4. Самовільне заняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1).

Вчинення цих злочинів не пов‘язане з корисливими мотивами та метою – заволодіти чужим майном. Знищення або пошкодження майна з корисливих мотивів з метою викрадення частки такого майна утворює сукупність злочинів – пошкодження майна і розкрадання.

2. Актуальні проблеми крадіжки.

Крадіжка – таємне викрадення чужого майна. Викрадення вважається таємним, коли воно вчиняється за відсутності особи, у віданні чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи, але непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту розкрадання майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворих, малолітніх). Викрадення є таємним і в разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в стані, що виключає можливість усвідомлення значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп‘яніння тощо).

Головна ознака крадіжки – це таємний спосіб розкрадання чужого майна. Таємно – значить непомітно:

1) для власника, володаря або охоронця – в їх відсутність, чи і в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних обставин);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють суті того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками і особами, причетними для злочину.

На практиці виникає питання: як визначити – таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна і тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах ‒ кондитерської, горілчаної, м‘ясо‒молочної промисловості і т. ін. – в присутності співпрацівників за роботою, які бачать і усвідомлюють, викрадання, що відбувається розкрадання, це ж розуміє і винна особа.

За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним погляду присутніх на його поведінку. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх і все ж таки чинить розкрадання, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь‒яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітство (до 5‒6 літнього віку), хворобливість, або в силу інших особливих обставин.

При відмежування крадіжки від грабежу, ‒ зазначив Пленум Верховного Суду України, належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. В зв‘язку з цим викрадання належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але і тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить не непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп‘яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна. (постанова Пленуму Верховного Суду №10 від 6 листопада 2009 р. “Про судову практику у справах про злочини проти власності”).

Вирішальним для відмежування таємного і відкритого розкрадання є суб‘єктивний фактор – думка, міркування винної особи, її оцінка визначення присутніми його дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, що чинене ним викрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів – вчинюється викрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний з‒за якихось обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто походив з того, що він вчиняє викрадання в присутності сторонніх, Яких він не знає і не знає їх оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної камери рибозаводу і став викрадати в‘ялену рибу. Коли П. Склав у мішок біля 40 кг риби, то побачив, що одна із дверей камори почала повільно відчинятися. В каморі світло було слабке і П. Здалося, що до камори заходять робітники іншої зміни. Щоб не бути затриманим, П. Схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. Стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. Викрадав рибу, до камори ніхто не заходив. І його ніхто не бачив. Районний суд засудив П. За грабіж за ч.1 ст.82 (ч. 1 ст. 186) КК, кваліфікуючи його дії як відкрите викрадення, тобто грабіж.

Таке рішення треба визнати правильним, таким, що відповідає закону, оскільки головне в злочині – це зла воля, злочинна рішучість вчинити зло, тобто суб‘єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність ґрунтується на суб‘єктивних підставах, а об‘єктивна осудність відхиляється, виключається в демократичному суспільстві, демократичним законодавством.

З усього наведеного треба зробити висновок, - головна різниця між таємним та відкритим викраденням в тому, що при відкритому викраденні винний долає психічну перешкоду, психічний бар‘єр, докладає значні вольові зусилля для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і можливо осуджують присутні при цьому особи )власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар‘єр виникає і тоді, коли в дійсності факту викрадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію, потім впізнати при проведенні слідчих дій тощо. При таємному викраденні такої психічної перешкоди не виникає.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний впевнений в тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту викрадання, а присутні при цьому сторонні особи не засуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем є тільки адміністративно караним правопорушенням (ч. 1 ст. 51 КАП). Розкрадання визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України. При цьому, крім вартості викраденого, враховується також кількість викрадених предметів в натурі (вага, обсяг) і значущість їх для народного господарства (ч.3 ст.51 КАП).

Викрадення кваліфікується як крадіжка, якщо воно було вчинене особою, яка не мала певних прав стосовно викраденого нею майна, а мала лише у зв’язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов’язків доступ до майна, виготовляла або перевозила продукцію не за документом, на підставі якого була б наділена щодо неї певною правомочністю (наприклад, комбайнер, вантажник).

Крадіжка майна визнається закінченим злочином з моменту, коли винна особа повністю здійснила умисел щодо заволодіння майном. Заволодіння передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися чи користуватися ним – винести, заховати, передати іншим особам тощо.

Докладне визначення цього моменту у кожному конкретному випадку залежить від характеру майна, навколишньої обстановки щодо вчинення крадіжки, наявності реальної можливості використати майно за особистим розсудом винного. Наприклад, протиправне вилучення зерна під час збирання врожаю із комбайна, завантаження ним автомашини і наявність початкового руху від комбайна з викраденим зерном створює закінчений склад злочину крадіжки. Якщо ж зерно вилучене з елеватора, який знаходиться на території, що охороняється, то завантаження його в автомашину і весь час руху машини до контрольно‒пропускного пункту охоплюється поняттям – замах на крадіжку.

В цьому випадку крадіжка буде вважатися закінченим злочином з моменту провозу зерна через контрольний пункт. Коли ж працівник контрольного пункту з метою сприяння викраденню зерна навмисно пропустить машину з зерном через пункт контролю, то він буде відповідати за співучасть у вчиненні крадіжки.

Крадіжка передбачає наявність прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном. Намір винного діяти таємно повинен відповідати його переконанню у тому, що здійснюване ним заволодіння майном непомітне для особи, у віданні якої воно знаходиться, або особи, яка повинна була (сторож, охоронець, дружинник тощо) або могла (окремий громадянин) перешкодити заволодінню майном.