7. Актуальні проблеми розбещення неповнолітніх.

Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що він посягає на нормальний фізичний і моральний розвиток дітей та підлітків, негативно впливає на їх психіку, обумовлюючи її деформацію, а в перспективі схильність до статевих збочень.

З об’єктивної сторони розпусні дії, про які тут йде мова, носять сексуальний характер, тобто мають спрямованість на задоволення статевої пристрасті винного або збудження статевого інстинкту у потерпілої особи, тобто здатні викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх. Такого роду діяння потрібно відрізняти від інших статевих злочинів, караність за які встановлена відповідно в ст. 152, 153 і 155.

Розпусні дії можуть бути фізичними та інтелектуальними. До фізичних дій відносяться: оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, їх непристойні мацання та інші дотики, навчання онанізму, статевим зносинам неприродним способом, вчинення в присутності неповнолітнього статевого акту природним чи неприродним способом, схилення або примушування потерпілого до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного, а також оральний або анальний секс, якщо при цьому не використовується фізичне чи психічне насильство та безпорадний стан особи. Інтелектуальне розбещення може полягати в оповіданні цинічних сексуальних випадків, відвертих сексуальних історій, демонструванні порнографічних зображень, кіно‒та відеофільмів, інших подібних матеріалів, відтворенні магнітофонних, інших аудіозаписів, фотографування у різних сексуальних позах тощо.

Розпусні дії можуть бути вчинені особою чоловічої статі щодо особи жіночої статі і навпаки, а також між особами однієї статі.

Розпусні дії, поєднані із заподіянням потерпілому (потерпілій) тілесних ушкоджень (середньої тяжкості та тяжких) або зараженням венеричною хворобою чи ВІЛ-інфекцією, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів. Якщо розпусні дії з метою задоволення статевої пристрасті вчинюються у неприродних формах і супроводжуються фізичним насильством, погрозами його застосування або використанням безпорадного стану потерпілої особи, усе скоєне кваліфікується за ч. 1 або 2 ст. 153.

За умови поєднання цих дій з тяжкими тілесними ушкодженнями або зараженням венеричною хворобою чи ВІЛ-інфекцією скоєне кваліфікується не тільки за ст. 153, а й відповідно за ст. 121, 128 та 130, 133. Використання у ході вчинення розпусних дій порнопродукції тягне кваліфікацію за сукупністю ст. 156 і 301.

З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 156, може бути вчинений лише з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що вчиняє розпусні дії щодо особи, якій не виповнилось 16 років, і бажає цього. Мотиви злочину можуть бути різні: задоволення власних статевих потреб, збудження у неповнолітнього збоченого інтересу до статевих відносин, підготовка неповнолітнього для наступного втягнення в заняття проституцією, порнобізнес тощо.

Якщо при вчиненні розпусних дій винний змінює спрямованість свого умислу на зґвалтування потерпілої особи, але не доводить цю мету до реалізації по незалежним від його волі причинам, усе скоєне кваліфікується як замах на зґвалтування, тобто за ч. 2 або 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 152.

Розпусні дії, вчинені за відсутності умислу на статеві зносини, хоча і з метою задоволення статевої пристрасті, можуть розглядатись як замах на зґвалтування.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 156, може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, що досягла 16-річного віку.

Вчинення злочину даного виду щодо малолітньої особи батьком, матір’ю чи особами, які їх замінюють, є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 156, яка встановлює більш суворе покарання, зважаючи на підвищену суспільну небезпеку діяння за участю названих суб’єктів, а так само і за посягання на особу у віці до 14 років.