

         б) у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України – нелегальна міграція; поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

         в) у сфері державної безпеки – розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб; поширення міжнародного тероризму.

         Пріоритетними напрямами державної політики з питань національної безпеки відповідно визначені, зокрема: в інформаційній сфері - вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору; у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України - боротьба з організованими злочинними угрупованнями, у т. ч. міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України; у сфері державної безпеки - відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання.